Глава 4 Стародавня Індія

 

§ 1. Виникнення держави

Відразу слід застерегти, що держави «Стародавня !ндія» ніколи не існувало (як не було, наприклад, держави «Стародавня Греція»), але були держави у Стародавній !ндії: Магадха, Кошала, !мперія Маур’їв, Гупт, Делійський султанат, !мперія Великих Моголів та ін. Деякі з цих держав, наприклад Шперія Маур’їв у правління імператора Ашоки, охоплювали майже всю !ндію. I все ж таки про державу і право Старо­давньої !ндії можна говорити. Змінюючи одна іншу, змінюючи динас­тії (Нандів, Маур’їв, Великих Моголів), то збільшуючись, то розпада­ючись, ці держави незмінно зберігали ту «матерію», з якої вони буду­валися (соціальну структуру - кастовий устрій, релігію - індуїзм, цю неписану конституцію всього життя, а також систему управління та сільську громаду, яка жила за своїми законами).

Перші відомості про Індію греки отримали від Персидського цар­ства, яке за Кіром II та Дарієм I розширилося аж до Інду. У 500 р. до н.е. Скіларх із Каріанди за дорученням Дарія здійснив експедицію вниз за течією !нду та через !ндійський океан до Червоного моря. Його по­відомлення послужили джерелом для Гекатея і Геродота. Відомості про !ндію були розширені у результаті походу Олександра Македон­ського. Його війська досягли Пенджабу та, спустившись Індом, а потім морським шляхом досягли Євфрату, в той час як решта військ руха­лася сушею. За правління перших Селевкідів і Птолемеїв були від­правлені посольства Мегасфена, Демаха та Діонісія у Паталіпутру до Чандрагупти та Амітрагати.

Тривалий час вважалося, що державність в Індії виникла з приходом туди численних племен скотарів-завойовників - аріїв. Проте вже на по­чатку ХХ століття (1922 р.) у долині ріки Інд при розкопках Махенджо-даро (“пагорб мертвих”) було знайдено рештки доарійської високо розвиненої цивілізації, що отримала назву Хараппської. Дослідження показали, що ця цивілізація, яка мала єдність, охоплювала широкі райо­ни Індії, перевершуючи за своїми розмірами цивілізації Нілу (Єгипет), Тигру та Євфрату (Вавилон) разом узяті. Цивілізація існувала приблизно з середини ІІІ тисячоліття до н. е. і до XVII-XVI століть до н. е. (да­тування за допомогою радіовуглецевого методу показало, що Хараппська цивілізація існувала з 2400 до 1700 років до н. е.).

Расовий склад населення Хараппи був змішаний. Поряд з австра­лоїдно-негроїдним типом були представлені середземноморський та альпійський типи. У ній існували різні релігійні культи. Змішання рас та релігій в одному регіоні показує, що цивілізація не була замк­нутою та мала торговельні контакти із сусідніми народами, особливо із народами Месопотамії. Вивчення залишків матеріальної культури засвідчило, що ця культура належала високорозвиненому народові, який будував добре сплановані міста і села, займався ремеслом і зем­леробством, скотарством, торгівлею, мистецтвом, мав свою писем­ність.

У містах будинки зводилися з обпаленої цегли (високий показник цивілізації!), керамічних матеріалів (каналізаційні труби). Міста були добре сплановані. Вулиці у них були прямими, прокладалися з півночі на південь. Зводилися дво- і триповерхові будинки. Місто оточували стіни фортеці висотою більше 15 м та шириною біля основи до 12 м, викладені цеглою, з численними баштами. Все це говорить про добре організовану державу такого самого типу, як Єгипет та Вавилон. Спірним є питання про причини загибелі цієї цивілізації. Припуска­ється, що її зруйнували завойовники - арії, однак відсутні сліди боїв, пожеж та ін. Скоріше за все, цивілізація з незрозумілих причин зникла ще до приходу аріїв, як це сталося, наприклад, з містами-державами майя в доколумбовій Америці.

