Печать
PDF

Розділ 21 Загальні положення криміналістичної методики - § 3. Криміналістична характеристика злочинів

Posted in Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

Рейтинг пользователей: / 5
ХудшийЛучший 

§ 3. Криміналістична характеристика злочинів

Криміналістична характеристика злочинів — досить нова наукова категорія криміналістики, яка посідає центральне місце в методиці розслідування окремих видів злочинів. Криміналістична характерис­тика — це результат наукового аналізу та узагальнення типових ознак певного виду або роду злочинів. Вона відображає злочин і його скла­дові елементи. Крім криміналістичної характеристики злочинів, іс­нують кримінально-правова, кримінально-процесуальна, криміноло­гічна характеристики.

Криміналістичною характеристикою називається система відомос­тей про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і слугує побудові та перевірці слідчих версій у розслідуванні злочинів. її метою є оптимізація про­цесу розкриття і розслідування злочину.

Призначення криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона сприяє: 1) розробленню окремих методик розслідування; 2) по­будові типових програм і моделей розслідування злочинів; 3) визна­ченню напряму розслідування конкретного злочину. Ця характеристи­ка слугує слідчому своєрідною інформаційною базою, набором відо­мостей про даний вид злочинів.

Структура криміналістичної характеристики злочинів передбачає наявність певних елементів. Основними елементами криміналістичної характеристики є сукупності ознак, що визначають: 1) спосіб злочину;

2)  місце та обстановку; 3) час вчинення злочину; 4) знаряддя і засоби;

5)   предмет злочинного посягання; 6) особу потерпілого (жертви);

7)   особу злочинця; 8) типові сліди злочину.

Не всі перелічені елементи працюють однаково в різних видах зло­чинів. Одні з них набувають першорядного значення, інші, навпаки, відходять на другий план або навіть відсутні (наприклад, існують зло­чини, які не мають певного місця їх вчинення або в яких відсутня особа потерпілого).

Елементи криміналістичної характеристики злочинів пов’язані між собою. Вони мають кореляційні зв’язки (ймовірні залежності). За на­явності одних ознак слідчий може припустити наявність інших (на­приклад, за слідами, залишеними на місці події, можливо припустити професійні навички злочинця, його вік, стать, наявність аномалій пси­хіки та ін.). У цьому полягає значущість криміналістичної характерис­тики, її практична роль.

Кожний елемент криміналістичної характеристики злочинів має різний рівень залежностей з іншими елементами. Так, елемент харак­теристики «особа злочинця» може мати такі закономірні зв’язки: «по­терпілий — злочинець», «сліди злочину — спосіб його вчинення — злочинець», «місце та обстановка злочину — злочинець», «час вчи­нення злочину — злочинець» та ін.

Криміналістична характеристика злочинів має властивість дина­мічності. Це виявляється в тому, що її зміст може змінюватися стосов­но тих або інших видів (родів) злочинів, поповнюватися новими відо­мостями внаслідок узагальнень слідчої практики.

Розглянемо окремі елементи криміналістичної характеристики.

1.  Спосіб злочину — це образ дій злочинця, що виражається у пев­ній системі операцій і прийомів. Спосіб злочину являє собою збірне поняття. Його структура охоплює: способи готування до злочинного діяння, способи його вчинення і способи приховування (маскування). Спосіб злочину не завжди має повну структуру. Існують злочини, які можуть вчинятися без попереднього підготування або не мають на меті наступне приховування події чи слідів.

Під готуванням до злочину розуміється підшукування або присто­сування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ст. 14 КК). Такі підготовчі дії ще не ста­новлять безпосередньої небезпеки охоронюваним кримінальним за­коном суспільним відносинам, вони створюють лише умови для мож­ливого вчинення злочину. Це може стосуватися вербування співучас­ників, розроблення детального плану, придбання зброї, виготовлення злодійського інструмента, вивчення розпорядку денного і шляхів пере­сування жертви та ін.

