1.2. Поняття товару та особливості правового режиму його окремих видів

 

 

Товаром є продукт, призначений для продажу, що спроможний за­довольняти потреби фізичних та юридичних осіб, та еквівалентна вартість якого має вираження в ціні.

Товар є складним поняттям, яке інтегрує в собі багато відчутних та невідчутних властивостей, до яких належать упаковка, колір, ціна, пре­стиж виробника, котрі покупець згоден прийняти для задоволення своїх потреб і побажань1. Однак серцевину змісту цього поняття утво­рює споживча та мінова вартість.

Споживчою вартістю — є здатність об'єкта завдяки своїм корис­ним властивостям задовольняти різноманітні потреби учасників сус­пільних відносин. Міновою вартістю — є здатність товару обмінюва­тися на інше економічне благо, яке у більшості випадків виконує функ­цію загального еквівалента. Ринкова вартість товару в її загальній формі не є тотожною сумі всіх витрат (у грошовому виразі) на його виробництво, вона завжди перевищує альтернативні витрати на вели­чину економічного прибутку.

За своєю споживчою вартістю товари поділяються на три групи:

1. Товари виробничого призначення — товари, які призначені для задоволення виробничих потреб (до цієї групи також належать сирови­на, напівфабрикати, комплектувальні вироби і т. п.).

2. Товари народного споживання — товари, які призначені для за­доволення побутових, особистих потреб.

Товари і виробничого, і споживчого призначення можуть володіти або загальною, або спеціальною споживчою вартістю.

Загальна споживча вартість — це здатність товару задовольняти попит, викликаний найбільш типовими господарськими (або спожив­чими) потребами, що виникають у різних галузях суспільного вироб­ництва (або у більшості громадян).

Спеціальна споживча вартість — це здатність товару задовольня­ти попит, зумовлений або господарськими потребами, що виникають у суб'єктів, які займаються певним різновидом господарської діяльно­сті (наприклад, спеціальне виробниче обладнання), або винятково в окремих категорій громадян (приміром, інвалідів, осіб, які страждають на певні захворювання).

За способом виготовлення та наявністю інноваційної компоненти товари виробничого призначення і товари споживчого попиту поділя­ються на стандартні товари та унікальну продукцію.

3. Товари загального призначення (об 'єкти життєзабезпечення) — товари, що мають загальну споживчу вартість для всіх покупців (по­требу в них відчувають усі суб'єкти, незалежно від сфер їх життєдіяль­ності). Цінність цих товарів не залежить від взаємодії з іншими ресур­сами (приміром, електроенергія має цінність як для промислових, сільськогосподарських та інших підприємств, так і для звичайних гро­мадян, які не займаються підприємницькою діяльністю). Саме із цих міркувань у низці нормативних актів споживачами цих товарів названі як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі суб'єкти підприємницької діяльності (див: Закони України «Про електроенергетику»1 від 16 жовт­ня 1997 р.; «Про питну воду та питне водопостачання»2 від 10 січня 2002 р.; «Про теплопостачання»3 від 2 червня 2005 р. тощо).

За правовою природою (формою) товари поділяються на декілька груп:

1. Товари—майно. За останні десятиріччя значно модернізовано кон­цепцію розуміння майна, до якого сьогодні також зараховують всі види енергії, сировину, «ідеальні» майнові об'єкти (майнові права інтелектуаль­ної власності, права на об'єкти фінансової власності, до якої належать гротові папери (облігації, векселі, чеки тощо) та документи, що виражають право участі в різноманітних товариствах (акції, паї)) тощо.

За строками використання більшість товарів, що належать до групи «майно», поділяються на:

а) товари короткострокового використання (товари, що швидко псуються та відповідно мають невеликий термін придатності, що об­числюється часами, днями, тижнями або місяцями);

б) товари тривалого використання (товари, що довгий час збері­гають свою споживчу вартість, і термін придатності яких може бути необмеженим або обчислюватися роками).

Встановлення чітко визначеного строку придатності на товари тривалого використання є обов'язковим, якщо споживчі властивості ТАКИХ товарів можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного сере­довища (зазначений термін має зазначатися на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу). Продаж това­рів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

На товари тривалого використання зазвичай встановлюються га­рантійні строки, протягом яких виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення без­оплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введен­ням її в обіг. Гарантійний строк може бути встановлений нормативно- правовими актами, нормативними документами (стандартами, кодек­сами усталеної практики, технічними умовами тощо) чи договором. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикет­ці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції.

