§ 2. Основи криміналістичної класифікації злочинів

Об’єктом дослідження криміналістичної методики є різні злочини. Криміналістична класифікація злочинів — необхідна умова ефектив­ного пізнання даного об’єкта, основа для розроблення відповідних рекомендацій.

Криміналістичні рекомендації (поради) не повинні бути абстрак­тними, вони передбачають певний ступінь їх упорядкованості і «видову» спрямованість. Розроблення науково обґрунтованих рекомендацій у методиці розслідування припускає використання диференційованого підходу, зумовленого особливостями роду або виду злочину.

Поняття криміналістичної класифікації злочинів є достатньо новим і дискусійним у криміналістиці. Під криміналістичною класифікацією злочинів розуміється їх систематизація за криміналістично значущими підставами, що сприяє формуванню криміналістичних характеристик злочинів і розробленню окремих криміналістичних методик.

Тривалий час у криміналістиці використовувалася кримінально- правова класифікація злочинів для вирішення різного роду завдань. У кримінально-правовому розумінні класифікація злочинів — це поділ їх на певні групи залежно від характеру і ступеня суспільної небез­печності. За даною класифікацією злочини поділяються на роди (гру­пи злочинів, об’єднаних одним розділом кримінального кодексу) та види.

Така класифікація злочинів переслідує кримінально-правові цілі (цілі кваліфікації діяння). Кримінально-правова класифікація у криміналі­стиці може бути використана тільки як орієнтуюча підстава, загальний принцип розроблення окремих криміналістичних методик. Для методи­ки розслідування окремих видів злочинів важливе значення має розум­не поєднання критеріїв кримінально-правового характеру.

Поділ злочинів за розділами Особливої частини КК України не в усіх випадках забезпечує потреби криміналістичної науки, бо він не враховує закономірності, важливі з криміналістичної точки зору. Дея­кі криміналістично подібні види злочинів розміщені в різних розділах КК (наприклад, бандитизм — ст. 257 або контрабанда — ст. 201) із погляду криміналістичної методики ближче до «злочинів проти влас­ності», ніж до «злочинів проти громадської безпеки» або «злочинів у сфері господарської діяльності». Низка злочинів, методики розслі­дування яких істотно відрізняються, навпаки, об’єднані одним розділом (наприклад, у розділі II Особливої частини КК «Злочини проти життя та здоров’я особи» містяться в криміналістичному відношенні різні злочини, що потребують побудови специфічних окремих методик розслідування. Це умисне вбивство (ст. 115) і незаконне розголошен­ня лікарської таємниці (ст. 145), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121) і залишення в небезпеці (ст. 135) тощо.

Побудова окремих криміналістичних методик вимагає більш дифе­ренційованого підходу до злочинів. Це стосується врахування слідчої ситуації, способів учинення злочину, його приховування і маскування, особи злочинця, місця вчинення злочину та інших чинників. Так, можуть бути розглянуті методики розслідування вбивств при виявленні трупа або при його відсутності; розслідування вбивств, пов’язаних із виявлен­ням частин розчленованого трупа; розслідування вбивств, пов’язаних з інсценуваннями; розслідування вбивств на замовлення; розслідування вбивств, учинених у бійці; розслідування вбивств, учинених у процесі протистояння організованих злочинних угруповань, та ін. Методики розслідування розкрадань^[1] можуть бути диференційовані залежно від галузі господарської діяльності або сфери народного господарства: роз­слідування розкрадань, вчинених на підприємствах торгівлі або громад­ського харчування; розслідування розкрадань на м’ ясоперероблюючих підприємствах; розслідування розкрадань у кондитерській промисло­вості; розслідування розкрадань, вчинених при проведенні будівельних робіт; розслідування розкрадань у сільському господарстві; розсліду­вання розкрадань на залізничному транспорті; розслідування розкрадань на вантажному автомобільному транспорті та ін.

Якщо взяти склад злочину за основу для групування криміналістич­них класифікацій злочинів, то може бути створена система останніх. На практиці конкретний злочин визначається за декількома класифікаціями, і це відбивається в змісті окремих методик. У криміналістиці пропону­ються класифікації злочинів за такими групуваннями (Р. С. Бєлкін):

1.  Класифікації злочинів, пов’язаних із суб’єктом злочину, що вчи­няються:

одноособово і групою;

вперше і повторно;

особами, що знаходяться в особливих відносинах з безпосереднім предметом посягання, та такими, що не перебувають у таких відно­синах;

дорослими злочинцями і неповнолітніми;

чоловіками і жінками (ця класифікація має обмежену сферу засто­сування і належить тільки до деяких «суто чоловічих» злочинів або злочинів, учинення яких більш властиво жінкам).

2.  Класифікація злочинів, пов’язаних з об’єктом злочину:

за особою потерпілого;

за характером безпосереднього предмета посягання;

за місцем розташування безпосереднього предмета посягання (за місцем вчинення злочину);

за способами і засобами охорони безпосереднього предмета по­сягання.

 

3.  Класифікації злочинів, пов’язаних з об’єктивною стороною зло­чину:

за способом вчинення злочину;

за способом приховування злочину, якщо він не входить як скла­дова частина до способу вчинення злочину.

4. Класифікації злочинів, пов’язаних із суб’єктивною стороною злочину:
вчинені із заздалегідь обдуманим умислом та з умислом, що рап­тово виник.