7.2. Структура запитань

Аналіз запитання слід розпочинати зі з’ясування чотирьох основних параметрів: об’єкта, предмета, змісту і обсягу.

Зміст запитань визначається: по-перше, його об’єктом — предметною галуззю, щодо якої ставиться запитання; по-друге — контекстом його задання під кутом зору вирішення конкретно­го практичного або теоретичного завдання. У змісті запитання проводиться межа між тим, що вже відомо, та тим, що ще зали­шається невідомим. У традиційній логіці зміст, або ширше — змістовние поле запитання, не досліджувався. Сучасна логіка за­питань засновується на спрощенні типології запитань шляхом формальної редукцій їх різноманітних видів, які ми розглянемо трохи пізніше, до запитань на доповнення (тип І) та запитань на рішення (тип ІІ). Суттєва різниця між запитаннями типу І та запитаннями типу ІІ полягає в тому, що запитання на доповнен­ня належать до всієї пропозиційної підстави, тоді як запитання на рішення формулюються щодо окремих частин пропозиційної підстави.

Запитання типу І містять у собі питальну частинку «чи», про- позиційну підставу та знак запитання: «Чи дійсно, що Колумб відкрив Америку?»,»Чи можливо, щоб держава обходилася без права?», «Чи існує вічний двигун ?»,»Чи є Петро спадкоємцем Івана та Марії?» тощо. Таким чином, запитання типу І виража­ються за допомогою простих чи складних екзістенціальних, ре- ляційних або модальних запитань. У сучасній логіці запитання типу І позначаються загальною формулою

? А,

де знак «?» є оператором запитання, А — матриця запитання, тобто його підстава. Пропозиційна підстава запитань типу І є закінченим судженням, на яке «навішується» питальний оператор.

Запитання типу ІІ виражаються реченнями, які містять у собі оператори, властиві категоричним запитанням: «Хто відповідає за пожежну безпеку на цьому підприємстві?»,»Де знаходиться най­більше у світі озеро?»,»Чому не вдалося розкрити цей злочин?». В запитаннях цього типу ми маємо тільки фрагмент закінченого судження, що утворює підставу запитання, і очікується, що від­повідь на запитання заповнить змістовне «віконце», яке «відкри­вається» питальним оператором того або іншого категоричного виду. Запитанням типу ІІ відповідає загальна формула

? [ x1 , .... , xn ] A ,

де ?[ х ,..., х_п ] — питальний оператор категоричного типу, А — матриця запитань ІІ типу, яка містить змінні х ,..., х_п . Та­ким чином, оператор у запитаннях типу ІІ виконує роль своє­рідного квантора, бо він пов’язує змінну, яка вільно входить до матриці запитання та обмежує предметну сферу її можливих зна­чень. Змінна в матриці запитання типу ІІ може вважатися невідо­мим запитанням, матриця запитання створює дане у запитанні (datum questionis), сфера можливих значень змінної становить об­сяг невідомого у запитанні.

У кожному запитанні містяться підстава (передумова, пресу- позиція) запитання та запитальний оператор . Так, у запитаннях «Де знаходиться Могадішо?» або «Чому ти пропустив заняття?» підставою першого з них буде «Могадішо знаходиться», а опера­тором — «де ?»; у другому запитанні підставою буде «ти пропус­тив заняття», оператором — «чому ?». Підстава запитання нази­вається саме «під-ставою» як тому, що завдяки ній можливо по­ставити запитання, тобто окреслити обсяг інформації, якої бракує, так і тому, що завдяки підставі запитання стає можливим зформулювати відповідь у задовільному для питаючого змісті: «Могадішо знаходиться в Африці» або «Я пропустив заняття тому, що захворів». Підстава запитання, таким чином, є пропо- зиційним ядром і у самому запитанні, і у відповіді на нього. На­явність такого ядра саме й створювала певний час помилкове уявлення про можливість застосування методів аналізу суджень до запитань, зокрема у плані їхньої оцінки як істинних або хиб­них. Але характеристики істинності та хибності не можуть засто­совуватися до запитань, як і взагалі до імперативів, тому що за­питання належать до ще не визначеного стану речей, і лише відповіді , так би мовити, «обгортають» пропозиційне ядро пи­тальної підстави змістом, який у порівнянні з реальністю може бути оцінений як істинний або хибний.

Визначення підстави запитання суттєво залежить від його об’єкта (предметної сфери) та предмета. Так, у першому з наведе­них прикладів об’єктом є елемент «Могадішо» з класу населених пунктів, а предметом — його просторове (географічне) положення. У другому прикладі об’єктом буде елемент «ти» з класу людей — співбесідників, а предметом — причина відсутності на занятті.

Крім об’єкта та предмета запитання, з прагматичної точки зору є сенс звернути увагу на суб’єктів діалогу: Запитувача — того, хто запитує, та Відповідача — того, хто дає відповідь. Крім того, прагматичний підхід передбачає врахування ситуації та контексту, тобто фактичних та культурних умов, в яких ставить­ся запитання і дається відповідь.

Щодо питальних операторів слід перш за все зазначити їхню змістовну багатоманітність, яка обумовлюється і реальною різно­манітністю навколишнього природного та соціального світу, і різноманітністю людських інформаційних потреб, їхньою широ­тою та глибиною. Урахування цієї багатоманітності дозволяє по­будувати послідовну і більш повну класифікацію запитань, ніж звичайно пропонується в науковій та навчальній літературі.