Розділ 1 Правове регулювання торговельної діяльності - 1.2. Поняття товару та особливості правового режиму його окремих видів
1.2. Поняття товару та особливості правового режиму його окремих видів
Товаром є продукт, призначений для продажу, що спроможний задовольняти потреби фізичних та юридичних осіб, та еквівалентна вартість якого має вираження в ціні.
Товар є складним поняттям, яке інтегрує в собі багато відчутних та невідчутних властивостей, до яких належать упаковка, колір, ціна, престиж виробника, котрі покупець згоден прийняти для задоволення своїх потреб і побажань1. Однак серцевину змісту цього поняття утворює споживча та мінова вартість.
Споживчою вартістю — є здатність об'єкта завдяки своїм корисним властивостям задовольняти різноманітні потреби учасників суспільних відносин. Міновою вартістю — є здатність товару обмінюватися на інше економічне благо, яке у більшості випадків виконує функцію загального еквівалента. Ринкова вартість товару в її загальній формі не є тотожною сумі всіх витрат (у грошовому виразі) на його виробництво, вона завжди перевищує альтернативні витрати на величину економічного прибутку.
За своєю споживчою вартістю товари поділяються на три групи:
1. Товари виробничого призначення — товари, які призначені для задоволення виробничих потреб (до цієї групи також належать сировина, напівфабрикати, комплектувальні вироби і т. п.).
2. Товари народного споживання — товари, які призначені для задоволення побутових, особистих потреб.
Товари і виробничого, і споживчого призначення можуть володіти або загальною, або спеціальною споживчою вартістю.
Загальна споживча вартість — це здатність товару задовольняти попит, викликаний найбільш типовими господарськими (або споживчими) потребами, що виникають у різних галузях суспільного виробництва (або у більшості громадян).
Спеціальна споживча вартість — це здатність товару задовольняти попит, зумовлений або господарськими потребами, що виникають у суб'єктів, які займаються певним різновидом господарської діяльності (наприклад, спеціальне виробниче обладнання), або винятково в окремих категорій громадян (приміром, інвалідів, осіб, які страждають на певні захворювання).
За способом виготовлення та наявністю інноваційної компоненти товари виробничого призначення і товари споживчого попиту поділяються на стандартні товари та унікальну продукцію.
3. Товари загального призначення (об 'єкти життєзабезпечення) — товари, що мають загальну споживчу вартість для всіх покупців (потребу в них відчувають усі суб'єкти, незалежно від сфер їх життєдіяльності). Цінність цих товарів не залежить від взаємодії з іншими ресурсами (приміром, електроенергія має цінність як для промислових, сільськогосподарських та інших підприємств, так і для звичайних громадян, які не займаються підприємницькою діяльністю). Саме із цих міркувань у низці нормативних актів споживачами цих товарів названі як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі суб'єкти підприємницької діяльності (див: Закони України «Про електроенергетику»1 від 16 жовтня 1997 р.; «Про питну воду та питне водопостачання»2 від 10 січня 2002 р.; «Про теплопостачання»3 від 2 червня 2005 р. тощо).
За правовою природою (формою) товари поділяються на декілька груп:
1. Товари—майно. За останні десятиріччя значно модернізовано концепцію розуміння майна, до якого сьогодні також зараховують всі види енергії, сировину, «ідеальні» майнові об'єкти (майнові права інтелектуальної власності, права на об'єкти фінансової власності, до якої належать гротові папери (облігації, векселі, чеки тощо) та документи, що виражають право участі в різноманітних товариствах (акції, паї)) тощо.
За строками використання більшість товарів, що належать до групи «майно», поділяються на:
а) товари короткострокового використання (товари, що швидко псуються та відповідно мають невеликий термін придатності, що обчислюється часами, днями, тижнями або місяцями);
б) товари тривалого використання (товари, що довгий час зберігають свою споживчу вартість, і термін придатності яких може бути необмеженим або обчислюватися роками).
Встановлення чітко визначеного строку придатності на товари тривалого використання є обов'язковим, якщо споживчі властивості ТАКИХ товарів можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища (зазначений термін має зазначатися на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу). Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.
