§ 4. Речові докази

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи (ст. 65 ЦПК).

Речові докази можуть підтверджувати обставини невиконання до­говірних зобов’язань (виготовлення або продаж речі неналежної якос­ті), порушення права власності (знаходження речі в особи без правових підстав), заподіяння шкоди (ушкодження майна) тощо.

Витребування речових доказів і вирішення питань про відповідаль­ність за їх неподання провадиться в порядку, встановленому ст. 137 ЦПК.

Зберігання речових доказів здійснюється різними засобами. Речо­ві докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності — сфотографовані. Суд вживає заходів для зберігання речових доказів у незмінному стані (ст. 139 ЦПК).

Продукти та інші речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом із повідомленням про призначення огляду осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, переклада­чів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відео- запис. Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псують­ся, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому ЦПК. Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані (ст. 141 ЦПК).

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких були одержані, якщо останні заявили про це клопо­тання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду спра­ви. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (на даний час цей порядок не визначено).

Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили (ст. 142 ЦПК).

В окремих випадках речові докази після огляду й дослідження їх судом можуть бути до закінчення справи повернуті особам, від яких вони були одержані, якщо останні про те просять і якщо задоволення такого клопотання не зашкодить розгляду справи.

Речові докази досліджуються шляхом їх огляду. При цьому можуть бути використані різноманітні технічні засоби.

Речові докази оглядаються судом і пред’являються для ознайом­лення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — експертам і свідкам. Особи, яким пред’явлені для ознайомлення речо­ві докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з оглядом. Ці заяви заносяться до протоколу судового засідання.

Речові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за місцем їх знаходження. Про проведення огляду на місці суд постанов­ляє ухвалу. Огляд на місці провадить весь склад суду з повідомленням про це осіб, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — з ви­кликом експертів і свідків.

Про огляд на місці і проведені при огляді дії складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До прото­колу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо.

Особи, які беруть участь в огляді на місці, мають право подавати свої зауваження на протокол огляду.

Згідно з ч. 2 ст. 65 ЦПК до речових доказів належать магнітні, елек­тронні та інші носії інформації, які містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Носії аудіовізуальної інформації є специфічними. Ними може бути не будь-який матеріальний об’єкт, а спеціально виготовлений матеріал (диск, плівка). Інформація на носій передається за допомогою існуючих технічних засобів, а не від безпосереднього впливу на матеріал джерела відомостей про факт.

Виходячи з вимог, які пред’являються до доказів, що вимагають використання технічних засобів при їх виготовленні та відтворенні, ці докази можуть бути покладені в основу судового рішення за умов, що: 1) відоме джерело виготовлення цих матеріалів; 2) відомий час виго­товлення цих матеріалів; 3) ці матеріали були виготовлені загально­прийнятим способом або способом, про який домовилися особи, які виготовили їх; 4) ці матеріали до їх подання до суду зберігалися на­лежним чином; 5) ці матеріали можуть бути надані суду у доступному для відтворення і зберігання вигляді.

Дослідження відео- і звукозаписів у судовому засіданні починаєть­ся з такої процесуальної дії, як відтворення їх змісту. Згідно зі ст. 188 ЦПК відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовле­ному для цього, з відображенням у журналі судового засідання особли­востей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапи- су можуть бути повторені повністю або у певній частині.

З метою з’ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв’язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.