§ 5. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення

Віднесення до судової юрисдикції встановлення фактів, що мають юридичне значення, обумовлене необхідністю забезпечення захисту законних інтересів фізичних осіб. Виникнення суб’єктивних майнових та особистих немайнових прав, їх зміну або припинення закон пов’ язує з певними обставинами, які набувають статусу юридичних фактів. Дії та події, що є юридичними фактами, у передбачених законом випадках підлягають реєстрації або посвідченню, тому їх існування може бути підтверджено відповідними документами. Разом з тим закон не ви­магає обов’язкового посвідчення та реєстрації достатньо широкого кола фактів (наприклад, факту перебування особи на утриманні, факту проживання однією сім’ єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу тощо). Крім того, не завжди той чи інший факт, що має юридичне зна­чення, може бути підтверджений відповідним документом у зв’язку з його втратою, знищенням тощо. У цих випадках встановлення фактів, що мають юридичне значення, може відбуватися в судовому порядку. Об’єктом судового захисту при розгляді справ про встановлення фак­тів, що мають юридичне значення, є охоронювані законом інтереси, а предметом судової діяльності — встановлення юридичних фактів з метою забезпечення реалізації заінтересованими особами належних їм суб’єктивних прав. Найчастіше заінтересовані особи звертаються до суду з вимогою про встановлення юридичних фактів, коли відсутні необхідні документи, що їх підтверджують, і поновити їх або отрима­ти в позасудовому порядку неможливо.

До юрисдикції суду згідно з ч. 1 ст. 256 ЦПК віднесено встанов­лення в порядку окремого провадження таких фактів, що мають юри­дичне значення:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2)  перебування фізичної особи на утриманні;

3)  каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержан­ня допомоги по загальнообов’ язковому державному соціальному стра­хуванню;

4)  реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5 ) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6)  належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті;

7)  народження особи в певний час у разі неможливості державним органом реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт наро­дження;

8)  смерті особи в певний час у разі неможливості органів реєстра­ції актів цивільного стану зареєструвати факт смерті;

9)  смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещас­ного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру.

Наведений перелік фактів, які можуть бути встановлені судом в окремому провадженні, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Крім зазначених у ч. 1 ст. 256 ЦПК фактів, у судовому порядку вста­новлюється, наприклад, факт визнання батьківства або материнства у разі смерті особи, яка вважала себе батьком або матір’ю дитини, за умови, що запис вчинено за встановленими законом правилами (статті 130, 132, 135 СК). Суд може встановлювати факти прийняття спадщини, місця відкриття спадщини (статті 1221, 1268 ЦК), володіння будівлею на праві приватної власності (частини 2-4 ст. 331 ЦК) тощо.

Виходячи із специфіки цієї категорії справ, змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК та правової природи окремого провадження, питання юрисдикційних повно­важень суду про встановлення в порядку окремого провадження фактів, що мають юридичне значення, вирішується за наявності таких умов.

По-перше, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

По-друге, встановлення судом фактів, що мають юридичне зна­чення, можливе, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

По-третє, встановлення факту, що має юридичне значення, не по­винно бути пов’язано з наступним вирішенням спору про право.

Інший порядок встановлення фактів, що мають юридичне значен­ня, може встановлюватися спеціальними законами, що регулюють певні правові відносини, із зазначенням відповідних органів, які повно­важні це здійснювати. Під відсутністю іншого передбаченого чинним законодавством порядку щодо встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, розуміють також випадки, коли заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який підтверджує такий факт. У пункті 2 постанови Плену­му Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення» звертається увага на те, що при вирішенні питання про віднесення розгляду справи до судової юрисдикції суди мають обов’язково враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено позасудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, що в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду^[7].

Наприклад, згідно із ст. 9 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» питання, пов’язані з установленням факту розкуркулювання, вирішуються комісіями з питань поновлення прав реабілітованих обласних, міських та районних Рад народних депутатів. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про громадянство» розгляд заяв із питань громадянства України здійснюється спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади та підпорядкованими йому органами.

Не можуть також розглядатися в окремому провадженні заяви про встановлення факту належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, прохо­дження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов’ язків вій­ськової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездат­ності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчаль­ного закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових на­город тощо. Відмова відповідного органу у встановленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку ад­міністративного судочинства (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встанов­лення фактів, що мають юридичне значення»).

Не віднесено до судової юрисдикції розгляд справ про підтверджен­ня наявності трудового стажу. У разі якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється ор­ганами Пенсійного фонду України відповідно до п. 2 Порядку підтвер­дження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсут­ності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637^[8].

Відповідно до ч. 3 ст. 256 ЦПК не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстра­ції актів цивільного стану, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав відповідний документ.

Згідно із закріпленим у ч. 6 ст. 235 ЦПК загальним правилом, зумов­леним правовою природою окремого провадження, та ч. 4 ст. 256 ЦПК у випадку виникнення під час розгляду справи в порядку окремого про­вадження спору про право суд має залишити заяву без розгляду і роз’яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах, тобто справа має розглядатися в позовному про­вадженні. Якщо при відкритті провадження із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суддя від­мовляє у відкритті провадження у справі (ч. 4 ст. 256 ЦПК).