На товари тривалого використання зазвичай встановлюються гарантійні строки, протягом яких виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. Гарантійний строк може бути встановлений нормативно- правовими актами, нормативними документами (стандартами, кодексами усталеної практики, технічними умовами тощо) чи договором. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції.
За загальними правилами гарантійний строк обчислюєгься починаючи з дня придбання товару. На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється додатком № 1 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів"»1 від 19 березня 1994 р. № 172: на одяг та інші вироби весняно- літнього асортименту — з 1 квітня; осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня; взуття зимового асортименту — з 15 листопада по 15 березня; весняно-осіннього асортименту — з 15 березня по 15 травня; літнього асортименту — з 15 травня по 15 вересня. У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі- продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення, — від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі- продажу, — від дня укладення договору купівлі-продажу
Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва — не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.
При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків При обміні товару його гарантійний строк обчислюється заново від дня обміну
У групі «товари — майно» особливе місце займає підакцизний товар як високорентабельний товар, на який державою встановлюється акцизний збір (згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р «Про акцизний збір»1 акцизний збір є непрямим податком на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції)) Чинним законодавством України визначаються види товарів, на які встановлюються акцизний збір та його ставки (Закони України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»2 від 15 вересня 1995 р , «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби»3 від 6 лютого 1996 р (у ред Закону від 19 листопада 1999 р ), «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»4 від 7 травня 1996 р (у ред Закону від 23 березня 2000 р ), «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них»5 від 24 травня 1996 р (назва Закону із змінами, внесеними згідно із Законом України від 30 листопада 2006 р ), «Про ставки акцизного збору 1 ввізного мита на деякі товари (продукцію)»6 від 11 липня 1996 р , у числі яких пиво із солоду, спеціальні бензини, реактивне паливо, високоок- танові кисневмісні домішки до бензинів тощо)
2 Інформація, яка не є об'єктом права інтелектуальної власності (мова йде про інформацію, що набуває матеріального втілення у бізнес- планах, маркетингових планах, інвестиційних проектах, висновках експертів, проектних пропозиціях, звітах тощо)
Специфічним видом аудиторської діяльності є еколого-аудиторська діяльність, правову основу провадження якої визначає Закон України «Про екологічний аудит»2 від 24 червня 2004 р. Результатом проведенлогічного аудиту, включаючи оцінку ефективності та достатності його природоохоронної діяльності, систем управління навколишнім середовищем, стану природоохоронного обладнання та споруд, зокрема, час установлення, амортизація, придатність, про збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, стан статистичної та іншої звітності з охорони навколишнього природного середовища на предмет відповідності її фактичним екологічним показникам. Інформація, що є об’єктом даного договору, надається замовнику послуг екологічного аудиту у формі звіту як засобу її фіксації.
У більшості випадків така інформація є товаром (об’єктом) за договорами про надання інформаційних послуг Легальне визначення останніх міститься у ст 41 Закону України «Про інформацію»7 від2 жовтня 1992 р , за якою інформаційною послугою є здійснення у ви- значенійній законом формі інформаційної діяльності (сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави) по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб Інформаційною сутністю володіють й інші послуги, в числі яких і консалтингові, і маркетингові, і аудиторські послуги тощо. Інформаційна складова цих послуг полягає в тому, що саме інформація є одночасно об 'єктом впливу виконавця послуг (діяльність виконавця спрямована на зміну стану інформації — збір, систематизація, аналіз) та володіє ефектом результативності (результатом діяльності виконавця є новий інформаційний продукт, якии набуває споживчої та мінової вартості).
Інформаційна сутність консалтингових послуг випливає із самого значення слова «консалтинг» (від англ. «сопзиіі» — консультуватися,
отримувати пораду спеціаліста), яке дає підстави розглядати терміни «консультаційні послуги» та «консалтингові послуги» як синоніми. Економісти визначають консалтинг як професійну діяльність, що здійснюється професійними консультантами та спрямована на обслуговування потреб комерційних і некомерційних організацій у консультаціях, навчанні, дослідницьких роботах з проблем їх функціонування та розвитку. В економічному контексті поняттям «консультаційні (консалтингові) послуги» охоплюються таки види професійних послуг, як аудиторські, маркетингові, юридичні і т. ін.
