§ 4. Розгляд справ про усиновлення

Чинним цивільним процесуальним законодавством розгляд справ про усиновлення віднесено до судової юрисдикції, він здійснюється в порядку окремого провадження (п. 4 ст. 234 ЦПК). Судовий розгляд максимально забезпечує здійснення процедури усиновлення з дотри­манням передбаченого законом порядку шляхом встановлення обста­вин, з якими закон пов’ язує настання відповідних правових наслідків, дослідження та оцінки доданих на їх підтвердження доказів, висновків компетентних органів щодо доцільності усиновлення та відповідності його інтересам дитини, і тому є гарантією ухвалення законного та об­ґрунтованого рішення, ефективного захисту прав та інтересів дитини та інших заінтересованих у розгляді справи осіб.

Усиновлення пов’язане із зміною правового статусу особи, а саме однієї зі складових цієї комплексної правової категорії — обсягу суб’єктивних прав та відповідних обов’язків особи, яку усиновляють, та усиновителя. Усиновлення має провадитися на підставах, встанов­лених законом, виключно в інтересах дитини для забезпечення ста­більних та гармонійних умов її життя. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здій­снене на підставі рішення суду. Винятком є випадки, передбачені ст. 282 СК, згідно з якою усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійсню­ється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідно­сини, які за своїм змістом прирівнюються до правовідносин, що іс­нують між батьками та дітьми за походженням. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права й обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням (ст. 232 СК).

Відповідно до закону усиновленою може бути дитина або повно­літня особа (ст. 208 СК). Рішення про усиновлення повнолітньої особи суд може постановити у виняткових випадках. Повнолітня особа може бути усиновлена, якщо вона не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування у дитинстві (ч. 2 ст. 208 СК).

Виходячи зі змісту чинного законодавства, підставою для усинов­лення дитини є її сирітство або те, що вона позбавлена батьківського піклування, та необхідність забезпечення цій дитині стабільних та гармонійних умов життя.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» діти- сироти — це діти, в яких померли або загинули батьки.

Дитина визнається позбавленою батьківського піклування, якщо:

а) вона покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’ я або її відмовилися забрати з них батьки чи інші родичі; вона була підкинута чи знайдена (ст. 209 СК);

б) батьки дитини невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані у судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими (ч. 1 ст. 219 СК);

в) батьки, які не проживають із дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (ч. 2 ст. 219 СК).

Підстави для усиновлення дублюються та певним чином конкрети­зуються у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», відповідно до якої позбавленими батьків­ського піклування є діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбав­лення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої бать­ківські обов’ язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Необхідно звернути увагу на те, що закон пов’ язує можливість усиновлення з наданням на це згоди зазначеними в законі особами:

-   батьками (ст. 117 СК);

-   опікунами або піклувальниками (ст. 221 СК);

-    закладом охорони здоров’я або навчальним закладом, в якому перебуває дитина (ст. 222 СК);

-   другим із подружжя (ст. 220 СК);

-   дитиною (ст. 218 СК), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до положень ст. 117 СК усиновлення дитини здійсню­ється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Згода батьків на усиновлення має бути надана у письмовій формі та посвідчена но­таріально. У випадку, коли мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Без згоди батьків усиновлення може провадитися тільки в перед­бачених законом випадках. Відповідно до ст. 219 СК усиновлення дитини без згоди батьків можливе, якщо вони:

-   невідомі;

-   визнані безвісно відсутніми;

-   визнані недієздатними;

-   позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх

батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дити­ною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Незалежно від згоди батьків на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника. Якщо опікун або піклувальник не надав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Утім усиновлення може бути проведено без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд вста­новить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (ст. 221 СК).

Письмова згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу потрібна на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у цьо­му закладі. Усиновлення може бути проведено без згоди відповідного закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (ст. 222 СК).

Письмова згода другого із подружжя, засвідчена нотаріально, необ­хідна на усиновлення дитини одним із подружжя, крім випадків коли другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 220 СК).

Згода дитини на усиновлення потрібна, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її уси­новлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров’я. З’ ясування думки дитини та отримання її згоди на усиновлення має відбуватися без будь-якого впливу, тиску на дитину чи примусу у фор­муванні та висловленні нею своїх поглядів. При цьому дитині слід роз’ яснити зміст та правові наслідки усиновлення.

