Печать
PDF

Глава 4 Стародавня Індія - § 2. Суспільний устрій Стародавньої Індії

Posted in История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 2. Суспільний устрій Стародавньої Індії

Чи були держави Стародавньої Індії рабовласницькими? Чи були вони деспотіями? На ці запитання немає однозначної відповіді. Без­сумнівно, в Індії були раби - даса і державою правили монархи - раджі. Але рабовласництво не було тут «рабовласницьким устроєм», яким воно не було ніде, за винятком, можливо, Риму в період Пізньої респуб­ліки та імперії.

Найяскравішою рисою суспільного устрою Стародавньої Індії є його кастовість. Склавшися в Індії історично, вона є відображенням загальної тенденції стародавньої історії: у Вавилоні - авілум та мушкенум, в Афінах - епатріди, геомори та деміурги, в Римі - патриції та плебеї, в Китаї - сюцая, цзюйчжень, цзиньши тощо. Але якщо в антич­ному світі ця становість досить швидко «розчиняється», то в Індії вона застигає на століття. Аби уявити становище людини в індійсько­му суспільстві, треба уявити її становище в індуїстській космогонії, яка є одночасно релігійною системою індуїзму (надаємо тут узагаль­нююче значення поняття індуїзму без поділу на ведійський, брахман­ський та власне індуїстський етапи).

Індуїзм різко відрізняється від інших релігійних систем. Порівняно із ним християнство та іслам - дуже «домашні» релігії, не кажучи вже про вірування стародавніх греків та слов’ян. Ці релігії та вірування народилися разом із людьми, їх хронологія - те саме, що і людська хронологія, їх пророки, святі - Мойсей, Яхве, Ісус, Мухаммед живуть серед людей та для людей. Це земні боги, до яких можна було зверта­тися із проханнями та молитвами. Космогонія у цих релігіях уклада­ється в декілька тисяч років. Так, у християн Бог створив землю всьо­го за 5508 років до Різдва Христова.

Індуїзм - це не релігійний сюжет, а особливе бачення світу в ме­жах мільярдів років та бачення людини у грандіозних космічних циклах народження та вмирання Всесвіту. Тут нікому молитися, і богам немає справи до людей. Усім сущим правлять позачасові та надчасові істини, що існують у космічному просторі. Ці істини є вічними ритмами Все­світу в масштабі мільярдів років, і їм підкорені весь рід людський та кожна окрема людина. Усьому життю надано релігійний статус, тоталь­ну сакралізацію та абсолютну залежність людини від незмінного світо­вого порядку - Дхарми.

Індуїзм - породження безкінечного в часі та просторі Космосу. В індуїзмі немає засновника, немає церкви, немає Писання, а тому не­має і єресей. Є духовні вчителі, але немає місіонерства, прозелітизму (прагнення повернути у свою віру інших). У ньому відсутні молитви, проповіді, сповіді. Тут немає антропоцентризму, людина дорівнює всій іншій живій та неживій природі і тому немає протиставлення добра та зла, немає диявола, бісів, Пекла і Раю. Ідея Бога не є центральною. Існує безособовий, безпочатковий та безкінечний Абсолют. Він не пізнаваний і не піддається визначенню. Це подих Всесвіту, життя, без­кінечність часів та просторів.

Увесь світ, боги та люди створені Брахмою. Це не персоніфікований Бог, як, наприклад, Яхве або Христос, - світова душа, що диханням своїм створює все суще. Рід людський існує протягом чотирьох світо­вих періодів - юг (юга - зі староіндійського - запряжка, доба, покоління). Перший - Критоюга («Золота», «блага доба») триває 1 728 000 земних років, другий - Третаюга (відповідає «срібній добі») триває 1 296 000 років, третій - Двапараюга (відповідає «бронзовій добі») триває 864 000 років, четвертий - Каліюга (зовсім «погана» - «залізна доба») - 432 000 років. Разом чотири юги складають одну велику - Ма- хаюгу, яка триває 4 320 000 років. Четверта юга - Каліюга - «найгірша», остання у добі людства. Після її закінчення настає пралайя - загибель роду людського. Проте через 4 320 000 років людський рід відроджу­ється, знову проходить чотири юги та знову гине, і так без кінця. Тисяча Махаюг, тобто 4 320 000 000 земних років, складають одну кальпу (по­рядок, закон) або один день Брахми, ще 4 320 000 000 років - ніч Брах- ми, тобто доба Брахма становить 8 640 000 000 земних років.