Згідно зі ст. З Закону України «Про аудиторську діяльність»1 від 22 квітня 1993 р., аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Результатом надання аудиторських послуг у формі аудиту є інформація про стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам, а аудиторських послуг у формі консультацій — інформація як професійна порада з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування тощо. Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа, як засобу фіксації інформації, що є результатом надання аудиторських послуг (відповідно, об'єктом договору).
Поняття «маркетингові послуги» (або «маркетингові дослідження») можна зустріти у цілій низці нормативно-правових актів, проте в жодному з цих актів не розкрито зміст цього поняття. Аналіз окремих законодавчих актів, присвячених питанням інноваційної діяльності, в числі яких Закони України «Про інноваційну діяльність»[1] від 4 липня 2002 р., «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності»2 від 16 січня 2003 р. та ін., дає підстави вважати, що зміст маркетингових послуг утворюють дії щодо збору, обробки та систематизації певної інформації з використанням наукових прийомів та методів. Результатом таких послуг може бути інформація, приміром, про доцільність/недоцільність впровадження у певне виробництво конкретної технології і т. ін.
На договірній основі здійснюється практична діяльність з оцінки майна професійних оцінювачів (суб’єктів господарювання). За результатами надання послуг з оцінки майна складається звіт, що містить інформацію про оцінку майна, вимоги до змісту та оформлення якого встановлюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»3 від 12 липня 2001 р., положеннями (національними стандартами) оцінки майна.
3. Товари —результати робіт. Найбільшого поширення на доктрииальному рівні набула думка, за якою підставою розмежування послуг від робіт є їх юридичні наслідки — наявність чи відсутність уречевленого результату. Однак існує й погляд на роботу як на окремий різновид послуг (результати одних послуг утілюються в матеріальних предметах—наприклад, послуги, пов’язані із виготовленням речей на замовлення, або зі здійсненням їх ремонту; інші ж послуги не мають вираження в уречевленому результаті — послуги з перевезення вантажу або зберігання майна).
Під час відмежування послуг від робіт також пропонується використовувати критерій спрямованості діяльності, яка складає зміст послуги або роботи: діяльності, що становить зміст послуги, завжди спрямована на особистість послугоодержувача (побутові послуги) або на його діяльність (професійні послуги); натомість, діяльність, яка складає зміст робіт, — завжди спрямована на конкретне майно (майновий результат).
Робота може бути пов'язана із проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією чинних об'єктів і споруд як виробничого, так і невиробничого призначення, із поліпшенням якісних характеристик обладнання, речей побутового призначення тощо. Наділення статусом об'єкта суб'єктивних прав результатів робіт зумовлено тим, що саме ними, а не роботами як комплексом певних взаємопов'язаних дій (видом діяльності) задовольняються потреби управнених суб'єктів, відповідно реалізуються сформовані на їх основі законні інтереси. Уречевлений результат робіт (створення нових об'єктів цивільних та/або господарських прав чи якісної зміни у стані вже існуючих об'єктів шляхом відновлення та/або покращення їх споживчих характеристик) є «віддільним» від самих робіт та «споживається» після їх виконання.
4. Товари — послуги як дії; товари — послуги як єдність дій та їх корисного результату. Державним класифікатором продукції та послуг послуга визначається як наслідок безпосередньоївзаємодії'між постачальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача (таке визначення виходить з визнання послуги як результату діяльності її виконавця, проте, маємо нагадати, що даний нормативний акт не проводить розмежування послуг та робіт). ЦК України (зокрема розділ III, присвячений об'єктам цивільних прав) хоча й виходить з розмежування цих понять, однак не розкриває їх змісту. При цьому слід звернути увагу, що ЦК України зараховує до системи об'єктів цивільних прав1, поряд з іншими об'єктами результати робіт та послуги, однак залишає відкритим питання про іпостась, в якій останні входять до цієї системи.