За загальними правилами гарантійний строк обчислюєгься починаючи з дня придбання товару. На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що вста­новлюється додатком № 1 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів"»1 від 19 березня 1994 р. № 172: на одяг та інші вироби весняно- літнього асортименту — з 1 квітня; осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня; взуття зимового асортименту — з 15 листопада по 15 березня; весняно-осіннього асортименту — з 15 березня по 15 травня; літнього асортименту — з 15 травня по 15 вересня. У разі продажу товарів за зраз­ками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі- продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення, — від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі- продажу, — від дня укладення договору купівлі-продажу

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва — не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшу­ється на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків При обміні товару його гарантійний строк обчислюється за­ново від дня обміну

У групі «товари — майно» особливе місце займає підакцизний товар як високорентабельний товар, на який державою встановлюється акциз­ний збір (згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р «Про акцизний збір»1 акцизний збір є непрямим податком на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який вклю­чається до ціни цих товарів (продукції)) Чинним законодавством Укра­їни визначаються види товарів, на які встановлюються акцизний збір та його ставки (Закони України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»2 від 15 вересня 1995 р , «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби»3 від 6 лютого 1996 р (у ред Закону від 19 листо­пада 1999 р ), «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алко­гольні напої»4 від 7 травня 1996 р (у ред Закону від 23 березня 2000 р ), «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них»5 від 24 травня 1996 р (назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом України від 30 листопада 2006 р ), «Про ставки акцизного збору 1 ввізного мита на деякі товари (продукцію)»6 від 11 липня 1996 р , у чис­лі яких пиво із солоду, спеціальні бензини, реактивне паливо, високоок- танові кисневмісні домішки до бензинів тощо)

2 Інформація, яка не є об'єктом права інтелектуальної власності (мова йде про інформацію, що набуває матеріального втілення у бізнес- планах, маркетингових планах, інвестиційних проектах, висновках експертів, проектних пропозиціях, звітах тощо)

Специфічним видом аудиторської діяльності є еколого-аудиторська діяльність, правову основу провадження якої визначає Закон України «Про екологічний аудит»2 від 24 червня 2004 р. Результатом проведенлогічного аудиту, включаючи оцінку ефективності та достатності його природоохоронної діяльності, систем управління навколишнім сере­довищем, стану природоохоронного обладнання та споруд, зокрема, час установлення, амортизація, придатність, про збитки, заподіяні навко­лишньому природному середовищу, стан статистичної та іншої звітно­сті з охорони навколишнього природного середовища на предмет від­повідності її фактичним екологічним показникам. Інформація, що є об’єктом даного договору, надається замовнику послуг екологічного аудиту у формі звіту як засобу її фіксації.

У більшості випадків така інформація є товаром (об’єктом) за до­говорами про надання інформаційних послуг Легальне визначення останніх міститься у ст 41 Закону України «Про інформацію»7 від2 жовтня 1992 р , за якою інформаційною послугою є здійснення у ви- значенійній законом формі інформаційної діяльності (сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридич­них осіб і держави) по доведенню інформаційної продукції до спожи­вачів з метою задоволення їх інформаційних потреб Інформаційною сутністю володіють й інші послуги, в числі яких і консалтингові, і мар­кетингові, і аудиторські послуги тощо. Інформаційна складова цих послуг полягає в тому, що саме інформація є одночасно об 'єктом впли­ву виконавця послуг (діяльність виконавця спрямована на зміну стану інформації — збір, систематизація, аналіз) та володіє ефектом результативності (результатом діяльності виконавця є новий інформаційний продукт, якии набуває споживчої та мінової вартості).

Інформаційна сутність консалтингових послуг випливає із самого значення слова «консалтинг» (від англ. «сопзиіі» — консультуватися,

отримувати пораду спеціаліста), яке дає підстави розглядати терміни «консультаційні послуги» та «консалтингові послуги» як синоніми. Економісти визначають консалтинг як професійну діяльність, що здій­снюється професійними консультантами та спрямована на обслугову­вання потреб комерційних і некомерційних організацій у консультаціях, навчанні, дослідницьких роботах з проблем їх функціонування та роз­витку. В економічному контексті поняттям «консультаційні (консалтин­гові) послуги» охоплюються таки види професійних послуг, як ауди­торські, маркетингові, юридичні і т. ін.