Обов’язковість з’ясування думки дитини щодо її усиновлення зумов­люється положеннями ст. 12 Конвенції про права дитини, відповідно до якої дитині, здатній сформулювати власні погляди, забезпечується пра­во вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, яким приділяється належна увага, згідно з віком і зрілістю дитини¹. Дотри­мання зазначених вимог закону має принципове значення тому, що зміна правового статусу фізичних осіб має здійснюватися в порядку, який максимально гарантує захист їх прав, свобод та інтересів.

Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, а також якщо дитина проживає в сім’ ї усиновлювачів і вважає їх своїми бать­ками (ст. 218 СК).

Питання щодо кола осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про усиновлення, ЦПК не врегульоване. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 223 СК подати до суду заяву про усиновлення може особа, яка бажає уси­новити дитину. Така особа набуває процесуального статусу заявника. Усиновителями і відповідно заявниками у справах про усиновлення можуть бути громадяни України та іноземці, статус яких визначено Законом України «Про громадянство». Відповідно до ст. 211 СК уси- новлювачем може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Уси- новлювачем може бути повнолітня дієздатна особа, яка старша за ди­тину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути менш ніж вісімнадцять років (ч. 2 ст. 211 СК).

Закон встановлює перелік осіб, які не можуть бути усиновлювача- ми. Згідно із ст. 212, ч. 3 ст. 211 СК не можуть бути усиновлювачами особи, які:

-   обмежені у дієздатності;

-   визнані недієздатними;

-   позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

-   були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомни­ми батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклу­вання чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

-    перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

-   зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

-   не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

-    страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністер­ством охорони здоров’я України;

-    є іноземцями, що не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

-    були засуджені за злочин проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти гро­мадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 151¹, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 КК, або мають непогашену чи не зняту в уста­новленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

-   за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду;

-    є особами без громадянства;

-   перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до закону не може бути усиновлювачем.

Не можуть також бути усиновлювачами особи однієї статі, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Реалізувати право звернення до суду з відповідною вимогою за­явник має тільки особисто. Подання такої заяви через представника не допускається (ст. 223 СК). Не передбачено також звернення до суду із заявою про усиновлення органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, в порядку, передба­ченому ст. 45 ЦПК.

Відповідно до ст. 251 ЦПК справи про усиновлення розглядаються судом за місцем проживання усиновлюваної особи. Місце проживання фізичної особи визначається за правилами, закріпленими ст. 29 ЦК. Законом встановлено виключну підсудність судам України справ, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на тери­торії України, незалежно від того, громадянами якої держави є усинов- лювачі (ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Заява про усиновлення подається до суду в письмовій формі і має відповідати вимогам, встановленим цивільним процесуальним зако­нодавством (статті 119, 252 ЦПК). У заяві, з якою заявник звертається до суду, має зазначатися: найменування суду, до якого вона подається, прізвище, ім’ я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім’ я, по батькові, вік усиновленої дитини, місце її проживання та відомості про стан здоров’ я дитини. Крім того, з метою забезпечення таємниці усиновлення у заяві про усиновлення дитини за бажанням заявника може міститися клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини та клопотання про запис заявника (заявників) матір’ю або батьком дитини (статті 228-231 СК). Ураховуючи, що подання заяви про усиновлення через представ­ника не допускається, вона має бути підписана особисто заявником.

У заяві про усиновлення повнолітньої особи додатково мають бути вказані дані про відсутність у цієї особи матері, батька або про те, що вона була позбавлена їх піклування в дитинстві, а також згода особи на усиновлення (ч. 6 ст. 252 ЦПК). При цьому звернення до суду із заявою про усиновлення не повинно зумовлюватися бажанням досяг­ти інших правових наслідків, ніж прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, тобто юридичного оформлення родинних зв’ язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦПК до заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

а) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усиновленні дитини одним із подружжя;

б) медичний висновок про стан здоров’я заявника;

в) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

г) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

д) інші документи, визначені законом.