Арійська історія Індії розпочинається з середини ІІ тисячоліття до н. е. Самі арії є великим відгалуженням індоєвропейського етніч­ного суспільства, яке дало згодом початок індусам, хетам, грекам, персам, скіфам та багатьом іншим народам. Історико-лінгвістичний аналіз свідчить про те, що всі перелічені народи мали своїм загаль­ним походженням стародавню індоєвропейську мовну групу, бать­ківщиною якої, за останньою версією, були у VI-V тисячолітті до н. е. північні нагір’я Ірану (В. Іванов, Т. Гамкрелідзе). Лінгвістичний аналіз мов стародавніх хетів, іранців, індусів, греків, римлян, гер­манців, слов’ян тощо показує, що ці мови походять з єдиного стародавнього джерела. Так, дуже схожим є пантеон стародавніх богів іранців, слов’ян, індійських аріїв, які розмовляли на санскри­ті (це зайвий раз підтверджує єдність історії роду людського).

Цікаво зіставити мову аріїв - санскрит та мову слов’ян. Подібність вражаюча:

 

 

Таких словесних пар можна навести сотні. З приходом у долини Інду та Гангу євреїв, аж до V століття до н. е. в Індії існувало багато держав, які воювали між собою. Цей період відображено в епічних поемах «Махабхарата» та «Рамаяна», а також у стародавніх індійських «Ведах». До середини першого тисячоліття у долині Гангу сформувалося 16 держав з аристократичними формами правління, обраними «царями» - раджами. Необхідність внутрішньої консолідації з огляду на експансію Персид­ської держави Ахеменідів сприяла виникненню у V столітті до н. е. у до­лині Гангу двох великих держав - Магадхи та Кошали, які суперничали між собою. На початку V століття до н. е. за царя Аджаташатру пере­могла Магадха, яка у IV столітті до н. е. стала ядром імперії Нандів, котра об’ єднала всі держави долини Гангу. За найдавнішими джерелами - пу- ранами, що презирливо відкликалися про династію Нандів, останні були вихідцями з варни шудр. Правитель Магадхи Уграсена був сином ци­рульника. Говірно, він спирався на якийсь сильний громадський рух, що дозволило йому скинути царя Магадхи Шайшунага з династії Нандів 80 та розправитися з аристократами - кшатріями. У пуранах Уграсена на­зивався «винищувачем кшатріїв». Він створив сильну державу. Досить сказати, що коли Олександр Македонський хотів вторгнутися на тери­торію Магадхи, Уграсена виставив проти нього армію, яка складалася з 200 тисяч чоловік піхоти, 80 тисяч кінноти, 6 тисяч бойових слонів. Македонський не зважився атакувати військо Уграсени та був змушений залишити Індію. Надалі історія Магадхи пов’язана із діяльністю заснов­ника династії Маур’їв Чандрагуптою Маур’я.

Чандрагупта Маур’я - правитель Північної Індії (правив приблиз­но в 322-300 роках до н. е., за іншими даними - у 314-292 роках до н. е.). Згідно з буддійським джерелом він походив від кшатрійського роду Морія, але є відомості, що він служив у правителя Магадхи Уграсени, але потім посварився із царем і втік на північнийзахід, де примкнув до Олександра Македонського та підбивав його на похід проти Нандів.

Після відходу Олександра Македонського у 325 році до н. е. з Індії Чандрагупта очолив боротьбу проти греко-македонців та зміцнився на північному заході Індії, а у 317 році до н. е. скинув з престола сина Уграсени Дхана Нанда, запанував у Паталіпутрі. Близько 305 року до н.е. одержав перемогу (за 500 слонів) над частиною Афганістану та Ірану. Саме від Селевка І до Чандрагупти було відправлено посольство на чолі із греком Мегасфеном, який залишив великий опис Індії, - най­цінніше джерело відомостей про її історію. Після Чандрагупти Маур’ї правив його син Біндусара (293-268 роки до н. е.), а потім онук Чан­драгупти - імператор Ашока (268-231 роки до н. е.), за правління якого імперія Маур’їв досягла найвищого розквіту та могутності.