Підсудність справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначена законом з урахуванням інтересів заявника. Місце виникнення або реєстрації факту, що має юридичне значення, не впли­ває на визначення підсудності. Згідно із ст. 257 ЦПК ці справи роз­глядаються судом за місцем проживання заявника. Місце проживання фізичної особи визначається за правилами, встановленими ст. 29 ЦК України. Певні особливості має визначення підсудності цієї категорії справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами. Згідно з ч. 2 ст. 257 ЦПК підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України.

Заявниками можуть бути фізичні особи, які заінтересовані у вста­новленні певних фактів, оскільки від цього залежить можливість реа­лізації їх суб’єктивних прав. Заінтересованість особи у встановленні факту, що має юридичне значення, зумовлюється, таким чином, на­станням правових наслідків, які норми матеріального права пов’ язують із цим фактом.

Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна відповідати як загальним вимогам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 119 ЦПК, так і спеціальним вимогам, які передбаче­ні законом.

Відповідно до ст. 258 ЦПК у заяві має бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2)  причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт;

3)  докази, що підтверджують факт.

Передусім необхідно зазначити мету встановлення відповідного факту, що має юридичне значення, яка мусить мати правовий характер. Слід також обґрунтувати неможливість відновлення втрачених доку­ментів, які підтверджують факт, встановлення якого вимагає заявник, та надати на підтвердження цього відповідні докази, якими доводять­ся викладені в заяві обставини. У випадку, коли заявник не має мож­ливості додати до заяви докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суд за його клопотанням або з власної ініці­ативи може їх витребувати (ч. 2 ст. 235 ЦПК).

Заява, яка подана без дотримання зазначених у законі вимог, за­лишається без руху з наданням заявникові строку для виправлення недоліків. Якщо недоліки заяви не будуть усунені, заява вважається неподаною і повертається заявнику, що оформлюється мотивованою ухвалою судді.

Після відкриття провадження у справі суддя зобов’язаний провес­ти певні підготовчі дії: з’ясувати коло осіб, які можуть бути заінтересо­вані у вирішенні справи і підлягають повідомленню або виклику в су­дове засідання; визначити предмет доказування у справі, перевірити належність та допустимість наданих суду доказів та витребувати до­даткові докази, які необхідні для розгляду справи.

Коло заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від мети встановлення юридич­ного факту. Ними можуть бути особи, правовідносини яких із заявни­ком залежать від факту, що підлягає встановленню (наприклад, у спра­вах про встановлення факту прийняття спадщини, про встановлення факту перебування на утриманні померлої особи для отримання спад­щини заінтересованими особами будуть інші спадкоємці). Визначення предмета доказування у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежить від того, який саме факт потрібно вста­новити. Наприклад, суд має право встановити факт належності право- встановлюючих документів особі, прізвище, ім’ я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або у паспорті. У цьому випадку суд може встановити саме факт належності правовстановлюючих документів, а не тотожність осіб, якщо в належних особі документах її прізвище, ім’я та по батькові зазначені по-різному.

При визначенні предмета доказування за цією категорією справ також необхідно враховувати норми матеріального права, що регулюють правовідносини, потенційними суб’єктами яких можуть стати заявник та заінтересовані особи в разі встановлення судом юридично­го факту і реалізації заявником належного йому суб’єктивного права. Наприклад, встановлення факту перебування особи на утриманні по­мерлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди у випадку втрати годувальника, якщо допо­мога, яка надавалася померлим, була для заявника постійним і основ­ним джерелом засобів до існування. За загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні (ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). Коло суб’єктів, які належать до непрацездатних членів сім’ ї померлого, визначені законом. Зазна­чені факти і становлять предмет доказування по цих справах. Однак залежно від мети встановлення факту перебування на утриманні до предмета доказування мають бути включені й інші факти. Так, для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був неповнолітнім або непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього не менше п’ яти років незалежно від того, чи є він членом сім’ї померлого (статті 1264, 1265 ЦК). Для встановлення факту пере­бування на утриманні при відшкодуванні шкоди у разі втрати годуваль­ника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у ро­динних чи шлюбних відносинах із годувальником та протягом якого терміну він перебував на утриманні. Відповідно до закону в разі смер­ті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, на­роджена після його смерті (ст. 1200 ЦК).

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юри­дичне значення, за формою і змістом повинно відповідати загальним та спеціальним вимогам закону. Відповідно до загальних вимог рішен­ня суду про встановлення фактів, що мають юридичне значення, має бути законним та обґрунтованим, передусім ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Обґрунтованість рішен­ня зумовлюється встановленням всіх обставини, від яких залежить настання правових наслідків, пов’язаних із цим фактом. При задово­ленні заяви в рішенні повинно зазначатися, який факт, що має юридич­не значення, встановлено судом, мета його встановлення, а також до­кази, на підставі яких суд встановив цей факт. Слід зазначити, що при розгляді справ окремого провадження загальні правила про розподіл судових витрат не застосовуються. При ухваленні судом рішення су­дові витрати не відшкодовуються, якщо інше не передбачено законом (ч. 7 ст. 235 ЦПК).