Послуга з економічної точки зору є благом, яке становить діалектичну єдність діяльності та результату, що досягається в процесі такої діяльності. На відміну від результатів робіт, результати послуг є невідчутними у матеріальному сенсі: вони мають вияв у встановленні, збереженні активів замовника послуг, відтворенні або покращенні його економічного стану, рівня конкурентоспроможності на певному ринковому сегменті (фінансові послуги, довірче управління майном, консалтингові послуги, послуги з аудиту, зі створення та розповсюдження реклами) або у «обслуговуванні» особистих немайнових благ замовника (медичні, соціальні, освітні послуги тощо). Послуги можуть бути поєднані зі створенням матеріального компонента (наприклад, виготовлення рекламних щитів за договором про надання рекламних послуг або виготовленням пломби у договорі на надання медичних послуг), який проте не являє собою самостійну цінність, а є складовою частиною послуги (у наведених прикладах — способом рекламування товарів, способом лікування).
На сторінках наукової періодики до однієї з ознак послуги досить часто зараховують негарантованість їх результату. Справді, при наданні цілої низки послуг досить складно гарантувати досягнення позитивного результату. Це пов’язано з тим, що між настанням корисного для замовника послуги результату та проведеними належним чином діями виконавця послуги не завжди існує прямий (безпосередній) причинно- наслідковий зв 'язок. У такому разі дії послугодавця тільки сприяють досягненню настання потрібного замовнику результату, який становить предмет його потреби. Наприклад, корисним результатом рекламних послуг є популяризація у колі споживачів товарів, що рекламуються, підвищення обсягу їх продажу. Однак настання такого результату (який власне і свідчить про реалізацію комерційного інтересу замовника реклами) залежить не тільки від належного виконання рекламних послуг, а й перебуває у прямому зв’язку з його реальною якістю, загальним рівнем попиту і пропозиції на подібні товари, загальним рівнем доходів тих категорій суб’єктів, на яких цей товар розраховано і т. ін. Зазначеними обставинами зумовлено винесення за межі рекламних послуг результатів їх отримання замовником.
Разом з тим у більшості випадків результат послуг повністю «розщеплюється» у здійснених належним чином діях виконавця послуги. Про результативність послуги, що є об’єктом стандартизації (або якщо таким об’єктом є обладнання, яке використовується в процесі надання послуг, чи правила та процедури її проведення тощо), свідчить дотримання виконавцем послуги вимог стандартів. Наприклад, корисним результатом послуги складського зберігання є забезпечення схоронності майна; послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів — їх своєчасне доставляння у непошкодженому стані до пункту призначення (саме цей результат, а не річ, яку доставлено у пункт призначення, є безпосереднім об'єктом договору — товаром)
У випадках, коли належним виконанням послуги безумовно (за відсутності обставин непереборної сили, форс-мажорних обставин) досягається корисний результат, який «розщеплюється» в ній, об 'єктом договору на надання послуг є послуга як діалектична єдність дій виконавця та їх корисного результату. Інакше кажучи, ефект корисності, притаманний послузі як дії (комплексу дій), на етапі її надання трансформується в корисний для сторони результат, що набуває мінової вартості.
Розвиток сфери послуг відбувається за декількома напрямками:
1) виникнення абсолютно нових послуг;
2) активне уособлення та виділення в самостійні галузі послуг, які раніше мали внутрішньофірмовий допоміжний характер (маркетингові послуги, реклама, аудит, бухгалтерські та юридичні послуги й інші різновиди послуг, що стали самостійними сферами бізнесу)[2];
3) включення послуг до предметів інших договорів, де вони стають додатковим товаром, який надається покупцю.
Наприклад, за договором комерційної концесії поряд із майновими правами на об'єкти права інтелектуальної власності (останні є безпосереднім товаром), користувачеві надаються послуги щодо впровадження, правильного та ефективного використання інтелектуальної власності правоволодільця у підприємницькій діяльності користувача. За договором лізингу, окрім майна, що передається у виключне користування, можуть надаватися послуги у вигляді вчинення дій, пов'язаних з обслуговуванням майна, що надається у лізинг.
Об'єктами суб'єктивних прав є явища (матеріальні або нематеріальні субстанції) та процеси об'єктивної дійсності, які становлять блага, що здатні задовольняти потреби носіїв цих суб'єктивних прав.
