§ 2. Обчислення процесуальних строків

Процесуальні строки — періоди часу, встановлені законом чи при­значені судом, обчислюються роками, місяцями, днями, а строки — моменти часу можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Тобто своєрідними еталонами обчислення трива­лості процесуальних строків — проміжків часу є рік, місяць, день, а способом обчислення процесуальних строків-моментів є подія, яка повинна неминуче настати. При цьому імперативність ст. 68 ЦПК свідчить, що зазначений перелік способів обчислення тривалості про­цесуальних строків є вичерпним. Так, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення (ст. 294 ЦПК). Заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч.1 ст. 355 ЦПК, якщо воно ухвалене пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (ст. 356 ЦПК). Заяву про приєднання до апеля­ційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеля­ційному суді (ч. 2 ст. 299 ЦПК) тощо.

Щодо строків, які визначаються вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, то слід зазначити, що вони мають певні особливос­ті. Їх тривалість є відносно визначеною, а це свідчить про те, що для них визначальним є не останній день строку, яким він закінчується, а настання події, з якою і пов’язується нормами ЦПК настання певних наслідків. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що особливість подій як юридичних процесуальних фактів полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу^[2].

Наведене, на наш погляд, свідчить про те, що строк, який визна­чається вказівкою на подію, яка неминуче настане, за свою природою та суттю не є процесуальним, а відбиває вимогу щодо порядку, послі­довності вчинення процесуальних дій, а не час, протягом якого їх можна вчинити.

Якщо строк обчислюється днями, місяцями, роками або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати, процесуальну дію може бути виконано протягом усього вказаного проміжку часу, тобто в будь-який день не пізніше останнього дня даного строку. Процесуальний строк триває безперервно, тобто включає й неробочі дні, крім випадків, коли неробочий день збігається з останнім днем строку (ч. 3 ст.70 ЦПК).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня піс­ля відповідної календарної дати або настання події, якою визначено його початок, а тому момент (день), яким визначається початок строку, не зараховується у його тривалість. Оскільки процесуальні строки тривають безперервно, то, якщо початок перебігу строку припадає на неробочий день, строк обчислюється з цього (неробочого), а не з най­ближчого робочого дня.

Стаття 69 ЦПК та її концептуальне тлумачення, як видно, пов’язує правило про початок перебігу процесуальних строків зі строками- періодами, які характеризуються певною тривалістю. З огляду на те, що відповідно до ст. 69 ЦПК перебіг процесуального строку почина­ється з наступного дня після відповідної календарної дати або настан­ня події, з якою пов’язано його початок, також враховуючи те, що процесуальні строки — періоди часу мають конкретний характер, по­дія, з якою пов’язано його початок, повинна мати чітко визначений характер — відповідну календарну дату.

Процесуальний строк, обчислюваний роками, закінчується у від­повідні місяць і число останнього року строку. При цьому законодавець не конкретизує, який конкретно місяць і число слід вважати «відповід­ним» місяцем і числом — початок строку чи початок його перебігу. Відповідним місяцем і числом, на наш погляд, слід вважати місяць і число, який збігається з числом місяця з календарною датою або днем настання події, якою визначено початок перебігу строку. Строк, об­числюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. У тому випадку, коли закінчення такого строку припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Загальним для всіх строків, незалежно від способу їх обчислення, є правило, відповідно до якого, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Окремо ЦПК встановлює правило визначення останього дня стро­ку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче наста­ти. Перебіг такого строку відповідно до ст. 70 ЦПК закінчується на­ступного дня після настання події. Проте дане правило не може бути застосоване до жодного з тих строків, визначених вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Як приклад перебігу строку, закінчен­ня якого пов’язане з подією, що повинна неминуче настати, наводять строк набрання рішенням суду законної сили (ст. 223 ЦПК України), строк подання заяви про приєднання до апеляційної скарги (ч. 2 ст. 299 ЦПК України), розглядаючи при цьому «закінчення строку» та «по­чаток розгляду справи» як подію, яка повинна неминуче настати^[3].

Останній день процесуального строку в усіх випадках триває, як правило, до 24 години, але коли у цей строк слід було вчинити про­цесуальну дію в суді, де робочий час закінчуються раніше, то строк минає в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропуще­ним, якщо до 24 години останнього дня строку скарга, інші документи чи матеріали або грошові суми здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку. Подача скарги, документа або грошо­вих сум на пошту прирівнюється до здійснення процесуальної дії в суді. У даному випадку доказом здійснення дії у встановлений строк є по­штовий штемпель на конверті, поштова або телеграфна квитанція, які додаються до справи.

Із закінченням встановленого законом або судом строку втрачаєть­ся право на вчинення процесуальних дій. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде передбачених законом підстав для поновлення або про­довження строку.

Загальним для всіх процесуальних строків, незалежно від їх виду та способу обчислення, є правило про їх зупинення. Перебіг процесу­альних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі (стат­ті 201, 202 ЦПК). Тобто підстави для зупинення процесуальних строків ті самі, що і для зупинення провадження у справі. При цьому зупинен­ня процесуальних строків починається з моменту настання події, вна­слідок якої суд зупинив провадження.

Виходячи з вимог ст. 71 ЦПК, після відновлення провадження зупи­нені процесуальні строки продовжуються протягом часу, який залишив­ся до їх закінчення, тобто час, який сплив до зупинення провадження, входить до загального процесуального строку. Суть зупинення проце­суальних строків полягає у припиненні їх перебігу на строк, який не зараховується у рахунок тривалості процесуального строку.

Обчислюючи процесуальний строк, який залишився після віднов­лення провадження, за логікою ст. 71 ЦПК, слід виходити з того, що відновлюється перебіг строків із дня відновлення провадження у спра­ві (ч. 2 ст. 204 ЦПК), тобто з моменту винесення судом ухвали про відновлення провадження у справі. Крім того, оскільки момент при­пинення перебігу та момент продовження перебігу зупиненого про­цесуального строку не є відповідно закінченням та початком перебігу процесуальних строків, то застосування до них правил, передбачених статтями 69 та 70 ЦПК, є неможливим.

Із контекстуального тлумачення ст. 71 ЦПК видно, що вона зупи­нення перебігу процесуальних строків пов’язує із зупиненням прова­дження у справі та його підставами. З огляду на те, що процесуальні строки і строки судового засідання — періоди часу або моменти часу, в межах яких особи, які беруть участь у справі, здійснюють процесу­альні дії, також враховуючи те, що вони мають конкретний характер (початок, кінець, момент), регламентація зупинення процесуальних строків взагалі не має сенсу.

Цивільне судочинство розвивається на основі складного юридич­ного факту — процесуальних дій суду та інших його учасників. І тому не можна говорити про зупинення строку про подачу зустрічного по­зову, строку на апеляційне оскарження тощо.

Навпаки, слід відмітити, що неможливість здійснення процесуаль­них дій суб’єктами процесуальної діяльності при зупиненні прова­дження у справі унеможливлює включення у правову регламентацію процесуальних строків. Процесуальні дії, як і процесуальні строки, в межах яких можуть вони здійснюватися, є у визначених випадках рівнозначними елементами юридико-фактичного складу цивільних процесуальних правовідносин.