Згідно зі ст. З Закону України «Про аудиторську діяльність»1 від 22 квітня 1993 р., аудиторські послуги можуть надаватись у формі ауди­торських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консульта­цій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового   забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Результатом надання аудиторських послуг у формі аудиту є інформація про стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та встановленим норма­тивам, а аудиторських послуг у формі консультацій — інформація як професійна порада з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподатку­вання тощо. Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа, як засобу фіксації інформації, що є результатом надання аудиторських послуг (відповідно, об'єктом договору).

Поняття «маркетингові послуги» (або «маркетингові дослідження») можна зустріти у цілій низці нормативно-правових актів, проте в жодно­му з цих актів не розкрито зміст цього поняття. Аналіз окремих законо­давчих актів, присвячених питанням інноваційної діяльності, в числі яких Закони України «Про інноваційну діяльність»[1] від 4 липня 2002 р., «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності»2 від 16 січня 2003 р. та ін., дає підстави вважати, що зміст маркетингових послуг утворюють дії щодо збору, обробки та систематизації певної інформації з використанням наукових прийомів та методів. Результатом таких послуг може бути ін­формація, приміром, про доцільність/недоцільність впровадження у пев­не виробництво конкретної технології і т. ін.

На договірній основі здійснюється практична діяльність з оцінки майна професійних оцінювачів (суб’єктів господарювання). За резуль­татами надання послуг з оцінки майна складається звіт, що містить інформацію про оцінку майна, вимоги до змісту та оформлення якого встановлюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»3 від 12 липня 2001 р., положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

3. Товари —результати  робіт. Найбільшого поширення на доктрииальному рівні набула думка, за якою підставою розмежування послуг від робіт є їх юридичні наслідки — наявність чи відсутність уречевленого результату. Однак існує й погляд на роботу як на окремий різновид послуг (результати одних послуг утілюються в матеріальних предметах—наприклад, послуги, пов’язані із виготовленням речей на замовлення, або зі здійсненням їх ремонту; інші ж послуги не мають вираження в уречевле­ному результаті — послуги з перевезення вантажу або зберігання майна).

Під час відмежування послуг від робіт також пропонується використовувати критерій спрямованості діяльності, яка складає зміст послуги або роботи: діяльності, що становить зміст послуги, завжди спрямована на особистість послугоодержувача (побутові послуги) або на його діяльність (професійні послуги); натомість, діяльність, яка складає зміст робіт, — зав­жди спрямована на конкретне майно (майновий результат).

Робота може бути пов'язана із проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією чинних об'єктів і споруд як виробничого, так і невиробничого призна­чення, із поліпшенням якісних характеристик обладнання, речей по­бутового призначення тощо. Наділення статусом об'єкта суб'єктивних прав результатів робіт зумовлено тим, що саме ними, а не роботами як комплексом певних взаємопов'язаних дій (видом діяльності) задоволь­няються потреби управнених суб'єктів, відповідно реалізуються сфор­мовані на їх основі законні інтереси. Уречевлений результат робіт (створення нових об'єктів цивільних та/або господарських прав чи якісної зміни у стані вже існуючих об'єктів шляхом відновлення та/або покращення їх споживчих характеристик) є «віддільним» від самих робіт та «споживається» після їх виконання.

4. Товари — послуги як дії; товари — послуги як єдність дій та їх корисного результату. Державним класифікатором продукції та послуг послуга визначається як наслідок безпосередньоївзаємодії'між поста­чальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача (таке визначення виходить з визнан­ня послуги як результату діяльності її виконавця, проте, маємо нагада­ти, що даний нормативний акт не проводить розмежування послуг та робіт). ЦК України (зокрема розділ III, присвячений об'єктам цивільних прав) хоча й виходить з розмежування цих понять, однак не розкриває їх змісту. При цьому слід звернути увагу, що ЦК України зараховує до системи об'єктів цивільних прав1, поряд з іншими об'єктами результати робіт та послуги, однак залишає відкритим питання про іпостась, в якій останні входять до цієї системи.