Економісти виходять з наявності чотирьох умов для набуття явищами та процесами об'єктивної дійсності, у всьому багатоманітгі форм їх існування, характеру блага:
1) потреби учасників суспільних відносин у них;
2) властивостей, що дозволяють поставити їх у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби;
3) пізнання учасниками суспільних відносин причинного зв'язку;
4) дійсної можливості їх «вживання» для задоволення таких потреб. Об'єктами суб'єктивних прав є тільки блага, що є предметом потреб, на підставі яких сформувалися інтереси учасників суспільних відносин, реалізація яких забезпечується правом (саме наділення учасників суспільних відносин суб'єктивними правами є формою визнання їх інтересів, сформованих внаслідок таких потреб).
Усі товари є об'єктами сфери обміну (сфери товарно-грошових відносин), однак не всі з них є об'єктами сфери обігу (не всі товари піддаються оцінці за критерієм оборотоздатності). Об'єктом сфери обігу є тільки товар, що має статус об єкта права власності (тобто майно у широкому значенні слова).
Оборотоздатність товару— це спроможність його до обігу, тобто переходу із власності однієї особи до іншої (вільно чи з певними обмеженнями).
За критерієм оборотоздатності майно як об’єкт цивільних та/або господарських прав, що здатний набувати товарної форми, поділяється на три види:
1) вільне в обороті (те, що може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої);
2) обмежене в обороті (об’єкти, які відповідно до закону можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному та/або господарському обороті
3) вилучене з обороту (види об’єктів, «рух» яких не допускається як у цивільному, так і господарському обороті, прямо встановлені у законі; такими об’єктами є континентальний шельф, морська економічна зона, окремі земельні ділянки та водні об’єкти тощо).
Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна»1 від 17 червня 1992 р. № 2471 -XII затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, юридичних осіб недержавних форм власності, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток 1), а також встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток 2).
До видів майна, що не може перебувати у власності громадян, юридичних осіб недержавних форм власності, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належать:
1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї та боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбавають- ся громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.
2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.
3. Бойові отруйні речовини.
4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).
5. Протиградні установки.
6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.
8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.
Відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі»1 від 20 листопада 2003 р., в Україні забороняються виробництво та обіг у будь-якій формі: 1) продукції порнографічного характеру;
2) продукції, яка принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національнихі релігіиних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;
3) продукції, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України, фашизм та неофашизм, невігластво, неповагу до батьків, наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.
До товарів, свобода на торгівлю яких обмежена, належать об'єкти, які можуть придбаватись покупцями тільки за наявності у них відповідного дозволу, що надається:
а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку;на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку;на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльзоточивої та дратівної дії, — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду — орга нами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;
в) на радіоактивні речовини — Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.
На відміну від майна, послуги не підлягають правовій оцінці за критерієм оборотоздатності. Відповідь про можливість оцінювати результати робіт вирішується залежно від їх правової природи. Наприклад, за допомогою договору будівельного підряду відбувається водночас як уведення в обіг результату підрядних робіт (нового об'єкта будівництва), так і його безпосередній обіг — перехід права власності на нього від підрядника до замовника (за ст. 876 ЦК України власником або результату інших будівельних робіт за договором будівельного підряду до їх здавання замовникові є підрядник). Якщо ж результат договору на виконання робіт — покращання якісних характеристик речі, її вдосконалення, такий результат не оцінюється за критерієм оборотоздат- ності, адже він не здатен «рухатися» далі.
б) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, — спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);
Товарообмін усіх видів товарів (у широкому значенні слова) повинен здійснюватися у межах встановлених щодо них правових режимів. Такі об'єкти, як цінні папери, валютні цінності, продукти харчування, лікарські засоби, тютюнові вироби, електрична енергія, цілісні майнові комплекси підприємств різних форм власності, земельні ділянки, фінансові послуги, рекламні послуги тощо, розрізняються за своїм правовим режимом.
Для формування правових режимів об'єктів, що створюються (виробляються) та/або реалізуються у межах господарського обороту, безпосереднє значення мають не їх фізичні властивості, які втілено в суто цивілістичному поділі майна на рухоме та нерухоме, а ціла низка характеристик, що відбивають їх призначення (товари виробничого призначення, товари побутового (особистого) призначення; товари подвійного використання); ступінь безпечності (безпечні товари, цільове використання яких не створює шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище за умови їх виробництва з дотриманням встановлених чинним законодавством вимог; об'єкти підвищеної небезпеки — вибухові матеріали промислового призначення; хімічні речовини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; психотропні та отруйні речовини тощо); характер споживання (товари масового споживання, товари індивідуального використання); ступінь потреби у них (товари, що мають суттєве соціальне значення для населення); можливість їх постійного відтворення у межах, які дозволяють повної мірою задовольняти існуючи в них потреби (обмежені ресурси — паливно-енергетичні ресурси, природній газ, питна вода,мінеральна сировина і т. ін.); наявність «інноваційноїкомпоненти» (традиційні товари, інноваційна продукція) тощо.