Спосіб учинення злочину (modus operandi system) свідчить про те, як, яким чином особа вчиняє суспільно небезпечне діяння, які при­йоми, методи і засоби вона застосовує для цього. Спосіб вчинення злочину характерний насамперед для злочинної дії як активної, вольо­вої суспільно небезпечної поведінки особи. Способи вчинення зло­чинів повторюються. Злочинець діє в аналогічних умовах, він має соціальні і психологічні типові риси, використовує певні знаряддя і засоби злочину. Обрання способу вчинення злочину пов’язано з осо­бливостями особи злочинця (стать, вік, судимість, наявність або від­сутність злочинного досвіду тощо) і особливостями об’єкта злочинно­го посягання (віктимність жертви, відсутність охорони майна та ін.). Повторюваність способів учинення злочинів пов’язана з повторюва­ністю об’єктивних і суб’єктивних чинників, що їх визначають. Уза­гальнення слідчої практики дозволяє встановлювати типові способи вчинення різних видів злочинів.

У процесі злочинного діяння використання злочинцем певного спо­собу його вчинення означає залишення характерного (типового) комплек­су слідів. Дані про спосіб учинення злочину дозволяють повно встанови­ти сліди, їх локалізацію, особливості механізму слідоутворення.

Учинення багатьох злочинів пов’язано з діями злочинця щодо при­ховування їх результату. Приховування злочинів є однією з форм про­тидії розслідуванню. За змістовною стороною приховування злочинів можна розділити на такі групи: приховування злочинів шляхом утаю­вання інформації за допомогою знищення її, а також слідів злочину; шляхом маскування інформації з метою зміни уявлення про спосіб учинення злочину, особу злочинця; шляхом фальсифікації інформації (створення неправдивих слідів та інших речових доказів, підроблення документів тощо).

До приховування злочину злочинці удаються на його різних ета­пах.

2. Місце та обстановка вчинення злочину. Місце вчинення зло­чину як елемент криміналістичної характеристики дозволяє відповісти на запитання: де вчинено злочин? Місцем учинення злочину можуть бути квартира, будинок, вулиця, місце розпиття спиртних напоїв, без­людне місце, поле та ін. Важливе значення мають і ті місця, де здій­снювалося підготування до вчинення злочину чи залишені сліди, пов’ язані зі злочинною подією, або приховані їх ознаки. При розслі­дуванні багатьох злочинів слід враховувати: а) місце, де відбувалися підготовчі дії до вчинення злочину; б) місце безпосереднього вчинення злочину; в) місце, де залишені сліди (у широкому розумінні) зло­чинного посягання; г) місце приховування слідів злочину, знарядь і засобів його вчинення, предмета злочинного посягання.

Ознаки місця злочину визначаються видом посягання та його способу. Так, крадіжка може бути вчинена з магазина, складу або іншого сховища, контейнера поїзда або вантажного автомобіля, індивідуальної квартири або приватного будинку. Крім того, відомі так звані кишенькові крадіжки. Взаємозв’ язок місця вчинення злочину і способу злочинного посягання може виступати кваліфікаційною ознакою, визначати велику суспільну небезпечність (наприклад, передбачений ч. 3 ст. 187 КК розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище).

Обстановка місця вчинення злочину — частина матеріального середовища, що включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінку учасників події, психологічні стосунки між ними. Обстановка як сукупність матеріальних об’єктів на місці злочину відо­бражає механізм злочинної події, особливості дій злочинця та інших учасників. Криміналістичні ознаки обстановки можуть мати взаємо- зумовлені зв’язки з іншими елементами криміналістичної характери­стики (способом злочину, часом, місцем та ін.).

3. Час вчинення злочину. Встановлення часу вчинення злочину має важливе криміналістичне значення. Час впливає на всі етапи ви­никнення, існування та використання доказової інформації. Урахуван­ня впливу часового чинника в процесі розслідування дозволяє: а) ви­значити час події злочину; б) встановити часові зв’язки між фактами; в) з’ ясувати черговість подій, дій або фактів; г) обчислити тривалість різних подій та ін.

