§ 2. Умови заочного розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надій­шло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не запере­чує проти такого вирішення справи.

Таким чином, для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення необхідні певні умови, які зазначені в законі. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 224 ЦПК, можна виділити такі умови, за наявності яких може бути винесене заочне рішення:

1) неявка відповідача;

2) належне його повідомлення і ненадходження заяви про розгляд справи за його відсутності;

3) відсутність поважних причин неявки;

4) згода позивача.

Ухвалення заочного рішення можливе тільки за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Неявка відповідача у судове засідання є визначальною умовою за­очного розгляду справи. Неявка — це фактична, дійсна відсутність сторони.

Питання кваліфікації неявки відповідача як підстави заочного рі­шення слід розглядати в контексті тієї моделі заочного рішення, яка закріплена у національному законодавстві. Українська модель заочно­го рішення не ґрунтується на фікції неправоти відповідача і по суті не надає жодних переваг та додаткових гарантій позивачу. Оскільки вона спрямована лише на забезпечення та стимулювання явки для фактич­ної участі відповідача як сторони відповідно до його процесуального статусу з набором процесуальних прав, які відповідно до мети та за­вдань судового засідання забезпечують лише усний судовий розгляд, то неявка відповідача у процесуальному (правовому) сенсі має пов’язуватися з передбаченими ЦПК правилами щодо регламентації викликів та повідомлень сторін та передбаченими законом правовими наслідками неявки як процесуального юридичного факту.

Питання явки учасників процесу та наслідки їх неявки вирішують­ся судом у підготовчій частині судового засідання, тому питання щодо наслідків неявки відповідача та можливості заочного розгляду справи слід вирішувати з урахуванням даного юридичного факту. Таким чи­ном, неявка відповідача як підстава заочного рішення означає таку поведінку пасивної сторони, яка унеможливлює її участь у справі у формі усних слухань відповідно до процедур цивільного судочинства, у даному випадку — порядку судового засідання.

При визначенні наявності умов ухвалення заочного рішення також необхідно враховувати не лише особисту відсутність відповідача, але і його представника. Якщо в судовому засіданні присутній представник відповідача, то для винесення заочного рішення підстав немає, вихо­дячи з природи судового представництва, яке перш за все відповідно до процесуального законодавства інтерпретується як право сторони мати представника в суді і участь якого в судовому засіданні не по­збавляє саму сторону права на таку участь.

Умовою заочного розгляду справи також є належне повідомлення відповідача при тому, що від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тобто заочне рішення може бути постанов­лене тільки після того, як суд переконається, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. Належним визна­ється повідомлення, яке здійснено засобами та в порядку, що вказані у статтях 74, 76 ЦПК. Такими засобами повідомлення можуть бути, наприклад, судова повістка разом із розпискою, яка надсилається по­штою рекомендованим листом із повідомленням або через розсильних за адресою, а коли місце проживання або знаходження відповідача невідоме, виклик його до суду здійснюється шляхом оголошення у пре­сі, після чого він вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Юридичне значення має також ненадходження від відповідача заяви про розгляд справи за його відсутності за умов належного його повідомлення (ч. 1 ст. 224 ЦПК).

Наступною умовою заочного розгляду справи є відсутність поваж­них причин неявки відповідача. У разі неявки в судове засідання сто­рони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідом­лених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поваж­ними, суд відкладає розгляд справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Слід зазна­чити, що суд не зобов’язаний сам з’ясовувати причини неявки в судо­ве засідання належним чином повідомленого відповідача. Згідно з

ч.  2 ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважають, що сторо­ни та інші особи, які беруть участь у справі, не з’явилися в судове за­сідання без поважних причин. Відповідач може повідомити про при­чини неявки, але суд може їх такими не визнати.

Для заочного розгляду справи суд повинен отримати згоду позива­ча. У випадку неявки без поважних причин належним чином повідом­леного відповідача суддя повинен роз’ яснити позивачу його право на заочний розгляд справи, звернути увагу на особливості такого розгля­ду та пояснити, які правові наслідки тягне винесення заочного рішен­ня. Право вибору порядку розгляду справи (звичайного або заочного) надається позивачу. Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути ним чітко висловлена в підготовчій частині судового засідання і занесена у журнал судового засідання.

Відповідно до ст. 45 ЦПК у цивільному процесі можуть брати участь Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про­курор, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. У зв’язку з цим не може не виникати питання про юридичне значення згоди осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, на розгляд справи у заочному порядку у випадках, коли позивач не з’ явився у су­дове засідання.

