§ 3. Порядок заочного розгляду справи

Заочний розгляд справи і ухвалення рішення здійснюються за за­гальними правилами із винятками і доповненнями (ч. 2 ст. 225 ЦПК). Виходячи з існуючої моделі заочного рішення, особливості заочного розгляду справи є незначними і головним чином похідними від того, що відповідач не бере участі у справі, а тому відсутні усні слухання за участю двох сторін. Оскільки формування доказового матеріалу здій­снюється за загальним правилом до судового розгляду, то навряд чи можна стверджувати, що при заочному розгляді справи принцип зма­гальності на стадії судового розгляду має обмежений характер чи фактично відсутня змагальність сторін. Суд досліджує докази, надані сторонами при відкритті провадження у справі та під час попереднього судового засідання: надані позивачем при поданні позову, а відпо­відачем — при поданні письмового заперечення проти позову.

У процедурі заочного розгляду справи важливим є те, що заочний розгляд справи є похідним від права позивача на заочний розгляд. Тому суд має роз’ яснити позивачеві його право на розгляд справи в заочно­му порядку. При цьому суд також роз’ яснює позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача обумовлює неможливість реалізації своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог, оскільки при розпо­рядженні позовними вимогами позивача суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. 3 ст. 224 ЦПК для повідомлення про це відпо­відача. Ухвалення заочного рішення у подібних випадках без відкла­дення судового розгляду і повідомлення відповідача про заміну пози­вачем предмета позову закладає правові підстави для скасування заоч­ного рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає су­довий розгляд для повідомлення про це відповідача. Це означає, що будь-які зміни розміру позовних вимог позивачем мають бути підста­вами для відкладення судового розгляду. Мова йде як про збільшення, так і про зменшення розміру позовних вимог. У разі зменшення по­зивачем розміру позовних вимог відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК).

Процесуально важливим є і те, що суд має вирішувати питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті і відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд по­становляє ухвалу. Законом не передбачено вимоги щодо документально- процесуальної форми цієї ухвали. Тому така ухвала може бути оформ­лена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК або протокольно відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК. Відсутність ухвали про заочний розгляд справи процесуально уне­можливлює сам заочний розгляд і є достатньою підставою для скасу­вання процесуальних актів, ухвалених по справі, що розглядалася в заочному порядку^[6].

При заочному розгляді справи усні пояснення надає тільки позивач і тільки він бере участь у дослідженні доказів. Якщо у справі задіяні інші особи, які беруть участь у справі, то вони дають свої пояснення,а суд досліджує докази, надані цими особами. Якщо під час розгляду справи виникає потреба призначити експертизу, то суд у встановлено­му порядку повинен це зробити. Якщо відповідач після одержання копії позовної заяви із копіями доданих до неї документів не скорис­тається своїм правом надати додаткові докази, суд ухвалює заочне рі­шення на підставі тих доказів, що надані позивачем та іншими осо­бами, які беруть участь у справі.

Заочне рішення, як і рішення, постановлене при розгляді справи у звичайному порядку, є актом правосуддя і тому має відповідати за­гальним вимогам, які висуваються до судових рішень. Заочне рішення повинно бути законним, обґрунтованим (ст. 213 ЦПК). Як процесуаль­ний документ заочне рішення має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК, тобто містити: вступну, описову, мотивувальну та резолютивну части­ни. Воно має бути також повним, ясним і точним (статті 219-221 ЦПК). Відповідно до ст. 227 ЦПК копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення направляється рекомендованим листом із повідомленням відповідачам, які не з’явилися в судове засідання. Обчислення даного строку провадиться за загальними правилами об­числення та перебігу процесуальних строків (ст. 69 ЦПК), тобто з на­ступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Виходячи з наведеного, у Постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі»¹ наводяться деякі тлумачення окремих положень щодо заочно­го рішення. Зокрема, у постанові вказується, що заочне рішення є різ­новидом судового рішення і тому при заочному розгляді справи скла­дання повного рішення, яке слід називати заочним, може бути відкла­дено, проте в силу статті 227 ЦПК повний текст рішення відповіда­чеві у будь-якому випадку має бути направлено не пізніше п’ яти днів з дня проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної частин. Суд повинен ухвалити заочне рішення, яке за своїм змістом має відповідати вимогам статті 215 ЦПК (містити в собі вступну, опи­сову, мотивувальну та резолютивну частини у визначеній послідов­ності). При цьому в описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що заочний розгляд справи відбувся за відсутності відповіда­ча (усіх відповідачів); у резолютивній частині цього рішення має бути зазначено, крім загального порядку оскарження, також строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд.

Наголошується також, що виправлення описок чи арифметичних помилок, ухвалення додаткового рішення чи роз’яснення рішення при заочному розгляді справи здійснюються за загальними правилами, передбаченими статтями 219-221 ЦПК. При цьому додаткове до заоч­ного рішення не може бути оскаржене відповідачем до суду, що його ухвалив, у порядку статті 228 ЦПК. Тобто у цілому, як видно, проце­суальний режим заочного рішення та рішення, ухваленого у порядку звичайного позовного провадження, є однаковим.