7.5. Відповіді та їх види

Систематичний огляд змістовного поля запитань дозволяє дати формальні схеми відповідей на ті або інші запитання. «По­няття обумовлюють запитання, які можливо поставити, і, таким чином, обумовлюють відповіді, які можна отримати», — відзна­чає провідний український філософ і логік М. Попович.

Відповіддю є судження (або група суджень), що надає (надають) інформацію, якої бракувало Запитувачеві при формулюванні запи­тання.

Оскільки відповідь виражається у судженні, відповідям влас­тиві такі характеристики, як істинність або хибність, стверджу­вальність або заперечувальність. Але на відміну від звичайних су­джень відповіді поділяються далі на повні та неповні, власні та не­власні. У повсякденному вжитку в так званих закритих запитаннях замість розгорнутого судження може застосовуватися одне слово: «так» чи «ні». Однак ці скорочені відповіді служать лише позна­ченням для повного стверджувального або заперечувального суд­ження і тому не впливають на загальне розуміння відповіді як су­дження. З цих міркувань випливає підстава для розрізнення двох вихідних видів відповідей: повних та неповних. Слід відрізняти скорочені відповіді від неповних — скорочена відповідь може слу­жити позначенням як повної, так і неповної відповіді.

Розглянемо приклади можливих діалогів з різними варіанта­ми відповідей :

«Ти знаєш інженера Петренка?» — «Я знаю інженера Петрен­ка» (повна).

«Так» (скорочена).

«Не знаю» (скорочена).

«Знаю Петренка» (неповна).

Повна відповідь принципово не обмежена обсягом, але має містити тільки суттєву інформацію про предмет запитання. Влас- ною відповіддю на запитання «Хто є президентом США?» буде відповідь «Джордж Буш», а невласною, хоча й істинною та фор­мально коректною — «Якийсь американець є президентом США».

Залежно від контексту, предмета та цілей, які ставлять перед собою учасники діалогу, відповіді можуть бути релевантними та нерелевантними, тобто задовільними або незадовільними, незалеж­но від того, будуть вони істинними або хибними. Так, у прикладі діалогу: «Хто вчинив цей злочин? — Цей злочин вчинив Дмитро Н» — відповідь є релевантною, хоча й, можливо, хибною. В іншо­му прикладі: «Хто вчинив цей злочин? — Хтось вчинив цей зло­чин» відповідь не є релевантною, хоча й безумовно істинною.

Зрозуміло, що в практиці та науковому пізнанні нас цікавлять тільки істинні та релевантні відповіді. Саме ця вимога лежить в основі правил відповідей.

Логічна структура відповіді містить у собі три основних еле­менти: предмет відповіді, зміст відповіді та обсяг відповіді. Пред­мет відповіді на запитання збігається з предметом запитання. Змістом відповіді є альтернатива, обрана з обсягу запитання. Обсяг відповіді — множина можливих (як істинних, так і хибних) відповідей на поставлене запитання.