Послуга з економічної точки зору є благом, яке становить діалектич­ну єдність діяльності та результату, що досягається в процесі такої ді­яльності. На відміну від результатів робіт, результати послуг є невідчут­ними у матеріальному сенсі: вони мають вияв у встановленні, збережен­ні активів замовника послуг, відтворенні або покращенні його економіч­ного стану, рівня конкурентоспроможності на певному ринковому сег­менті (фінансові послуги, довірче управління майном, консалтингові послуги, послуги з аудиту, зі створення та розповсюдження реклами) або у «обслуговуванні» особистих немайнових благ замовника (медичні, со­ціальні, освітні послуги тощо). Послуги можуть бути поєднані зі ство­ренням матеріального компонента (наприклад, виготовлення рекламних щитів за договором про надання рекламних послуг або виготовленням пломби у договорі на надання медичних послуг), який проте не являє собою самостійну цінність, а є складовою частиною послуги (у наведених прикладах — способом рекламування товарів, способом лікування).

На сторінках наукової періодики до однієї з ознак послуги досить часто зараховують негарантованість їх результату. Справді, при надан­ні цілої низки послуг досить складно гарантувати досягнення позитив­ного результату. Це пов’язано з тим, що між настанням корисного для замовника послуги результату та проведеними належним чином діями виконавця послуги не завжди існує прямий (безпосередній) причинно- наслідковий зв 'язок. У такому разі дії послугодавця тільки сприяють досягненню настання потрібного замовнику результату, який становить предмет його потреби. Наприклад, корисним результатом рекламних послуг є популяризація у колі споживачів товарів, що рекламуються, підвищення обсягу їх продажу. Однак настання такого результату (який власне і свідчить про реалізацію комерційного інтересу замовника ре­клами) залежить не тільки від належного виконання рекламних послуг, а й перебуває у прямому зв’язку з його реальною якістю, загальним рівнем попиту і пропозиції на подібні товари, загальним рівнем доходів тих категорій суб’єктів, на яких цей товар розраховано і т. ін. Зазначе­ними обставинами зумовлено винесення за межі рекламних послуг результатів їх отримання замовником.

Разом з тим у більшості випадків результат послуг повністю «роз­щеплюється» у здійснених належним чином діях виконавця послуги. Про результативність послуги, що є об’єктом стандартизації (або якщо таким об’єктом є обладнання, яке використовується в процесі надання послуг, чи правила та процедури її проведення тощо), свідчить дотри­мання виконавцем послуги вимог стандартів. Наприклад, корисним результатом послуги складського зберігання є забезпечення схоронно­сті майна; послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів — їх своєчасне доставляння у непошкодженому стані до пункту призначення (саме цей результат, а не річ, яку доставлено у пункт призначення, є безпосеред­нім об'єктом договору — товаром)

У випадках, коли належним виконанням послуги безумовно (за відсут­ності обставин непереборної сили, форс-мажорних обставин) досягаєть­ся корисний результат, який «розщеплюється» в ній, об 'єктом договору на надання послуг є послуга як діалектична єдність дій виконавця та їх корисного результату. Інакше кажучи, ефект корисності, притаманний послузі як дії (комплексу дій), на етапі її надання трансформується в ко­рисний для сторони результат, що набуває мінової вартості.

Розвиток сфери послуг відбувається за декількома напрямками:

1) ви­никнення абсолютно нових послуг;

2) активне уособлення та виділен­ня в самостійні галузі послуг, які раніше мали внутрішньофірмовий допоміжний характер (маркетингові послуги, реклама, аудит, бухгал­терські та юридичні послуги й інші різновиди послуг, що стали само­стійними сферами бізнесу)[2];

3) включення послуг до предметів інших договорів, де вони стають додатковим товаром, який надається покуп­цю.

Наприклад, за договором комерційної концесії поряд із майновими правами на об'єкти права інтелектуальної власності (останні є безпо­середнім товаром), користувачеві надаються послуги щодо впроваджен­ня, правильного та ефективного використання інтелектуальної власно­сті правоволодільця у підприємницькій діяльності користувача. За до­говором лізингу, окрім майна, що передається у виключне користуван­ня, можуть надаватися послуги у вигляді вчинення дій, пов'язаних з обслуговуванням майна, що надається у лізинг.

Об'єктами суб'єктивних прав є явища (матеріальні або нематеріальні субстан­ції) та процеси об'єктивної дійсності, які становлять блага, що здатні задовольняти потреби носіїв цих суб'єктивних прав.