Правовий режим товарів створюється різними способами, зокрема, шляхом:
- встановлення обов’язкових вимог (у вигляді ліцензійних умов) до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та пов’язана з виробництвом тих чи інших товарів (у широкому значенні слова);
- запровадження стандартів на самі товари (у широкому значенні слова), позначки та маркування, які застосовуються до них, а також процеси і способи їх виробництва. Уведення в обіг продукції, що є об’єктом сертифікації, дозволяється тільки за умови підтвердження їх відповідності технічним регламентам. Згідно з чинним законодавством є обов’язковим застосування стандартів чи їх окремих положень для: суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах; учасників договору щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ньому є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;
- встановлення обов’язкових параметрів безпечності товарів: затвердження гігієнічних нормативів вмісту певних видів бактерій у харчових продуктах та продовольчій сировині; допустимих рівнів вмісту канцерогенних для людини речовин, загальної ртуті; максимальних меж залишків пестицидів та ветеринарних препаратів для харчових продуктів; ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об’єктів), які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експонування) харчових продуктів тощо;
- введення реєстраційної системи щодо окремих категорій товарів: харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, харчових домішок і ароматизаторів; джерел харчових продуктів (Закон України «Про безпечність ти якість харчових продуктів»[3] від 23 грудня 1997 р. № 771); харчових продуктів, косметичних засобів, лікарських засобів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх використанням (Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»[4] від 31 травня 2007 р. № ПОЗ); лікарських засобів (Закон України «Про лікарські засоби»1 від 4 квітня 1996 р. № 123) та дозвільної системи щодо надання окремих видів послуг, пов'язаних зокрема із зберіганням, транспортуванням, використанням, захороненням, знищенням та утилізацією отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. До державної реєстрації об'єктів, щодо яких уведена реєстраційна система, забороняється їх товарне (промислове) виробництво, використання у процесі виробництва та введення у обіг. Так само до отримання дозволу на надання відповідних послуг забороняється провадження діяльності, пов'язаної з їх наданням;
- наділення спеціальним господарсько-правовим статусом продавця товарів (виконавця послуг). Чинним законодавством надано виключний характер окремим видам господарської діяльності, пов'язаної з наданням певних послуг (фінансових, посередницьких у сфері випуску та обігу цінних паперів; посередницьких послуг страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні та ін). Суб'єкти господарювання, що здійснюють певні види господарської діяльності (роздрібна торгівля, забезпечення електроенергією, послуги зв'язку, банківське обслуговування, послуги залізничного та інших видів транспорту та ін.), набули за чинним законодавством статусу суб'єктів публічних зобов'язань тощо;
- встановлення умов та правил ринкового обміну різноманітних товарів шляхом державного регулювання ринкових відносин; затвердження типових та примірних договорів, які опосередковують такі відносини; нормативного встановлення переліку істотних умов для цілої низки господарських договорів тощо;
- встановлення порядку зберігання (вимог до місць зберігання окремих видів товарів — Технічний регламент зернового складу, Положення про склади тимчасового зберігання, Перелік вимог до місць зберігання спирту, алкогольних напоїв, тютюну, Порядок забезпечення належних умов зберігання, транспортування та обміну медичних іму- нобіологічних препаратів та ін.), та правил транспортування окремих видів товарів (Правила перевезень вантажів, затверджені наказами Міністерства транспорту України — Правила перевезень небезпечних вантажів, Правила перевезення вантажів, які змерзаються; Правила перевезення вантажів, які швидко псуються, та ін.) тощо.
Установлення спеціального правового режиму того чи іншого виду товару є одним з основних засобів забезпечення поєднання приватних і публічних інтересів під час правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу таких об єктів.