§ 4. Основні завдання та форми фінансово-господарського контролю

На сучасному етапі фінансово-господарський контроль зосереджено на таких основних завданнях: забезпечення виконання планів щодо наповнення державного і місцевого бюджетів; виявлення внутрішньо­господарських резервів зростання виробництва і реалізації продукції, зниження витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів та інших витрат; вироблення пропозицій щодо виявлення прихованих резервів підвищення ефективності виробництва і зростання на цьому ґрунті господарських накопичень і прибутків бюджетів; контроль за формуванням та використанням коштів і майна, що знаходяться у державній та комунальній власності; контроль ефективності управлін­ня державною та комунальною частками в акціонерних товариствах та кредитно-фінансових організаціях; контроль ефективності управ­ління об’єктами, в інтересах яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування надають пільги або гарантії; контроль ви­користання позик, кредитів та грантів міжнародних організацій, що надаються суб’єктам господарювання на засадах підтримки та розви­тку; контроль за економним і доцільним використанням державних коштів та попередження порушень і зловживань у їхньому викорис­танні; запобігання нестачам, розтратам, крадіжкам державного, колек­тивного та приватного майна; перевірка достовірності даних бухгал­терського обліку і звітності, боротьба з приписками та іншими фаль­шуваннями звітних даних; контроль приватизаційних процесів, а також операцій з передавання в оренду об’єктів права державної та комуналь­ної власності; контроль виконання бюджетів фондів соціального стра­хування та Пенсійного фонду; контроль коштів державних лотерей; контроль коштів і майна громадських, благодійних організацій, проф­спілок та політичних партій; контроль ефективності управління при­родними монополіями; контроль коштів суб’єктів добровільного та обов’язкового страхування (страховиків) та ін.

В Україні фінансово-господарський контроль здійснюють органи не­державного і державного (відомчого і позавідомчого) контролю. За часом проведення його поділяють на попередній, поточний та наступний.

Попередній контроль здійснюється до виконання господарської операції, має на меті попередити незаконні дії шляхом перевірки пла­нів, кошторисів і документів про надходження та витрати цінностей. У попередньому контролі беруть участь органи державного управлін­ня — при затвердженні планів і кошторисів; Міністерство фінансів України — під час затвердження планів фінансування; банківські уста­нови — під час кредитування; бухгалтери підприємств — під час при­ймання первинних документів від контрагентів тощо.

Поточний контроль має місце у перебігу самої господарської ді­яльності під час її проведення і спрямований на оперативне усунення недоліків та зловживань, виявлення резервів подальшого зростання суспільного виробництва. Він здійснюється керівником підприємства, головним бухгалтером, а також іншими співробітниками, які відповіда­ють за виконання господарських операцій.

Наступний контроль здійснюється після проведення господарської операції у вигляді документальних перевірок, ревізій, обстежень, ана­лізів балансів та звітів. Він дає змогу забезпечити об’єктивну оцінку діяльності всіх ланок господарства, підприємства, установи та окремих посадових осіб. Наступний контроль обов’язково охоплює всі підпри­ємства, що дозволяє разом із попереднім і поточним контролем ство­рювати цілісну систему.

Залежно від методів здійснення наступний контроль поділяють на фактичний та документальний. Фактичний контроль — це перевірка дійсності матеріальних цінностей шляхом інвентаризації, лабораторних аналізів, контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольного запуску сировини і матеріалів у виробни­цтво, контрольного аналізу сировини, матеріалів, готової продукції та експертиз (крім судових). Документальний контроль полягає в перевір­ці господарської діяльності на підставі первинних документів, обліко­вих записів і звітності, дані яких можуть бути достовірними і недо­стовірними, повними і неповними. Залежно від цього використовують­ся технічні засоби перевірки документів.

Усі форми контролю є взаємозалежними, взаємообумовленими та доповнюють одна одну. Система контролю, що існує в нашій країні, недостатньо ефективна, занадто роздрібнена, потребує великої кіль­кості людей і засобів, а головне — зосереджена на відомчих інтересах і значною мірою залежить від тих організацій і посадових осіб, які покликані здійснювати цей контроль.

У світовій практиці виділяють певні етапи методологічного вдо­сконалення фінансово-господарського контролю: від перевірки доку­ментів до перевірки рішень; від перевірки окремих випадків до сис­темної перевірки; від суцільної перевірки до вибіркової перевірки; від перевірки виконавця до перевірки керівника; від окремого контролера до виконання контролю групою; від перевірки події, що вже відбулася, до одночасної з подіями перевірки; від викриття помилок до їх запо­бігання; від перевірки правильності до перевірки ефективності.

Форми контрольної діяльності в Україні вирізняються особливими методиками, які є індивідуальними для кожного контрольного органу. Вони регулюються спеціальними нормативними актами, які видає від­повідний орган своїм структурним підрозділам. Що ж стосується за­гальних положень, то їх також можна класифікувати: розрізняють планові і позапланові перевірки (планові перевірки здійснюються від­повідно до затвердженого плану із передчасним (згідно з чинним за­конодавством — за 10 днів) попередженням, позапланові — тільки за наявності передбачених законом підстав та без попередження), виїзні (тобто на місці розташування об’єкта, що перевіряється) та безвиїзні. Виокремлюють первинну, повторну і додаткову перевірки. Особливою формою перевірки є інспектування. Національний банк України здій­снює контроль у формі інспектування комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що підпадають під його компетенцію. Вирізняють планове (комплексне), спеціальне, тематичне інспектуван­ня. Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, що здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії. Філії банків підлягають лише тематичним і спеціальним перевіркам за окремими рішеннями Національного банку України. Інші особи, охоп­лювані його наглядовою діяльністю, підлягають тематичним перевір­кам. Попередній контроль має місце під час видання Національним банком України ліцензій комерційним банкам.