Економісти виходять з наявності чотирьох умов для набуття явищами та процесами об'єктивної дійсності, у всьому багатоманітгі форм їх існування, характеру блага:

1) потреби учасників суспільних від­носин у них;

2) властивостей, що дозволяють поставити їх у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби;

3) пізнання учасниками суспільних відносин причин­ного зв'язку;

4) дійсної можливості їх «вживання» для задоволення таких потреб. Об'єктами суб'єктивних прав є тільки блага, що є предметом потреб, на підставі яких сформувалися інтереси учасників суспільних відносин, реалізація яких забез­печується правом (саме наділення учасників суспільних відносин суб'єктивними правами є формою визнання їх інтересів, сформованих внаслідок таких потреб).

Усі товари є об'єктами сфери обміну (сфери товарно-грошових від­носин), однак не всі з них є об'єктами сфери обігу (не всі товари під­даються оцінці за критерієм оборотоздатності). Об'єктом сфери обігу є тільки товар, що має статус об єкта права власності (тобто майно у широкому значенні слова).

Оборотоздатність товару— це спроможність його до обігу, тобто переходу із власності однієї особи до іншої (вільно чи з певними об­меженнями).

За критерієм оборотоздатності майно як об’єкт цивільних та/або господарських прав, що здатний набувати товарної форми, поділяється на три види:

1) вільне в обороті (те, що може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої);

2) обмежене в обороті (об’єкти, які відповідно до закону можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у ци­вільному та/або господарському обороті

3) вилучене з обороту (види об’єктів, «рух» яких не допускається як у цивільному, так і господарському обороті, прямо встановлені у за­коні; такими об’єктами є континентальний шельф, морська економічна зона, окремі земельні ділянки та водні об’єкти тощо).

Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна»1 від 17 червня 1992 р. № 2471 -XII затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, юридичних осіб недержавних форм власності, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток 1), а також встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток 2).

До видів майна, що не може перебувати у власності громадян, юри­дичних осіб недержавних форм власності, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належать:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї та боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбавають- ся громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградні установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосову­ються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі»1 від 20 листопада 2003 р., в Україні забороняються виробництво та обіг у будь-якій формі: 1) продукції порнографічного характеру;

2) продук­ції, яка принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національнихі релігіиних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з при­воду фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

3) про­дукції, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України, фашизм та неофашизм, невігластво, неповагу до батьків, нар­команію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

До товарів, свобода на торгівлю яких обмежена, належать об'єкти, які можуть придбаватись покупцями тільки за наявності у них відпо­відного дозволу, що надається:

а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку;на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) — органами вну­трішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку;на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речо­винами сльзоточивої та дратівної дії, — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 мілі­метра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду — орга нами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

в)  на радіоактивні речовини — Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів те­риторіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

На відміну від майна, послуги не підлягають правовій оцінці за критерієм оборотоздатності. Відповідь про можливість оцінювати ре­зультати робіт вирішується залежно від їх правової природи. Наприклад, за допомогою договору будівельного підряду відбувається водночас як уведення в обіг результату підрядних робіт (нового об'єкта будівни­цтва), так і його безпосередній обіг — перехід права власності на ньо­го від підрядника до замовника (за ст. 876 ЦК України власником або результату інших будівельних робіт за договором будівельного підряду до їх здавання замовникові є підрядник). Якщо ж результат договору на виконання робіт — покращання якісних характеристик речі, її вдо­сконалення, такий результат не оцінюється за критерієм оборотоздат- ності, адже він не здатен «рухатися» далі.

б)  на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, — спеціально уповноваженими державними орга­нами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

Товарообмін усіх видів товарів (у широкому значенні слова) повинен здійснюватися у межах встановлених щодо них правових режимів. Такі об'єкти, як цінні папери, валютні цінності, продукти харчування, лікар­ські засоби, тютюнові вироби, електрична енергія, цілісні майнові комплекси підприємств різних форм власності, земельні ділянки, фі­нансові послуги, рекламні послуги тощо, розрізняються за своїм право­вим режимом.

Для формування правових режимів об'єктів, що створюються (ви­робляються) та/або реалізуються у межах господарського обороту, безпосереднє значення мають не їх фізичні властивості, які втілено в суто цивілістичному поділі майна на рухоме та нерухоме, а ціла низка характеристик, що відбивають їх призначення (товари виробничого призначення, товари побутового (особистого) призначення; товари по­двійного використання); ступінь безпечності (безпечні товари, цільове використання яких не створює шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище за умови їх виробництва з дотриманням встановлених чинним законодавством вимог; об'єкти підвищеної не­безпеки — вибухові матеріали промислового призначення; хімічні ре­човини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; пси­хотропні та отруйні речовини тощо); характер споживання (товари масового споживання, товари індивідуального використання); ступінь потреби у них (товари, що мають суттєве соціальне значення для на­селення); можливість їх постійного відтворення у межах, які дозво­ляють повної мірою задовольняти існуючи в них потреби (обмежені ресурси — паливно-енергетичні ресурси, природній газ, питна вода,мінеральна сировина і т. ін.); наявність «інноваційноїкомпоненти» (традиційні товари, інноваційна продукція) тощо.