Брахма живе всього 100 своїх років. По закінченні 100 брахман­ських років настає Махапралайя (велика катастрофа): на небі з’ являється 12  (за іншою версією сім) сонць, які спалюють увесь Всесвіт. Гине все, гинуть боги, в тому числі Брахма. Але через 100 років Космос відро­джується, народжується новий Брахма, і все починається спочатку. Сучасне людство живе зараз в останній юзі, яка розпочалася в ніч з 17 на 18 лютого 3102 року до н. е., тобто в Каліюзі ми прожили 5 108 років, і сучасна людина має прожити до наступної пралайі 426 892 роки. Отже, в індуїстській космогонії - релігії час постає як циклічний час.

У цій системі циклічною є доля людини: вона народжується та вми­рає, знову народжується і так без кінця. Циклічність і безкінечне по­вторення визначають надзвичайно жорстку систему соціальної ієрархії стародавнього індійського суспільства. Рівної їй немає в жодній релігії. Тут панує тріада: каста, дхарма та карма. Каста визначає все: суспільне становище, професію, шлюбне коло. Разом із кастою людина успадковує своє місце в суспільстві. Кожній касті відповідає своя дхарма - закон, а від дотримання дхарми залежить карма-воздаяння. Всі люди були по­ділені ще перволюдиною Ману на чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Кожна варна має свою дхарму, і за життя ніхто не може її змінити. Тільки після смерті та реінкарнації (відродження) доля лю­дини, її дхарма може змінитися: у кращий бік, якщо вона добре дотри­мувалася своєї дхарми, та у гірший - якщо погано.

Але навіть погане виконання своєї дхарми краще, ніж добре ви­конання чужої: ніхто не повинен намагатися змінити своє становище у земному житті. У зазначених рамках індуїзму життя людини най- скрупульознішим чином регламентувалося протягом діб, місяців, років та всього життя. Кодифікація поведінки людини супроводжує її в усіх повсякденних справах: пробудженні, випиванні «ранкової води», чищенні зубів, омовінні, прийнятті їжі аж до розкладання ліжка вве­чері. Зачаття і народження дитини, ініціація, похоронні та поминальні обряди - все співвіднесене із космічним порядком. Індуїзм позбавляв людину (а відповідно і все суспільство) історичної активності, прирі­каючи на застій усі соціальні процеси. Тут немає прогресу, немає соціальних вибухів та бунтів, немає Спартаків, Разіних та Пугачових. Найжорсткіше соціальне структурування, яке замикало людину в її варні, касті, доповнюється в індуїзмі сімейно-шлюбними нормами, які докладно регламентують сімейно-шлюбні та родинні стосунки.

Індуїзм так міцно охоплював усе суспільство, що державі майже не знадобилися спеціальні інститути, аби «тримати у вузді» своїх під­даних. Індуїзм та громада - головні регулятори та охоронці індійсько­го суспільства.

Громада - найбільш міцний осередок стародавнього індійського сус­пільства. Вона покоїлася на роді (рід - «вищ»; звідси слов’янське - «весь» - сільська громада); із родів складалися племена (плем’я - «гана»; звідси - «жінка»). Родові громади поступово перетворювалися на тери­торіальні, але залишалися фундаментом держави. Тривалий час громада була заснована на колективному землекористуванні. Орна земля поді­лилася на спадкові родинні ділянки - кули (таким словом називалася родина). Пасовища та інші угіддя перебували у колективному користу­ванні. Інші роботи - розчищення нових територій, будування та ремонт іригаційних споруд, доріг, храмів - виконувалися колективно. Громада мала свого брахмана, коваля, ремісників, цирульників, охоронців, які отримували від неї плату натурою. При вирішенні справ громади право ухвалювати рішення мали тільки голови сімейних груп. Громада вирішу­вала внутрішні спори, могла накладати штрафи, виганяти з громади. Звичайними були спільні свята та весілля. Члени громади спільно обробляли «наділи» воїнів-кшатріїв, державних чиновників. Громада та общинники могли застосовувати працю рабів. Це були або чужаки - даса або раби з числа самих індусів. У цьому разі раби зберігали за собою статус своєї касти. Крім рабів існували особи найманої праці - кармакара. Це могли бути ремісники, слуги, пастухи, батраки, які працювали на договірних засадах. Очолював управління громадою обраний (рідше - призначений) староста, який отримував за це додатково одну кулу землі.

Соціальну структуру стародавніх індійців найбільш повно відо­бражено у Ведах (Рігведі, Самаведі, Яджурведі, Атхарваведі), Махаб- хараті, Рамаяні та інших пам’ятках.