Оскільки в цивільному судочинстві названі суб’єкти діють публіч­но відповідно до своїх процесуальних функцій і статусу і не є пред­ставниками позивача, їх згода (чи думка) не може бути підставою для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Інший підхід не має ні законодавчого, ні теоретичного обґрунтування і суперечить базовим засадам заочного розгляду справи і заочного рішення та перед­баченим процесуальним законодавством правилам про явки, виклики та повідомлення про час і місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ЦПК у разі участі у справі кількох від­повідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судо­ве засідання всіх відповідачів. Тобто у разі неявки одного з відповіда­чів у судове засідання розгляд справи повинен проводитись за загаль­ними правилами. Ця стаття дещо звужує можливості застосування інституту заочного рішення, оскільки доктринально немає підстав об­межувати застосування цього інституту щодо всіх видів процесуальної співучасті в цивільному судочинстві. Є всі підстави вважати, що інсти­тут заочного рішення може застосовуватися при факультативній спів­участі, коли вимоги до декількох відповідачів можуть бути розгляну­ті й вирішені незалежно одна від одної. У разі неявки одного або де­кількох відповідачів-співучасників проти відсутніх може бути поста­новлено заочне рішення¹.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦПК за наявності передбачених законом умов про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Ця ухвала поста­новляється у підготовчій частині судового засідання, тобто до початку розгляду справи по суті. Закон не вказує, в якому порядку (формі) по­винна постановлятись така ухвала. Виходячи з вимог статей 209, 210 ЦПК ухвала про заочний розгляд справи може постановлятися окремим процесуальним документом у нарадчій кімнаті, а також у судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання (протоколу).

Викликає певний інтерес питання щодо можливості та наявності підстав, виходячи із законодавчо закріплених умов ухвалення заочно­го рішення, прийняття судом рішення про заочний розгляд цивільної справи, коли процес ускладнюється тим, що відповідач у встановле­ному порядку подав зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Ускладнення цивільного судочинства в результаті об’єднання в од­ному провадженні для сумісного розгляду первісного і зустрічного позовів призводить, незважаючи на характер зустрічного позову, умов­но кажучи, до подвійного статусу сторін у справі. Формально позивач за первісним позовом виступає відповідачем за зустрічним позовом, а позивач за первісним позовом — позивачем за зустрічним позовом.

Оскільки конструкція заочного рішення визначається правилами про виклики та повідомлення і визначальною умовою заочного рішен­ня є згода позивача та фактична, дійсна неявка на усні слухання відпо­відача, то конструювання різних варіантів згоди позивача та неявки відповідача в умовах подвійного статусу сторін, на наш погляд, уне­можливлює заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення^[5].

У процесуальній літературі даються різні тлумачення також щодо можливості ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб. Стосовно цього слід зауважити, що, оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), за своїм процесуальним статусом не прирівнюються до статусу сторони (позивача чи відповідача), то їх неявка у судове засідання або згода (незгода) щодо заочного розгляду справи не мають юридичного зна­чення. Тому питання про ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб може ставитися лише за участю у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці суб’єкти процесуальної діяльності відповідно до ст. 34 ЦПК можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до од­нієї чи обох сторін. Вони мають усі процесуальні права та обов’язки позивача.

Оскільки треті особи можуть пред’явити позов до однієї чи обох сторін, слушно поставити питання, як кваліфікувати наслідки неявки відповідача (відповідачів) за позовом третьої особи з точки зору за­стосування порядку заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Правильне вирішення цього питання пов’язане з кваліфікацією наявності умов для ухвалення заочного рішення. Визначальною умо­вою є наявність згоди позивача. При цьому є очевидним той факт, що у такій процесуальній ситуації все ж таки відсутня згода первісного відповідача у справі й одночасно відповідача за позовом третьої особи. За умов конкуренції двох позовів у справі за участю третьої особи із самостійними вимогами факт неявки первісного позивача можна роз­глядати і як неявку позивача за основним позовом, і як неявку відпо­відача за конкуруючим позовом третьої особи. У зв’ язку з цим та ви­ходячи із принципу рівності сторін цивільного процесу, можна дійти висновку, що без спеціальної додаткової регламентації у законодавстві цієї процесуальної ситуації ухвалення заочного рішення є неможливим. Разом з тим за неявки первісного позивача та відповідача за участю у справі третьої особи можна ставити питання про заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення за згодою чи клопотанням третьої особи тоді, коли суд може залишити заяву за первісною вимогою без розгляду у зв’язку з неявкою первісного позивача (п. 3 ст. 207 ЦПК).

У випадку коли третя особа звертається з позовом до позивача та відповідача у справі, а первісний відповідач не з’ явився у судове за­сідання, ухвалюється звичайне рішення по справі, оскільки підстави для ухвалення заочного рішення відсутні. У тих випадках, коли не з’ явився у судове засідання відповідач за первісним позовом, а позивач та третя особа з’явилися, при тому що позов третьої особи пред’явлено не до обох сторін чи позивача, а до відповідача, заочний розгляд спра­ви та ухвалення заочного рішення є можливим за наявності згоди по­зивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.