Необхідність подання до суду інших документів визначається на підставі закону. Наприклад, виходячи з того, що за загальним правилом усиновлення здійснюється за згодою зазначених у законі осіб, до інших документів, які за їх наявності мають додаватися до заяви, слід відне­сти:

а) нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (ст. 217 СК);

б) письмову згоду закладу охорони здоров’я або навчального за­кладу на усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у цьому закладі (ч. 1 ст. 222 СК);

в) письмову згоду опікуна або піклувальника на усиновлення ди­тини, над якою встановлено опіку або піклування або над батьками якої встановлено опіку або піклування (ч. 1 ст. 221 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 219 СК та ч. 2 ст. 220 СК усиновлення дити­ни може бути проведене без згоди батьків та другого з подружжя, якщо вони визнані безвісно відсутніми, недієздатними, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Ураховуючи, що визнання особи недієздатною або безвісно відсутньою здійснюється виключно у судовому порядку, на підтвердження зазначених обставин до заяви про усиновлення за наявності мають бути додані відповідні рішення суду, які набрали законної сили.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є грома­дянином іншої держави, крім загальних документів, має бути додана згода законного представника дитини та компетентного органу держа­ви, громадянином якої є дитина (ч. 4 ст. 252 ЦПК).

Невідповідність заяви зазначеним у законі вимогам є підставою для залишення заяви без руху, а в випадку неусунення недоліків — для її повернення заявнику (ст. 121 ЦПК).

До заяви про усиновлення дитини іноземцями, крім загального переліку документів, мають додаватися:

а) дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади;

б) висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами;

в) дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’ їзд усинов- люваної дитини та її постійне проживання на території цієї держави;

г) зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному поряд­ку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкуван­ня з дитиною (ч. 3 ст. 252 ЦПК).

На підтвердження фактів, з якими закон пов’язує можливість уси­новлення дитини іноземцями, мають бути надані до суду належним чином оформлені документи. Передусім слід звернути увагу на необ­хідність їх легалізації в передбачених законом випадках.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законом порядку легалізовані у відповідній за­кордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких на­дана Верховною Радою України. Зазначені документи мають бути перекладені українською мовою, а переклад нотаріально засвідчений (ч. 5 ст. 252 ЦПК). Перелік документів, які не підлягають легалізації, зазначено у п. 1.4 Інструкції про порядок консульської легалізації офі­ційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Мі­ністерства закордонних справ України від 04.06.2002 р. № 113^[5]. Певні роз’яснення щодо визнання іноземних офіційних документів письмо­вими доказами без їхньої легалізації надані Пленумом Верховного Суду України у п. 11 постанови від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику засто­сування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»^[6].

Під час підготовки справи до розгляду суддя передусім має вирі­шити питання щодо кола заінтересованих у розгляді справи осіб. Осо­ба, яка звернулася до суду з вимогою про усиновлення, набуває про­цесуального статусу заявника. Зі сторони заявника можлива процесу­альна співучасть, якщо з вимогою про усиновлення до суду звернуть­ся обидва подружжя. Крім заявника в розгляді справи заінтересовані й інші особи. Перш за все заінтересованою особою у цих справах є дитина, про усиновлення якої просить заявник. Участь дитини у про­цесі має певні особливості, пов’язані з відсутністю у неї повної цивіль­ної процесуальної дієздатності. При цьому здійснення дитиною юри­дично значущих дій — висловлення думки щодо усиновлення в по­рядку, визначеному законом, має суттєве значення для правильного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення. При розгляді справи про усиновлення повнолітньої особи її також слід визнати заінтересованою особою, участь якої у розгляді справи згідно з ч. 2 ст. 254 ЦПК є обов’язковою. Юридична заінтересованість зазна­чених осіб у розгляді справи пояснюється тим, що рішення по справі зумовлює зміну правового статусу усиновителя та усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, виникнення у них взаємних прав та обов’язків. Уявляється, що залежно від конкретних обставин кожної справи заінтересованими в її розгляді можуть також бути другий із подружжя при усиновленні дитини одним з них, опікуни або піклувальники усиновлюваної особи, відповідні дитячі заклади, в яких пере­буває дитина.

Суддя згідно з ч. 1 ст. 253 ЦПК має також вирішити питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, — упов­новаженого органу виконавчої влади. Таким органом є центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого належать питання уси­новлення та захисту прав дітей. Центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей, надає дозвіл на усиновлення іноземцями дитини, яка є громадя­нином України. Усиновлення без попереднього одержання такого до­зволу є недійсним.

Орган опіки та піклування надає висновок про доцільність усинов­лення та його відповідність інтересам дитини.

До висновку органу опіки і піклування мають бути додані:

1)  акт обстеження умов життя усиновлювачів, складений за місцем їх проживання;

2)  свідоцтво про народження дитини;

3)   медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;

4)   у випадках, передбачених законом, — згода на усиновлення батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини (ч. 4 ст. 253 ЦПК).

Крім надання висновку про доцільність усиновлення та відповід­ність його інтересам дитини на орган опіки та піклування покладено обов’язок здійснювати нагляд за дотриманням прав дітей, які усинов­лені і проживають в Україні (ч. 1 ст. 235 СК).

У разі необхідності суд може вимагати від заінтересованих у роз­гляді справи осіб подання інших документів, необхідних для всебіч­ного, повного і обґрунтованого з’ясування обставин справи, або ви­требувати їх з власної ініціативи (статті 235, 253 ЦПК).

Розгляд справ про усиновлення дитини проводиться судом колегі­ально у складі одного судді і двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК). Відповідно до закону ці справи розглядаються з обов’язковою участю заявника (заявників). Разом з тим обов’язкова особиста участь у судовому засіданні особи, яка бажає усиновити дитину, не позбавляє її права мати при розгляді справи в суді представника. Обов’язковою при розгляді справ про усиновлення також є участь органу опіки і пі­клування. Орган опіки та піклування, як зазначалося, залучається до участі у справі для надання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч. 2 ст. 253 ЦПК). При розгляді справ про усиновлення дитини іноземцями обов’язковою є участь центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей.

Дитина, яку усиновлюють, має брати участь у процесі, якщо вона у зв’язку з віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення. За­хист інтересів дитини в суді повинен здійснюватися законними пред­ставниками або особами, які виконують ці функції. Участь усиновлю- ваної повнолітньої особи при розгляді справи відповідно до закону також є обов’ язковою. Обов’ язковість участі зазначених осіб при роз­гляді справи пов’язана з необхідністю заслухати їх особисті пояснення, що обумовлено характером вимоги, яка розглядається в суді, та фактів, що становлять предмет доказування у справі. Суду надане право з влас­ної ініціативи визнати обов’язковою участь інших заінтересованих у розгляді справи осіб та осіб, яких він визнає за необхідне допитати, і викликати їх у судове засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦПК для забезпечення таємниці усинов­лення у випадках, встановлених СК, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Забезпечення таємниці усиновлення здійснюється у способи, передбачені статтями 228-231 СК.

При міжнародному усиновленні принципове значення має обме­ження права іноземців на таємницю усиновлення дитини, яка є грома­дянином України. Так, ст. 285 СК передбачено, що усиновлення дити­ни, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо в державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Зумовлюється це необхідністю забезпечення одного з основних прав дитини, про­голошених Конвенцією про права дитини 1989 р., — права знати своє походження та, наскільки це можливо, знати своїх батьків, а також збереження відповідно до ч. 6 ст. 283 СК за усиновленою дитиною громадянства України до досягнення нею вісімнадцяти років. Крім того, усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини та інших між­народних договорів.

Рішення у справах про усиновлення повинно відповідати вимогам, що пред’являються до судових рішень як актів правосуддя. Суд при розгляді справи має встановити наявність чи відсутність підстав, з яки­ми закон пов’язує право заявника на усиновлення, та інші обставини, які мають значення для розгляду справи. Отже, в судовому засіданні суд повинен установити певне коло юридичних фактів, що мають іс­тотне значення для вирішення справи по суті, зокрема:

а) доцільність усиновлення і його відповідність інтересам дитини, оскільки усиновлення провадиться в інтересах дитини для забезпечен­ня стабільних та гармонійних умов її життя (ст. 207 СК);

