§ 4. Службові строки

Говорячи про процесуальні строки, деякі автори зміщують про­цесуальні строки та строки судової діяльності (службові), розгляда­ючи останні як різновид процесуальних^[4]. На наш погляд, слід погоди­тися з тим, що ці строки не входять до змісту процесуальних право­відносин суду з особами, які беруть участь у справі, їх порушення не може бути оскаржено в процесуальному порядку. За своєю природою вони належать до сфери судового управління та не мають преклюзив- ного значення, правомочності суду та його обов’язки не припиняють­ся у випадках прострочення здійснення ним відповідних процесуаль­них дій. У зв’язку з юридичними особливостями строків, встановлених для суду, обґрунтовано їх виводити за поняття процесуальних строків^[5]. Разом з тим строки судової діяльності, які не є процесуальними стро­ками, мають самостійне місце в механізмі забезпечення строковості процесуальної форми цивільного судочинства і разом з процесуальни­ми строками сприяють своєчасному розгляду цивільних справ.

Строки судової діяльності (службові строки) відрізняються від процесуальних строків за своєю сутністю. Вони не впливають на реа­лізацію суб’єктивних процесуальних прав сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Пропущення службового строку не знімає

із суду обов’язку вчинити процесуальну дію або комплекс процесуаль­них дій. На відміну від процесуальних строків, установлених законом, службові строки можуть бути подовжені.

У ЦПК поряд із поняттям «строк», яким визначаються процесуаль­ні та службові строки, містяться поняття, що також відображають темпоральність процесуальних дій: «швидко» (ст. 130 ЦПК), «негайно» (ст. 209 ЦПК) тощо. Такі норми є оціночними з точки зору застосуван­ня, не визначають процесуальних строків і спрямовані на регламента­цію окремих процесуальних дій суду. На наш погляд, хоча законодавець конкретно не визначає проміжку часу, протягом якого здійснюється процесуальна дія, можна стверджувати, що вказані строки є специфіч­ним різновидом, як правило, службових строків, оскільки вони є обов’язковими для суду.

Так, ч. 1 ст. 157 ЦПК України закріплює обов’язок суду розглянути справу протягом розумного строку, який не повинен перевищувати двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а у справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця. Вка­зана норма є орієнтиром для становлення судової практики України в контексті виконання та додержання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки процесуальні механізми боротьби із порушенням строків розгляду справи, а також процесуаль­ні наслідки недотримання вказаних строків чинним законодавством не передбачені.

Зміст категорії «розумний строк судового розгляду» цивільним процесуальним законодавством не розкривається, тому при її визна­ченні слід відштовхуватися від положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка у ч. 1 ст. 6 закріплює право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку, і практики та рішень Європейського суду з прав людини щодо її тлумачення, оскільки останні відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права й повинні застосовуватися судами при розгляді справ. На необхідність цього звернув увагу і Верховний Суд України у своє­му листі № 1-5/45 від 25.01.2006 р. «Щодо перевищення розумних строків розгляду справи».

Європейський суд з прав людини виходить із того, що строк судо­вого розгляду має обчислюватися з моменту подання позову до суду^[6]. Що стосується моменту закінчення цього періоду, то єдиної однознач­ної позиції висловлено не було. Так, у деяких справах Європейський суд з прав людини визначив його як момент закінчення розгляду спра­ви у найвищій інстанції й винесення остаточного рішення у справі^[7], а в деяких справах, наприклад, Сільва Понтес проти Португалії^[8], Нуутінен проти Фінляндії^[9], зазначив, що цей період триває до завер­шення процедури виконання рішення. Верховний Суд України у своє­му листі № 1-5/45 від 25.01.2006 р. «Щодо перевищення розумних строків розгляду справи» висловив точку зору, що у цивільних справах перебіг строку судового розгляду розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та врахову­ючи критерії, вироблені Судом: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади (насамперед суду) та значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.

Першим критерієм є складність справи, тобто обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки. Вона може бути пов’язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характер фактів, які необхідно встановити; кількість питань, які розглядаються в межах однієї справи; віддаленість, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та про­цесом судочинства; кількість свідків та інших аналогічних проблем, пов’язаних зі збором показань свідків; міжнародні фактори; приєднан­ня справи до інших справ, а також вступ у процес нових осіб. Склад­ність справи, а відповідно і строк її розгляду, залежать, по-перше, від складності предмета доказування у справі, під яким слід розуміти факти матеріально-правового значення, без з’ясування яких неможли­во правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріаль­ного права. По-друге, від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв’язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог. По-третє, від кількості доказів, наданих сторонами. Так, у справі Претто проти Італії Європейський суд з прав людини, наприклад, не визнав порушенням критерію «ро­зумності строку» розгляд справи про відступлення землі протягом трьох років, шести місяців та п’яти днів, оскільки юридична проблема була складною. Мова йшла про застосування нового закону, який не містив конкретних вказівок на те, чи є право переважної покупки до­статньою підставою для вимоги на переуступку майна, вже проданого третій особі. Тому зупинення вирішення цієї справи до розгляду ана­логічної справи пленарним засіданням Касаційного суду, хоча це при­звело до затягування розгляду, було розумним^[10].

Другим критерієм оцінки розумності строку судового розгляду є, за визначенням Європейського суду з прав людини, поведінка заявника.

Якщо затримка розгляду справи відбувається внаслідок протиправних дій або бездіяльності сторони, то це, безумовно, є фактором, що послаб­лює ефективність скарги. Однак не можна вимагати від сторони ак­тивної співпраці із судовою владою. Так, у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії Суд зазначив, що заявник зобов’язаний лише демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що мають безпосереднє відношення до нього, утримуватися від використання при­йомів по зволіканню справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухан­ня. У справі Чирикоста та Віола проти Італії Європейський суд з прав людини вирішив, що 15-річний строк розгляду не є невиправданим, оскільки заявники 17 разів зверталися з проханням про відстрочку про­цесу та не заперечували проти вимог іншої сторони, що висловлювали­ся 6 разів, про перенесення розгляду^[11].

Поведінка заявника буде негативно впливати на строк судового розгляду, якщо сторони зловживають своїми процесуальними правами, тобто умисно, використовуючи свої процесуальні права не за призна­ченням, намагаються затягнути судовий розгляд з метою утруднити протилежній стороні виграш справи в цілому чи спричинити шкоду її певним інтересам. Наведене може виявлятися, наприклад, в оскаржен­ні ухвал по забезпеченню позову у всіх інстанціях, поданні зустрічної позовної заяви, що не відповідає вимогам процесуального закону, і в подальшому оскарженні ухвали про її повернення у всіх інстанціях та ін. Указані дії призводять до автоматичної передачі судом першої ін­станції всіх матеріалів справи разом з ухвалою, що оскаржується, до апеляційної інстанції, що унеможливлює остаточний розгляд спору до повернення матеріалів справи з вищестоящих інстанцій.

Третім критерієм є поведінка державних органів, оскільки, як зазна­чалося у справі Циммерман та Штайнер проти Швейцарії, тільки за­тримки, в яких можна звинуватити державу, можуть виправдати висно­вок про невиконання вимоги, що стосується «розумного строку»^[12]. У да­ному випадку мова йде перш за все про судову волокіту. Так, у справі Гінчо проти Португалії, Європейський суд з прав людини визнав по­рушенням п. 1 ст. 6 Конвенції розгляд справи Окружним судом Віла Франка де Хіра протягом трьох років десяти місяців та вісімнадцяти днів, оскільки справа залишалася без руху двічі: більше шести місяців, коли очікували виконання направленого до Лісабону доручення про вручення позовної заяви відповідачу, та більш як півтора року, які зна­добилися для надання позивачам заперечень відповідачів^[13]. У справі Аллене де Рибемон проти Франції, розгляд якої здійснювався приблизно одинадцять років і вісім місяців, Європейський суд з прав людини знай­шов порушення вимоги «розумного строку судового розгляду» у тому, що судові органи неодноразово відмовляли заявнику задовольнити про­хання про надання йому доказу, який для нього був суттєво важливим, що призвело до затримки судового розгляду більш як на вісім років^[14].

Судова волокіта може бути підставою для порушення строків розгля­ду справи, якщо відбувається порушення строків для відкриття прова­дження у справі, призначення і проведення попереднього судового засі­дання, призначення справи до розгляду, безпідставні та численні відкла­дення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засідання, порушення строків підготовки процесуальних документів, порушення строків, встановлених для виконання судових рішень, тощо. Так, судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаїв­ської області у справі № 22а-366/2001 р. визнала порушенням розумного строку судового розгляду дії судді Гапішко В. В. як головуючого у трудо­вому спорі, який отримав матеріали позову 06.06.2000 р., а справу призна­чив до розгляду лише 17.04.2001 р. В окремій ухвалі в цій справі зазна­чалося, що сторони та держава (на законодавчому рівні) не заважали судді додержуватися розумного строку розгляду справи^[15].

Останнім критерієм є значущість для заявника питання, яке зна­ходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі. Так, наприклад, як зазначає Європейський суд з прав людини, без зво­лікань повинні розглядатися трудові спори (справа Обермайер проти Австрії) та справи, пов’язані з травматизмом (справа Сільва Понтес проти Португалії)^, справи про піклування про дітей і права доступу до них (справа Нуутінен проти Фінляндії)^[16], а також інші справи, при розгляді яких важлива терміновість.

Строк судового розгляду може бути подовжений, але не більш як на один місяць (ч. 2 ст. 157 ЦПК України). При цьому ініціаторами такого подовження, враховуючи зміст ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 46,

ч.  2 ст. 157 ЦПК, можуть бути сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, представники сторін та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, а також орга­ни та особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК України звернулися до суду в інтересах інших осіб або в державних чи суспільних інтересах. Воно може мати місце тільки у виняткових випадках, тобто у разі складнос­ті справи, наявності підстав для відкладення розгляду справи або оголошення перерви (ст. 191 ЦПК), наявності підстав для зупинення провадження у справі (ст. 202), якщо суд не зупиняє провадження у справі та ін. Крім того, продовження строку розгляду справи — це право суду, яке може бути реалізовано на його розсуд тільки з ураху­ванням особливостей розгляду справи. При цьому мають враховувати­ся критерії, вироблені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини: складність справи, поведінка заявника, поведінка ор­ганів державної влади, значущість для заявника питання, яке знахо­диться на розгляді суду або особливе становище сторони у процесі. Подовження розгляду справи оформляється мотивованою ухвалою, в якій повинно бути зазначено, з яких підстав суд вважає за необхідне задовольнити клопотання сторони про продовження строку розгляду справи та на який строк. При цьому цей строк не може перебільшува­ти один місяць.

Слід відмітити, що правило, закріплене в ч. 2 ст. 157, містить пев­ні протиріччя у правовій регламентації строків розгляду справи. На­ведене є наслідком недосконалості конструкції цієї статті взагалі. Так, ураховуючи сутність строку судового розгляду, його можна віднести до службового строку, тобто певного проміжку часу, передбаченого законом, протягом якого суд чи суддя зобов’язані вчинити певні про­цесуальні дії. Його пропущення не знімає із суду чи судді обов’язку вчинити процесуальну дію, тому закріплення процедури подовження цього строку, тим більше за ініціативою сторони, яка не має жодного відношення до службового строку, є зайвим.

^[1] Див.: Горшенев, В. М. Нетипичньїе нормативньїе предписания в праве [Текст] /В. М. Горшенев // Сов. государство и право. - 1978. - № 3. - С. 116.

^[2] Див.: Цивільне процесуальне право України [Текст] / за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 1999. - С. 60.

^[3] Див.: Исаева, Е. В. Процессуальньїе сроки в гражданском и арбитражном процессе [Текст] : учеб.-прак. пособие / Е. В. Исаева. - М. : Волтерс Клувер, 2005. - С. 118.

^[4] Див.: Исаева, Е. В. Процессуальньїе сроки в гражданском и арбитражном процессе [Текст] : учеб.-практ. пособие / Е. В. Исаева. - М. : Волтерс Клувер, 2005. - С. 112.

^[5] Див.: Гурвич, М. А. Гражданские процессуальньїе правоотношения и процессуальньїе действия [Текст] / М. А. Гурвич // Тр. ВЮЗИ. - М., 1965. - С. 111-112.

^[6] Европейский суд по правам человека. Избранньїе решения [Текст] : в 2 т. Т. 1. - М. : НОРМА, 2000. - С. 510.

^[7] Див.: Моул, Нула. Европейская конвенция о защите прав человека и основних свобод. Статья 6. Право на справедливое судебное разбирательство: Прецеденть и комментарии [Текст] / Нула Моул, Катарина Харби, Л. Б. Алексеева. - М. : Рос. акад. правосудия, 2001. - С. 36.

^[8] Див.: Дженис, М. Европейское право в области прав человека (Практика и ком­ментарии) [Текст] : пер. с англ. / М. Дженис, Р. Кзй, ^. Бредли. - М. : Права человека, 1997. - С. 486.

^[9] Практика Європ. суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2000. - № 4. - С. 137.

^[10] Европейский суд по правам человека. Избранньїе решения [Текст] : в 2 т. Т. 1. - М. : НОРМА, 2000. - С. 434.

^[11] Див.: Моул, Н. Европейская конвенция о защите прав человека и основних сво­бод. Статья 6 Право на справедливое судебное разбирательство: Прецеденти и ком- ментарии [Текст] / Нула Моул, Катарина Харби, Л. Б. Алексеева. - М. : Рос. акад. правосудия, 2001. - С. 37.

^[12] Див.: Дженис, М. Европейское право в области прав человека (Практика и ком- ментарий) [Текст] : пер. с англ. / М. Дженис, Р. Кзй, ^. Бредли. - М. : Права человека, 1997. - С. 486-487.

^[13] Европейский суд по правам человека. Избранньїе решения [Текст] : в 2 т. Т. 1. - М. : НОРМА, 2000. - С. 472-473.

^[14] url: htpp://www.garant.ru/euro/DOC_2461453.

^[15] Див.: Паліюк, В. П. Застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод [Текст] / В. П. Паліюк. - К. : Фенікс, 2004. - С. 130.

^[16] Практика Європ. суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2000. - № 4. -

Питання для самоконтролю

1. Які строки є процесуальними?
2. Як співвідносяться поняття «час» та «строк»?
3. Яке місце займають строки у системі юридичних фактів?
4. Як обчислюються процесуальні строки?
5. У чому виявляється безперервність перебігу процесуальних строків?
6. Чи збігаються у часі «початок строку» і «початок перебігу процесуального строку»?
7. У чому полягає різниця між поновленням та продовженням процесуальних строків?
8. Чи є різниця у процесуальних наслідках пропущення стро­ків, установлених законом, і строків, призначених судом?
9. Які строки є строками судової діяльності (службовими стро­ками)?