Судове рішення, яким встановлено факт, що підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріаль­ному посвідченню, не замінює собою документів, що видають зазна­чені органи, а є лише підставою для їх одержання після набрання рі­шенням законної сили (ч. 2 ст. 259 ЦПК). Рішення, що не відповідають зазначеним вимогам, можуть бути оскаржені та скасовані у передба­ченому законом порядку.

Законної сили рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, набирає в загальному порядку (ст. 223 ЦПК). Законна сила судового рішення — це його правова дія, що зво­диться до незмінності та виключності й тягне певні правові наслідки: обов’язковість, преюдиціальність та виконанність висновків суду^[9]. Рішення у справах окремого провадження, що набрали законної сили, також набувають зазначених властивостей. Тому з моменту набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту, що має юридич­не значення, воно не може бути скасовано або змінено судом, що його ухвалив, заявник не може повторно звернутися до суду із вимогою про встановлення цього факту з тією ж метою, що свідчить про його не­змінність та виключність.

Рішення суду у справах про встановлення факту, що має юридичне значення, у випадку, коли закон пов’язує з цим фактом різні правові наслідки, набуває преюдиціального значення при розгляді інших справ за участю тих самих осіб щодо захисту їхніх прав. Установлення фак­ту родинних відносин з метою, наприклад, отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника, за рішенням, яке набрало законної сили, звіль­няє особу від доказування факту родинних відносин при розгляді іншої справи щодо захисту її прав у суді, якщо закон пов’язує це з фактом родинних відносин. У цьому випадку факт, встановлений судовим рі­шенням, яке набрало законної сили, не може оспорюватися та не по­требує доведення при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб.

Рішення, що набрало законної сили, є загальнообов’язковим. Перш за все воно є обов’язковим для заявника та заінтересованих осіб. Згід­но зі ст. 14 ЦПК судові рішення, у тому числі й про встановлення факту, що має юридичне значення, які набрали законної сили, є обов’язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’ язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. У разі встановлення в судовому порядку факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану, цей орган має здійснити відповідний запис на підставі рішення суду.

Рішення, що набрало законної сили, як правило, підлягає виконан­ню без застосування встановлених законом примусових механізмів. Виконання рішень про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, може здійснюватися шляхом їх реєстрації або іншим передба­ченим законом способом та наступною реалізацією пов’язаних із встановленими фактами суб’єктивних прав.

^[1] Конституційний Суд України. Рішення, висновки 1997-2001 [Текст] : у 2 кн. Кн. 1. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 398-399, 404.

^[2] Бігун, C. «Яллох проти Німеччини», або Як двоє німецьких юристів більше 12 років доводили порушення Німеччиною прав людини у справі про примусове застосування медичного засобу [Текст] / С. Бігун // Юрид. газ. - 2006. - № 14 (74). - С. 19.

^[3] «Винтерверп (Winterwerp) против Нидерландов» [Текст] : Решение Европейско- го суда по правам человека от 24.10.1979 г. // Европейский суд по правам человека. Избранньїе трудьі : в 2 т. Т. 1. - М. : НОРМА, 2000.

^[4] Бічук, Л. Щодо набуття неповнолітніми повної цивільної дієздатності [Текст] / Л. Бічук // Правн. часоп. Донец. ун-ту. - 2000. - № 2 (5). - С. 55.

^[5] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 26. - Ст. 1244.

^[6] Там само. - 2004. - № 3.

^[7] Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової ді­яльності та в цивільних справах [Текст] / за заг. ред. В. Т. Маляренка ; Верхов. Суд України. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 229.

^[8] Зібр. постанов Уряду України. - 1993. - № 12. - Ст. 273.

^[9] Див.: Проблеми науки гражданского процесуального права [Текст] / под ред.

В. В. Комарова. - Харьков : Право, 2002. - С. 208-210; Штефан, М. И. Цивільне про­цесуальне право України: Академічний курс [Текст] : підручник / М. И. Штефан. - К. : Концерн «Вид. Дім “Ін Юре”», 2005. - С. 420-422.

Питання для самоконтролю

1. Які є підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною?
2. Які експертизи можуть бути призначені у справах про об­меження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи?
3. Які особи мають право звернутися до суду у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи?
4. Якими є процесуальні особливості розгляду справ про об­меження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи?
5. Які є підстави надання неповнолітній особі повної цивіль­ної дієздатності?
6. Хто може бути заявником та заінтересованою особою у справах про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності?
7. За участю яких осіб суд розглядає справи про надання не­повнолітній особі повної цивільної дієздатності?
8. Які є підстави визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою?
9. Які підготовчі дії має здійснити суддя до початку розгляду справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою?
10. Які є правові наслідки появи фізичної особи, яку було ви­знано безвісно відсутньою або оголошено померлою?
11. Визначте підстави та умови усиновлення.
12. Які особи можуть звернутися до суду із заявою про усинов­лення?
13. У чому полягають особливості усиновлення дитини іно­земцями?
14. За яких умов справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами?
15. Які є правила підсудності справ та вимоги до заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення?
16. Якими є порядок судового розгляду та зміст рішення у справах про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення?