7.3. Види запитань

У сучасній логічній літературі залежно від мети досліджень про­понується багато різних класифікацій запитань. Згідно з основними напрямками семіотичного аналізу будемо розрізняти синтаксичні, семантичні та прагматичні підстави поділу запитань на окремі види.

З синтаксичної точки зору розрізняють прості та складні за­питання залежно від того, якою буде підстава запитання — про­стим або складним пропозиційним ядром. Прикладом простого запитання буде : «Ти підеш обідати?» .

Складні запитання утворюються з простих за допомогою операцій кон’юкції, диз’юнкції та імплікації. Приклади складних запитань: кон’юнктивного — «Хто це почав робити і не зробив?»; диз’юнктивного — утвореного за допомогою слабкої диз’юнкції: «Увечері ти будеш дивитися концерт чи футбол?» (можливо спочат­ку подивитися футбол, а потім концерт) або сильної диз’юнкції: «Де був підозрюваний під час вчинення злочину — у Харкові чи у Дніпропетровську?» (неможливо одночасно бути у двох різних містах); імплікативного гіпотетичного — «Якщо б ти виграв голов­ний приз у лотереї, що б ти зробив?»та імплікативного умовного — «Якщо ти підеш до кафе, чи не купиш мені пару бутербродів?».

З семантичного погляду — знову ж таки залежно від виду про- позиційної підстави — запитання можна поділити на катего­ричні, модальні (запитання про модальності), екзистенціальні (за­питання про існування) та реляційні (запитання про відношення). Категоричні запитання формулюються за допомогою питальних операторів «хто?»,»що?»,»де?»,»коли?», «яким чином?», що співвідносяться з класичними категоріями суб’єкта, об’єкта, часу, місця, обставин, способу здійснення тощо, запропонованих ще Аристотелем у трактаті «Категорії». Прикладами категорич­них запитань будуть: «Де ти був?», «Хто вчинив цей злочин?», «Яким чином підозрюваний потрапив у приміщення?».

Модальні запитання (або, точніше, запитання про модаль­ності) передбачають наявність у підставі запитання модальних операторів «необхідно», «можливо», «дійсно», «обов’язково» тощо. До речі, саме те, що в багатьох запитаннях доводиться вжи­вати оператор «дійсно», є досить переконливим аргументом на користь того, що запитання не можуть оцінюватися як істинні або хибні. В запитаннях виду «Чи дійсно Н. був 12 жовтня у Хар­кові?» ми маємо запит щодо істинності твердження про те, що Н. був 12 жовтня у Харкові, а не саме таке твердження. Слід також зазначити, що модальні оператори можуть «додаватися» один до одного в запитаннях, утворюючи складні семантичні конструкції на кшталт «Чи дійсно Петрові було необхідно їхати до Запоріжжя в той час, коли він мусив закінчити термінову роботу?».

Запитання про існування містять у собі логічний наголос на встановленні факту наявності або відсутності предмету запитан­ня в реальній дійсності: «Хіба немає інших засобів для розв’язан­ня цієї проблеми?»,»Чи є у тебе зараз вільний час?».

Нарешті, реляційні запитання стосуються визначеня місця предмета запитання в ряду однопорядкових осіб, предметів та явищ. «Де знаходився запідозрюваний між 21 годиною 10 січня та 6 годиною 11 січня?»

З прагматичної точки зору запитання перш за все розрізню­ються за цільовим (функціональним) призначенням: такі, що уза­гальнюють, конкретизують, нагадують, деталізують, наводять, викривають, а також запитання контрольні, вузлові, основні (го­ловні) і похідні тощо.

З процедурної сторони запитання поділяються на сильні та слабкі. Сильні запитання вимагають тільки однієї істинної відпо- відї («Чи був Сергієнко на місці вчинення злочину?»). Слабкі за­питання передбачають можливість кількох істинних відповідей («Хто був видатним римським юристом?»). Запитання можна також поділити на релевантні та нерелевантні (іррелевантні ) за­лежно від того, чи має Запитувач згоду від Відповідача, мораль­ний дозвіл або юридично закріплене в законі право ставити деякі запитання. Навіть на рівні повсякденного спілкування ми маємо деякі загальнокультурні уявлення про обмеження змісту запи­тань, тобто кола предметів, про які можна запитувати незнайо­му або малознайому людину, особу, що значно вища нас за по­садою, і т. ін., вже не кажучи про важливі обставини особистого життя, про які нас може запитувати хіба що лікар або працівник правоохоронних органів у межах своєї компетенції, та й то за умов недоторканності прав людини. Крім досить численних мо­ральних та юридичних обмежень, релевантність запитання може суттєво залежати від вікових особливостей, рівня освіти та ком­петенції, загального культурного розвитку учасників діалогу та контексту, в якому він відбувається.

Залежно від практичних завдань, які вирішує Запитувач, він обирає поміж відкритими та закритими запитаннями. Відкрите за­питання припускає можливість кількох цілком релевантних відповідей, закрите ж запитання — можливість тільки однієї відповіді лише у формі так чи ні, або надавати максимально ко­ротку та інформативну відповідь.Прикладами будуть прото­кольні запитання, типові для початку допиту свідка: «Ви знаєте цього хлопця?», або запитання анкетні (прізвище, ім’я, рік і місце народження, адреса тощо). Вони характерні для запитань на доповнення. «Що ви думаєте про цього хлопця?» вже буде запи­танням відкритим і наближеним до запитань на розв’язання.

За обсягом запитання бувають чіткими, тобто такими, що пе­редбачають визначену передумову, і нечіткими, що мають розми­ту передумову. На запитання з невизначеним обсягом і відпо­відно з розмитим змістом звичайно не можна сформулювати од­нозначну відповідь.

З прагматичної точки зору слід також відрізняти запитання у власному сенсі від так званих риторичних запитань, які тільки формально схожі на запитання, бо виражаються питальними реченнями. Але вони відрізняються від власне запитань тим, що не потребують відповіді: «Хто з юристів не знає, що за Ярослава Мудрого була введена «Руська Правда»?». Вкрай неприпустимим випадком є так звані сугестивні запитання, які підказують відпо­відь — «Ти ж бачив цього хлопця на місці злочину?» замість «Чи ти бачив когось на місці злочину?». Подібні питання не дозволя­ються як логікою, так і Кримінально-процесуальним кодексом.

Нарешті, залежно від практичної і теоретичної значущості розрізняють нетривіальні (дослідницькі) запитання, які мають ранг проблем («Як знизити рівень злочинності в Україні?»), і тривіальні запитання, які не потребують значних зусиль для відповіді («Як Вас звуть?»). Проблеми спрямовані на пошук но­вого і для Запитувача, і для Відповідача знання, тривіальні ж за­питання — на одержання вже відомого Відповідачеві знання.