§ 6. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірнос­ті або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК з метою з’ясування відомостей, що містяться в матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв’язку з над­ходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спе­ціаліста або призначено експертизу. Таким чином, заява про фальши­вість може бути подана лише відносно двох видів доказів: письмового і речового.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК заяву про сумнів з приводу достовір­ності або про фальшивість може бути подано будь-якою особою, яка бере участь у справі, а також відносно будь-якого документа, наданого як письмовий доказ. При цьому слід виходити з того, що згідно зі ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, лис­тування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може бути подано лише в судовому засіданні (а саме при дослідженні письмових або речових доказів) відносно документа, який уже зна­ходиться у справі, тобто доданий з позовом або з іншими доказами, або відносно документа, який лише подається особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення з ним судом та учасниками процесу. При цьому особа, яка заявляє спір про фальшивість доказу, повинна чітко зазначити, в чому саме виявляється сумнів у достовірності доказу або його фальшивість, оскільки безпідставне заявлення такого спору є зло­вживанням своїми процесуальними правами (ч. 3 ст. 27 ЦПК). Заява може бути зроблена усно в ході розгляду справи, або письмово. У пер­шому випадку усна заява про фальшивість доказу заноситься до жур­налу судового засідання, а письмова заява — залучається до матеріалів справи. ЦПК не встановлює відповідальності осіб, які заявили бездо­казовий спір щодо фальшивості доказу.

Можливі різні форми підробки офіційного письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання докумен­та в цілому від імені організації чи особи, які в дійсності його не ви­давали, підробка штампа, печатки, виправлення цифр тощо.

У судовій практиці трапляються випадки, коли предметом підроб­ки виступають і приватні документи, наприклад, підроблювалися ді­лові папери, особисті листи, заяви, письмові пояснення, в яких визна­ється наявність певного матеріально-правового зобов’язання або фак­ту, який має юридичні наслідки. Наприклад, до суду можуть додавати­ся підроблені письмові заяви (або розписки) особи, яка померла, що вона продала свою власність (нерухомість) позивачу при розгляді справи про визнання права власності.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які подали документ, відносно якого заявлено спір про його фальшивість або сумнів у достовірності, не має права забрати доказ назад. Вони лише мають право просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. На цю специфі­ку звернув увагу М. К. Треушніков, який зазначив, що у цивільному процесі в осіб, які беруть участь у справі, немає повного права розпо­ряджатися доказами, що характерно для процесу деяких інших зару­біжних країн згідно з принципом диспозитивності. Тому «просити виключити» не означає «забрати доказ назад»^[2].

На практиці можлива ситуація, коли заява про фальшивість доку­мента подається у судовому засіданні при обговоренні клопотання іншого учасника процесу про залучення документа до матеріалів спра­ви і його дослідження у засіданні. ЦПК не забороняє особі, яка заявляє таке клопотання, «зняти» це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи до позитивного вирішення цього клопотання судом.

Суди не можуть вільно трактувати положення ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення документа, відносно якого подано заяву про фальшивість, із числа доказів. Це буде суперечити як принципам законності, змагаль­ності, так і нормам матеріального права, що регулюють, наприклад, форми правочинів і, відповідно, допустимість засобів доказування. Тому судді відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК мають роз’яснювати особам, які беруть участь у справі, наслідки вчинення або невчинення процесуаль­них дій і сприяти здійсненню їхніх прав. Враховуючи зазначене, суди не повинні буквально застосовувати правило про виключення доказів і роз­глядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого за­явлений спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документа під­робленим, тобто фальшивим, він для суду значення мати не буде. Більше того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної екс­пертизи, цей документ буде свідчити про відсутність обставин, для під­твердження яких стороною він був наданий.

Отже, суди мають виходити із того, що запідозрений у фальшиво­сті документ не може бути виключений із числа доказів, а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється поряд з іншими доказами, наявними у справі. Більше того, у разі, якщо фальшивість документа підтверджена, суд вправі направити матеріал прокурору для перевірки або на предмет порушення кримінальної справи в порядку постанов- лення окремої ухвали (ст. 211 ЦПК).

Тобто якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у до­стовірності доказу або про його фальшивість, суд має роз’яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виклю­чення такого документа з числа доказів, наслідки вчинення або не- вчинення нею таких процесуальних дій, роз’яснити право на доведен­ня дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтверджен­ня його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази становлять основу заявлених позовних вимог, і відповідно до правил про належ­ність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджуватися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов’язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.

У цивільному судочинстві стає поширеним доказом звуко- і відео- запис. Зокрема, до матеріалів справи, як правило, залучається «роз- шифровка» тексту радіо- чи телепередачі, без яких дуже часто важко розібрати ті чи інші слова, речення. У ЦПК містяться норми, які вста­новлюють властиві лише для цього доказу порядок витребування, дослідження, відтворення звукозапису, демонстрацію відеозапису, його збереження та повернення.

У разі надходження заяви про фальшивість звуко- і відеозапису суд перевіряє їх дійсність шляхом залучення спеціаліста або призначення експертизи. При цьому сумніви та спори можуть бути заявлені не лише відносно фальшивості самого доказу, а й щодо ідентичності голосу, записаного на аудіоносії, а також голосу конкретної особи. Це означає, що особа, яка надала такий доказ, не має права просити виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів, якщо буде заявлено спір про фальшивість доказу, на відміну від вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК.

^[1] Див.: Треушников, М. К. Судебньїе доказательства [Текст] / М. К. Треушников. - М. : АОА «Изд. дом “Городец”», 2004. - С. 159.

^[2] Див.: Треушников, М. К. Судебньїе доказательства [Текст] : монография / М. К. Треушников. - М. : Юрид. бюро «Городец», 1997. - С. 240-241.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників як судових доказів?
2. Хто може бути свідком і яке значення мають показання свідків?
3. Якими є ознаки письмових та речових доказів, чим вони відрізняються один від одного?
4. Які документи можуть бути письмовими доказами?
5. Як можна з точки зору процесуального режиму класифіку­вати речові докази?
6. Що таке висновок експерта у системі засобів доказування?
7. За яких умов і в якому порядку вирішується питання про фальшивість доказів?