Правовий режим товарів створюється різними способами, зокре­ма, шляхом:

- встановлення обов’язкових вимог (у вигляді ліцензійних умов) до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та пов’язана з виробництвом тих чи інших товарів (у широкому значенні слова);

- запровадження стандартів на самі товари (у широкому значенні слова), позначки та маркування, які застосовуються до них, а також процеси і способи їх виробництва. Уведення в обіг продукції, що є об’єктом сертифікації, дозволяється тільки за умови підтвердження їх відповідності технічним регламентам. Згідно з чинним законодав­ством є обов’язковим застосування стандартів чи їх окремих положень для: суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в тех­нічних регламентах; учасників договору щодо розроблення, виготов­лення чи постачання продукції, якщо в ньому є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав де­кларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

- встановлення обов’язкових параметрів безпечності товарів: за­твердження гігієнічних нормативів вмісту певних видів бактерій у хар­чових продуктах та продовольчій сировині; допустимих рівнів вмісту канцерогенних для людини речовин, загальної ртуті; максимальних меж залишків пестицидів та ветеринарних препаратів для харчових про­дуктів; ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об’єктів), які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (екс­понування) харчових продуктів тощо;

- введення реєстраційної системи щодо окремих категорій товарів: харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, харчових домішок і ароматизаторів; джерел харчових продуктів (Закон України «Про безпечність ти якість харчових продуктів»[3] від 23 грудня 1997 р. № 771); харчових продуктів, косметичних засобів, лікарських засобів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх викорис­танням (Закон України «Про державну систему біобезпеки при створен­ні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифіко­ваних організмів»[4] від 31 травня 2007 р. № ПОЗ); лікарських засобів (Закон України «Про лікарські засоби»1 від 4 квітня 1996 р. № 123) та дозвільної системи щодо надання окремих видів послуг, пов'язаних зо­крема із зберіганням, транспортуванням, використанням, захороненням, знищенням та утилізацією отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. До державної реєстрації об'єктів, щодо яких уведена реєстраційна система, забороняється їх товар­не (промислове) виробництво, використання у процесі виробництва та введення у обіг. Так само до отримання дозволу на надання відповідних послуг забороняється провадження діяльності, пов'язаної з їх наданням;

- наділення спеціальним господарсько-правовим статусом продавця товарів (виконавця послуг). Чинним законодавством надано виключний характер окремим видам господарської діяльності, пов'язаної з наданням певних послуг (фінансових, посередницьких у сфері випуску та обігу цінних паперів; посередницьких послуг страхових та перестрахових бро­керів у страхуванні та перестрахуванні та ін). Суб'єкти господарювання, що здійснюють певні види господарської діяльності (роздрібна торгівля, забезпечення електроенергією, послуги зв'язку, банківське обслуговуван­ня, послуги залізничного та інших видів транспорту та ін.), набули за чинним законодавством статусу суб'єктів публічних зобов'язань тощо;

- встановлення умов та правил ринкового обміну різноманітних товарів шляхом державного регулювання ринкових відносин; затвер­дження типових та примірних договорів, які опосередковують такі відносини; нормативного встановлення переліку істотних умов для цілої низки господарських договорів тощо;

- встановлення порядку зберігання (вимог до місць зберігання окремих видів товарів — Технічний регламент зернового складу, По­ложення про склади тимчасового зберігання, Перелік вимог до місць зберігання спирту, алкогольних напоїв, тютюну, Порядок забезпечення належних умов зберігання, транспортування та обміну медичних іму- нобіологічних препаратів та ін.), та правил транспортування окремих видів товарів (Правила перевезень вантажів, затверджені наказами Міністерства транспорту України — Правила перевезень небезпечних вантажів, Правила перевезення вантажів, які змерзаються; Правила перевезення вантажів, які швидко псуються, та ін.) тощо.

Установлення спеціального правового режиму того чи іншого виду товару є одним з основних засобів забезпечення поєднання приватних і публічних інтересів під час правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу таких об єктів.