Глава XVIII ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

§ 1. Поняття процесуальних строків та їх види

§ 2. Обчислення процесуальних строків

§ 3. Продовження та поновлення процесуальних строків

§ 4. Службові строки

 

§ 1. Поняття процесуальних строків та їх види

Для судових проваджень та судочинства в цілому характерною є темпоральність, яка відбиває той чинник, що процесуальні дії суду та участників цивільного процесу мають здійснюватися лише в рамках відповідних стадій судочинства, у послідовності та в межах певного часу, зокрема — визначених процесуальних строків для сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та строків судової діяльності, встанов­лених законом для суду.

Інститут процесуальних строків спрямований на впорядкування цивільного процесу, забезпечення своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспо­рюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів фізичних осіб, інтересів держави та прискорення цивільного судочин­ства, а тим самим — і завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК).

Процесуальні строки, передбачені ЦПК, по-перше, забезпечують оперативність цивільного судочинства, виступаючи засобом регламен­тації процесуальних дій сторін та інших осіб, які беруть участь у спра­ві; по-друге, виконують функцію юридичного факту, тобто спричиня­ють виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних прав та обов’ язків; по-третє, поряд зі стадійністю, послідовністю є часовою, темпоральною формою здійснення процесуальних прав та обов’ язків відповідних суб’єктів процесуальної діяльності.

У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб’єктивних процесуальних прав та обов’язків та впливають на ди­наміку цивільного процесу.

Норми, які закріплюють процесуальні строки, є нетиповими нор­мативними приписами. У науковій літературі норми-строки, як прави­ло, кваліфікують як юридичні фікції^[1]. За своїми сутнісними ознаками процесуальні строки, по-перше, є проміжками часу і в цьому розумін­ні їм притаманні такі ознаки, як тривалість, незворотність; по-друге, вони є способом законодавчого виміру об’єктивного перебігу часу, для якого характерним є встановлення початку та закінчення перебігу того чи іншого процесуального строку; по-третє, встановлюючи темпораль- ний формат здійснення конкретних процесуальних прав та обов’язків сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, у часі, процесуальні строки завжди передбачаються правовою нормою, яка сама по собі не визначає конкретного змісту тих або інших процесуальних правовід­носин суду і учасників цивільного судочинства, однак має певний ре­гламентуючий ефект.

Таким чином, процесуальний строк відповідно до ст. 67 ЦПК ста­новить перш за все проміжок часу, визначений законом чи судом для вчинення процесуальних дій сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі. Така ознака, хоча і є родовою з точки зору темпораль- ної характеристики процесуальних строків у цивільному судочинстві, але не є визначальною. Для процесуальних строків характерним, крім того, є механізм їх обчислення, перебігу та закінчення, поновлення та продовження, а також те, що процесуальні строки як нетипові норма­тивні приписи регламентують процесуальну діяльність не всіх учас­ників цивільного процесу, а лише осіб, які беруть участь у справі. Тому інститут процесуальних строків за своїм змістом має охоплювати пра­вила визначення процесуальних строків як певних періодів у часі, обчислення, перебігу, закінчення, поновлення та продовження, що є важливим для кваліфікації тих чи інших строків у суді як процесу­альних.

Виходячи із сутності та природи процесуальних строків вони є строками-періодами, які характеризуються певною тривалістю, в ме­жах якої вчиняються процесуальні дії, тривалість цих періодів часу має визначатися за допомогою встановлених у законі способів обчислення (ст. 68 ЦПК) та правилами про початок перебігу й закінчення проце­суальних строків (статті 69, 70 ЦПК) та їх поновлення і продовження (ст. 73 ЦПК). Разом з тим ЦПК у ряді статей передбачає строки без визначення початкового моменту і які визначаються через час судово­го засідання.

ЦПК передбачає види процесуальних строків, визначаючи у ст. 67, що процесуальні дії в цивільному судочинстві можуть здійснюватися в межах процесуальних строків, які встановлюються законом, а якщо не визначені законом — встановлюються судом.

До перших належать строки, тривалість яких наперед визначена самим законом (строк на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції (ст. 294 ЦПК), строк на касаційне оскарження (ст. 325 ЦПК), строк на подання заяви про перегляд заочного рішення (ст. 228 ЦПК) та ін).

До призначених судом належать строки, тривалість яких визнача­ється судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи та особ­ливостей кожної процесуальної дії. Судом строки можуть призначати­ся лише в тих випадках, якщо питання про них на законодавчому рівні не вирішено. При цьому призначення строків суддею можливе лише тоді, коли закон прямо передбачає таке право. Так, згідно зі ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 120 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачеві строк для виправлення недоліків позовної заяви.

Судове засідання, як форма судового розгляду справи, це також специфічний період часу, в межах якого поєднуються процесуальні дії суду та сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, спрямовані на розгляд справи. Через судове засідання закон у деяких випадках перед­бачає та визначає строк, до якого сторона може здійснити процесуаль­ні дії, що не спрямовані на розгляд справи. Так, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з’ясування обста­вин у справі та перевірки їх доказами (ч. 3 ст. 23 ЦПК), треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть всту­пити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін (ч. 1 ст. 34 ЦПК), відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 123 ЦПК). Наведені строки за своїми наслідками мають характер процесуальних, але іх важко назвати процесуальними у повному розумінні, оскільки даний різновид передбачених ЦПК строків не підлягає поновленю чи продовженню та за своїм виміром не є проміжком часу з моментом їх виникнення та закінчення, що, як відзначалось, є характерним для процесуальних строків. На наш погляд, виходячи з викладеного, такі строки слід називати строками судового засідання.

В аспекті наведеного тлумачення ст. 67 ЦПК уявляється спірним віднесення до процесуальних строків, з якими пов’язується певний момент у часі, зокрема, певна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати, оскільки для них тривалість не є визначальною.

Указані строки сприяють встановленню моменту виникнення проце­суальних прав та обов’язків за допомогою зазначення на конкретну дату, а у разі неможливості — на іншу процесуальну дію (дата судово­го засідання та ін.), але вони теж не можуть кваліфікуватися як про­цесуальні.