Глава 4 Стародавня Індія - § 3. Державний устрій Стародавньої Індії PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 3. Державний устрій Стародавньої Індії

Змінюючи одна одну, династичні держави Стародавньої !ндіії - Кошала, Магадха, Шперія Маур’їв, держава Гупт - ґрунтувалися на загальній для них основі індійського суспільства. Система державного управління мало залежала від зміни династій та залишалася традицій­ною. !стотні зміни стали відбуватися лише з VIII століття, коли !ндія була завойована мусульманами-арабами та частково ісламізована. Як найбільш яскравий зразок давньоіндійської державності можна взяти !мперію Маур’їв у період її найвищого розквіту за правління імпера­тора Ашоки.

Загальною соціально-економічною основою, що визначає риси дав­ньоіндійської держави, була відсутність розвиненої приватної власності та вільного ринку. Держава відіграє суттєву роль у господарських від­носинах, і це зближує її із традиційними державами Сходу («азійський спосіб виробництва»). Держава домінує над суспільством та становить централізовану бюрократичну монархію, хоча і поступається в цьому відношенні таким «класикам», як Єгипет, Вавилон, Китай.

За онука Чандрагупти Маур’ї Ашоки (273-236 роки до н. е.) держава охоплює майже всю !ндію. У 260 році до н. е. Ашока розпочав завоюван­ня держави Калінга у Східній !ндії. Як повідомляє сам Ашока, битва була настільки жорстокою та кровопролитною (начебто було вбито 100 тисяч воїнів), що він відчув глибоку відразу до війни і більше ніколи не воював. В одному зі своїх надписів він повідомляв у зв’язку із цим: «Єдина дійсна перемога - це завоювання сердець через дхарму». Ашо- ка став прибічником буддизму, сприяв його поширенню в !ндії. Він за­кликає своїх підданих до віротерпимості: «Всі секти гідні шанування з тієї чи іншої причини. Діючи згідно із цим, людина звеличує свою власну секту і в той самий час робить послугу іншим людям». Вочевидь, щиро прийнявши вчення Будди, Ашока намагався впорядкувати свою державу. Він засновує школи (у тому числі для жінок), забороняє при­носити у жертву тварин, будує шляхи, колодязі, готелі для мандрівників, лікарні (навіть для тварин), сприяє просвіті. До столиці !ндії Паталіпутри з’ їжджаються студенти з багатьох країн, провідні вчені (наприклад, ве­ликий Біруні). По всій країні встановлюються кам’яні стели з розпоря­дженнями та повчаннями Ашоки. «Де б я не був, - говорив він, - у раді, на святкуванні чи в своїй опочивальні, в будь-який час дня та ночі кожен може звернутися до мене з проханнями та жалобами». У своїй «Короткій історії людства» Герберт Уеллс пише: «Серед десятків тисяч імен монархів, що заповнюють сторінки історії, їх величностей, їх світлостей, королівських високостей та тому подібних ім’я Ашоки світить майже як самотня зірка. Всюди, від Волги до Японії, його ім’я оточене шаною. Китай і Тибет, та навіть Індія, хоча вона відійшла від його вчення, збе­рігають перекази про його велич». Еру правління Ашоки Маур’ї озна­меновано помітним розвитком індійської культури, архітектури, поши­ренням писемності.

Держава Маур’їв за своїм характером була імперією, а за своїм складом включала багато народів, завойованих держав, князівств. За характером влади вона було суворо централізованою, з розгалуженим державним апаратом.

Імператор (раджа) править разом із дорадчим мантріпарішадом. Крім парішада, при ньому була таємна рада із вузького кола довірених осіб, іноді скликався дорадчий представницький орган - раджасабха (сабха - збори), до якого могли входити, разом із сановниками, вибор­чі від міст та громад. При імператорі знаходилися сім-вісім міністрів, один з яких - учений-брахман - був радником царя. Найважливішою центральною установою була скарбниця, яка відала збиранням подат­ків та фінансами. Військова рада складалася з 30 членів, розділених на шість колегій за родом військ. Спеціальною установою було відомство зрошення. Міська рада складалася з 30 радників, також розділених на шість колегій за галузями управління. У складі державного апарату були контролери центрального уряду та численні шпигуни.

Провінційне управління було побудовано на десятковій системі. Громадою (селом) керував виборний голова; десятьма селами - десят- ський, який отримував п’ять кул землі, 100 селами - сотський, який отримував данину з одного села. Тисяцький отримував данину з одно­го міста.

Останні роки правління Ашоки ознаменувалися зростанням супе­речностей у його державі. Він бажав побудувати державу на моральних основах дхарми, суворо стежив за діяльністю адміністрації, регулярно проводив ревізії. Інспекторам наказувалося стежити за тим, аби по­садовці суворо дотримувалися норм дхарми, у які він включав віротер­пимість, хоча в останні роки життя все більшу перевагу віддавав буд­дизму та щедро обдаровував буддійські храми. Напевно, все це викли­кало незадоволення прибічників брахманізму та посадовців. Влада імператора слабшала. Є відомості, що Ашока наприкінці свого прав­ління став буддійським монахом. За спадкоємців Ашоки імперія роз­палася на низку окремих держав, що суперничали одна з одною.