Дії злочинців характеризуються певною вибірковістю в часі. Зо­крема, квартирні крадіжки в багатьох випадках вчиняються у денний час, коли господарі квартири знаходяться на роботі, а кишенькові кра­діжки — в години пік (ранок і вечір), коли переповнений громадський транспорт. Обрання часу вчинення злочину пов’язано з тим, що в пев­ний час об’ єкт менше охороняється, відсутні власники домоволодіння або квартири, існує мала ймовірність бути поміченим тощо. У розслі­дуванні злочинів можуть мати значення і певні проміжки часу, періоди, коли відбуваються злочини (період сезонних робіт, період збирання врожаю овочів або фруктів, період тих або інших заготівель, період здавання будинку в експлуатацію та ін.).

4.  Знаряддя і засоби вчинення злочину. Знаряддя злочину — це предмети і речовини, які злочинець використовує для досягнення очікуваного злочинного результату. Розрізняють знаряддя злочину за предметом посягання (знаряддя вбивства, знаряддя злому, знаряддя підпалу та ін.); за функціональним призначенням (спеціально виготов­лені для вчинення злочинів, застосовувані в побуті, виробничій або іншій діяльності); за характером впливу (механічної, термічної, хіміч­ної, вибухової дії тощо). До знарядь злочину належать також тран­спортні засоби, якщо вони використовувалися для досягнення злочин­ного результату.

У криміналістиці існують співвідношення та взаємозв’язок знарядь і засобів учинення злочину. Для вирішення питання про віднесення певного предмета до знарядь вчинення злочину слід враховувати, чи має він безпосереднє відношення до виконання дій, що утворюють об’ єктивну сторону складу злочину. Якщо предмет використовувався при вчиненні цих дій, то він буде знаряддям вчинення злочину; якщо ж при яких-небудь інших, пов’язаних із злочином дій, — засобом.

5.  Предмет злочинного посягання. Це речі матеріального світу, впливаючи на які особа посягає на ті або інші суспільні відносини. Точне встановлення предмета злочинного посягання дозволяє відме­жувати один злочин від іншого, суміжного з ним. Ті або інші ознаки предмета посягання можуть виступати як пом’якшуючі або обтяжую­чи обставини одного й того самого злочину або перетворювати злочин на особливо тяжкий вид.

Ознаки предмета злочинного посягання в криміналістичних харак­теристиках можуть мати різні зв’язки, наприклад: предмет злочинного посягання — способи вчинення злочину — дані про особу злочинця.

6. Особа потерпілого. Система ознак, що стосуються особи по­терпілого, має складну структуру. Вона охоплює загальні демографіч­ні ознаки (стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, професія, фах, освіта та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, навички і схильності, зв’язки і стосунки. Дані про потерпілого включають також відомості про його віктимність (схильність деяких людей становитися внаслідок низки обставин жертвами певних злочинів).

Існує зв’язок між особливостями особи потерпілого і особи зло­чинця, певна вибірковість у діях останнього. Наявність і характер зв’язків і стосунків між потерпілим і злочинцем впливають на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховування злочину.

7. Особа злочинця. Система ознак особи злочинця включає дані демографічного характеру, деякі моральні властивості і психологічні особливості. Особа злочинця — це поняття, що виражає сутність особи, яка вчинила злочин. У цьому зв’язку можна говорити про типові ознаки особи, схильної до вчинення тих або інших видів злочинів (це стосується в першу чергу професійної та організованої злочинності). Узагальнені дані про найбільш поширені мотиви злочину дозволяють визначати коло потреб злочинця, що штовхнули його на вчинення зло­чину, і тим самим встановлювати основні напрями розслідування.

У криміналістиці розпочато спроби дослідити особу неповноліт­нього злочинця, особу злочинця з аномаліями психіки, особу найма­ного вбивці, особу маніяка та ін. Останнім часом вивчаються поведін­ка особи злочинця в групі, складі організованого злочинного форму­вання, вплив лідера на інших учасників.

8.  Типові сліди злочину. Це будь-які зміни середовища, що виникли внаслідок учинення в ньому злочину. Сліди злочину охоплюють: а) зміни в речовій обстановці; б) сліди — відображення (сліди рук, ніг, транспор­ту, інструментів тощо); в) предмети — речові докази; г) документи — (письмові, електронні та ін.); ґ) ідеальні сліди (сліди пам’яті людини);д) запахові сліди; е) сліди — мікрочастинки; є) звукові сліди.