Печать
PDF

Глава 26 Німеччина - § 3. Карне уложення Німецької імперії 1871 року

Posted in История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 3. Карне уложення Німецької імперії 1871 року

У процесі об’єднання німецьких земель і створення Другого рейху відбувався розвиток німецького права. Загальний територіальний, по­літичний та економічний простір вимагав розроблення загальної пра­вової бази, у першу чергу кодифікації карно-правової норми.

У 1871 році було ухвалено Карне уложення Німецької імперії. При його укладенні за взірець бралися більш ранні кодифікації, проведені в окремих землях: карний кодекс Баварії 1813 року, карний кодекс Саксонії 1838 року, карний кодекс Вюртемберга 1839 року, карний кодекс Брауншвейга і Ганновера 1840 року, карний кодекс Гессен- Дармштадта 1841 року, карний кодекс Бадена 1845 року та карний кодекс Пруссії 1851 року. Уложення базувалося на ідеях класичної школи карного права, значний вплив на його структру і зміст справив Карний кодекс Франції 1810 року.

На відміну від французького кодексу Карне уложення Німецької імперії складалося не з чотирьох, а з трьох книг, але в ньому також можна виділити Загальну та Особливу частини. Положення Загальної частини викладалися в першій книзі, присвяченій визначенню злочи­нів, проступків і поліційних порушень, і в другій книзі, присвяченій стадіям вчинення злочину, співучасті, пом’якшуючим та обтяжуючим вину обставинам тощо. Особлива частина представлена в третій книзі, де викладалися статті, присвячені окремим видам злочинів.

Розмежування злочинних діянь, як і в Карному кодексі Франції 1810 року, залежало від серйозності покарання. Покарання були спрямова­ні в основному на залякування. Але смертна кара застосовувалася тільки у двох випадках: за зраду держави й імператора, за спробу на­сильницького змінення державного ладу, змінення порядку престоло- наслідування (§ 80 і § 81) імперії і за сплановане умисне вбивство. У воєний час перелік злочинів, за які передбачалася смертна кара, міг бути розширений. За публічне виголошення промови або поширення творів, які підбурюють до державної зради, винного могли засудити до позбавлення волі до 10 років. Позбавлення волі могло призначати­ся у трьох видах: тюремне ув’язнення з примусовими роботами, утри­мання у фортеці без примусових робіт та арешт без примусових робіт. Як покарання також застосовувалися каторжні роботи, конфіскація майна, обмеження у правах, штраф та догана. До додаткових покарань належали вислання, повне позбавлення всіх прав честі і тимчасове побавлення окремих прав.

Карне Німецьке уложення складено в більш пізній час і було більш ліберальним. На відміну від французького кодексу і кодексів деяких німецьких земель укладачі Уложення відмовилися від застосування тілесних покарань.

Після ухвалення Уложення простежувалася тенденція до гуманіза­ції карного права, що позначилося в заміні покарань за деякі злочини на штраф, а також у більш ліберальному підході до покарання неповно­літніх. Ця тенденція була перервана з приходом до влади націонал- соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером.