Глава XVIII ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ
Глава XVIII ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ
§ 1. Поняття процесуальних строків та їх види
§ 2. Обчислення процесуальних строків
§ 3. Продовження та поновлення процесуальних строків
§ 4. Службові строки
§ 1. Поняття процесуальних строків та їх види
Для судових проваджень та судочинства в цілому характерною є темпоральність, яка відбиває той чинник, що процесуальні дії суду та участників цивільного процесу мають здійснюватися лише в рамках відповідних стадій судочинства, у послідовності та в межах певного часу, зокрема — визначених процесуальних строків для сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та строків судової діяльності, встановлених законом для суду.
Інститут процесуальних строків спрямований на впорядкування цивільного процесу, забезпечення своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів фізичних осіб, інтересів держави та прискорення цивільного судочинства, а тим самим — і завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК).
Процесуальні строки, передбачені ЦПК, по-перше, забезпечують оперативність цивільного судочинства, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; по-друге, виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних прав та обов’ язків; по-третє, поряд зі стадійністю, послідовністю є часовою, темпоральною формою здійснення процесуальних прав та обов’ язків відповідних суб’єктів процесуальної діяльності.
У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб’єктивних процесуальних прав та обов’язків та впливають на динаміку цивільного процесу.
Норми, які закріплюють процесуальні строки, є нетиповими нормативними приписами. У науковій літературі норми-строки, як правило, кваліфікують як юридичні фікції[1]. За своїми сутнісними ознаками процесуальні строки, по-перше, є проміжками часу і в цьому розумінні їм притаманні такі ознаки, як тривалість, незворотність; по-друге, вони є способом законодавчого виміру об’єктивного перебігу часу, для якого характерним є встановлення початку та закінчення перебігу того чи іншого процесуального строку; по-третє, встановлюючи темпораль- ний формат здійснення конкретних процесуальних прав та обов’язків сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, у часі, процесуальні строки завжди передбачаються правовою нормою, яка сама по собі не визначає конкретного змісту тих або інших процесуальних правовідносин суду і учасників цивільного судочинства, однак має певний регламентуючий ефект.
Таким чином, процесуальний строк відповідно до ст. 67 ЦПК становить перш за все проміжок часу, визначений законом чи судом для вчинення процесуальних дій сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Така ознака, хоча і є родовою з точки зору темпораль- ної характеристики процесуальних строків у цивільному судочинстві, але не є визначальною. Для процесуальних строків характерним, крім того, є механізм їх обчислення, перебігу та закінчення, поновлення та продовження, а також те, що процесуальні строки як нетипові нормативні приписи регламентують процесуальну діяльність не всіх учасників цивільного процесу, а лише осіб, які беруть участь у справі. Тому інститут процесуальних строків за своїм змістом має охоплювати правила визначення процесуальних строків як певних періодів у часі, обчислення, перебігу, закінчення, поновлення та продовження, що є важливим для кваліфікації тих чи інших строків у суді як процесуальних.
Виходячи із сутності та природи процесуальних строків вони є строками-періодами, які характеризуються певною тривалістю, в межах якої вчиняються процесуальні дії, тривалість цих періодів часу має визначатися за допомогою встановлених у законі способів обчислення (ст. 68 ЦПК) та правилами про початок перебігу й закінчення процесуальних строків (статті 69, 70 ЦПК) та їх поновлення і продовження (ст. 73 ЦПК). Разом з тим ЦПК у ряді статей передбачає строки без визначення початкового моменту і які визначаються через час судового засідання.
ЦПК передбачає види процесуальних строків, визначаючи у ст. 67, що процесуальні дії в цивільному судочинстві можуть здійснюватися в межах процесуальних строків, які встановлюються законом, а якщо не визначені законом — встановлюються судом.
До перших належать строки, тривалість яких наперед визначена самим законом (строк на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції (ст. 294 ЦПК), строк на касаційне оскарження (ст. 325 ЦПК), строк на подання заяви про перегляд заочного рішення (ст. 228 ЦПК) та ін).
До призначених судом належать строки, тривалість яких визначається судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи та особливостей кожної процесуальної дії. Судом строки можуть призначатися лише в тих випадках, якщо питання про них на законодавчому рівні не вирішено. При цьому призначення строків суддею можливе лише тоді, коли закон прямо передбачає таке право. Так, згідно зі ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 120 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачеві строк для виправлення недоліків позовної заяви.
Судове засідання, як форма судового розгляду справи, це також специфічний період часу, в межах якого поєднуються процесуальні дії суду та сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, спрямовані на розгляд справи. Через судове засідання закон у деяких випадках передбачає та визначає строк, до якого сторона може здійснити процесуальні дії, що не спрямовані на розгляд справи. Так, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами (ч. 3 ст. 23 ЦПК), треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін (ч. 1 ст. 34 ЦПК), відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 123 ЦПК). Наведені строки за своїми наслідками мають характер процесуальних, але іх важко назвати процесуальними у повному розумінні, оскільки даний різновид передбачених ЦПК строків не підлягає поновленю чи продовженню та за своїм виміром не є проміжком часу з моментом їх виникнення та закінчення, що, як відзначалось, є характерним для процесуальних строків. На наш погляд, виходячи з викладеного, такі строки слід називати строками судового засідання.
В аспекті наведеного тлумачення ст. 67 ЦПК уявляється спірним віднесення до процесуальних строків, з якими пов’язується певний момент у часі, зокрема, певна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати, оскільки для них тривалість не є визначальною.
Указані строки сприяють встановленню моменту виникнення процесуальних прав та обов’язків за допомогою зазначення на конкретну дату, а у разі неможливості — на іншу процесуальну дію (дата судового засідання та ін.), але вони теж не можуть кваліфікуватися як процесуальні.