б) можливість заявника бути усиновителем (досягнення заявником повноліття, його дієздатність, наявність необхідної різниці за віком між усиновителем і усиновленим; наявність відомостей про те, що заявник не позбавлений батьківських прав, не перебуває на обліку в психонев­рологічному або наркологічному диспансерах, не знаходиться на ліку­ванні у зазначених установах, що він не зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами та з його вини не було скасовано усинов­лення або визнано недійсним, якщо він уже всиновлював раніше ди­тину; що він не має наміру отримати матеріальну або будь-яку іншу вигоду, що заявник має постійний заробіток або інші передбачені за­коном види прибутків та не страждає на певні хвороби; не був засу­джений за злочин проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, ста­тевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 151¹, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 КК, або має непогашену чи не зняту в установ­леному законом порядку судимість за вчинення інших злочинів тощо (статті 211, 212 СК) тощо;

в) наявність у заявника переважного права на усиновлення (ст. 213ск);

г) наявність письмової згоди на усиновлення зазначених у законі осіб, наданої у передбаченому законом порядку: батьків дитини, опі­куна, піклувальника, другого з подружжя, закладу охорони здоров’я чи навчального закладу (статті 217, 220, 221, 222 СК);

д) згода дитини на усиновлення, якщо інше не передбачено законом (ст. 218 СК), згода усиновлюваної повнолітньої особи;

е) додержання встановленого порядку взяття на облік кандидатів в усиновителі, передбаченого статтями 214, 215 СК та Порядком про­вадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриман­ням прав усиновлюваних дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р.

Ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, суд має враховувати стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до вихован­ня дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; особистість дитини та стан її здоров’я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити, тощо.

При вирішенні питання про усиновлення повнолітньої особи суд бере до уваги мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їх спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров’ я та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи (ст. 208; ч. 4 ст. 224 СК).

Установивши передбачені законом підстави усиновлення та здат­ність особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для її життя, суд ухвалює рішення про задоволення заяви із зазначенням у резолютивній частині про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). Якщо за клопотанням заявника суд вирішує питання про зміну імені, по батькові та прізвища, дати та місця народження усиновленої дитини, про запис усиновителів батьками дитини, то це також вказується у рішенні.

Судові витрати, пов’ язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). При розгляді справи в за­критому судовому засіданні рішення не проголошуються прилюдно, а оголошуються тільки особам, що беруть участь у розгляді справи.

Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду, тобто саме з цього моменту в усиновителя та усинов­леного виникають певні взаємні права і обов’язки. Одночасно усинов­лені діти втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов’язків щодо своїх батьків та їх родичів. При усиновленні дитини однією особою ці права і обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновителем є чоловік, або батька, якщо усиновитель — жінка.

Згідно із ч. 7 ст. 255 ЦПК для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішен­ня суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами — також до уповноваженого органу вико­навчої влади (центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей). Органи державної реєстрації актів цивільного стану України на підставі рішен­ня суду вносять відповідні зміни до актового запису про народження і видають нове свідоцтво про народження (ст. 233 СК). Рішення суду у разі усиновлення дитини громадянином України видається у трьох примірниках, у разі усиновлення іноземцями або громадянами Украї­ни, які проживають за межами України, — у чотирьох примірниках.

Суд, який прийняв рішення про усиновлення дитини, видає засвід­чене в установленому порядку рішення про усиновлення дитини: службі у справах дітей за місцем обліку кандидатів в усиновлювачі — для здійснення нагляду за умовами проживання і виховання усинов- люваної дитини; службі у справах дітей, де дитина перебуває на міс­цевому обліку, — для зняття її з місцевого обліку; центральному орга­ну виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усинов­лення та захисту прав дітей у разі усиновлення дитини іноземцями або громадянами України, які проживають за її межами, — для зняття з об­ліку дитини, кандидатів в усиновлювачі та подання рішення суду до Міністерства закордонних справ (п. 98 Порядку).

У випадку, коли батьки дитини відкликали свою згоду на її усинов­лення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення, поновлює розгляд справи і ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви про усиновлення. У разі відкликання заяви заявником після ухвалення рішення про уси­новлення, але до набрання ним законної сили суд скасовує своє рішен­ня і залишає заяву без розгляду (ст. 255 ЦПК).

З метою максимального захисту прав дитини законом передбачена можливість позбавлення батьківських прав усиновлювача, який був записаний матір’ю, батьком усиновленої дитини, за наявності підстав, за якими можуть бути позбавлені цих прав батьки за походженням, та тягне такі самі правові наслідки (ст. 242 СК).