§ 5. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами як засада судочинства закріплена у п. 7 ст. 129 Конституції України. Зміст принципу гласності судочинства регламентований і у ст. 6 ЦПК. На відміну від конституційного припису щодо гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, ст. 6 ЦПК має назву «Гласність та відкритість судового розгляду» і ре­гламентує головним чином підстави закритого розгляду справи в су­довому засіданні.

Гласність судового процесу в цілому є похідною від принципу не­залежності суду і рівності сторін у судочинстві і забезпечує «прозо­рість» судочинства. Судовий процес стає «прозорим» за умов визнання пріоритету прав людини і громадянина. Суспільство зацікавлене у не­залежному суді та рівності сторін і тому лише в умовах гласності су­дова незалежність і рівність сторін стають гарантованими. Гласність судочинства також є необхідним елементом правосудної діяльності органів судової влади та умовою реалізації права на судовий захист та інтересів суспільства у справедливому правосудді. Виходячи з цього, гласність судочинства має три аспекти: як обов’язок суду забезпечити гласність судочинства; як право сторін на гласний розгляд справи; як право бажаючих бути присутніми у відкритих судових засіданнях, по­ширювати та отримувати інформацію про діяльність суду.

Враховуючи різноплановість прояву гласності судочинства, ви­окремлюють гласність загальну і гласність сторін. Загальна гласність означає можливість присутності у суді всіх бажаючих при розгляді судових справ і допустимість у різних формах, і перш за все у засобах масової інформації, висвітлення діяльності судів. Загальна гласність забезпечує належну судову процедуру і сприяє підвищенню довіри до судової влади та авторитету правосуддя. Реалізація гласності сприяє свободі засобів масової інформації, які висвітлюють діяльність суду. Гласність судочинства у цьому аспекті не зводиться тільки до свобод- ного доступу у зал судового засідання і до права присутніх інформу­вати інших осіб про те, що вони спостерігали у судовому засіданні. Гласність судочинства означає також право кожного з присутніх у су­довому засіданні за допомогою відповідних засобів спостерігати за ходом процесу, а також фіксувати хід судового засідання.

Частина 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випад­ків, установлених процесуальним законом. Учасники судового про­цесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслю­вання судового засідання допускається за рішенням суду.

Згідно з п. 8 ст. 7 ЦПК учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмо­ві записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Гласність для сторін, на відміну від загальної гласності, відбива­ється в їх праві на гласне судочинство, а також у праві бути повідом­леними про зміст вимог і заперечень сторін, знайомитися з матеріа­лами судової справи, бути вислуханими у судовому засіданні тощо. Суд має всіляко гарантувати це право. Гласність судочинства прита­манна формально всім провадженням судочинства — при розгляді справи по суті, апеляційному та касаційному переглядах (крім наказ­ного провадження). Разом з тим у практиці Європейського суду з прав людини виникали питання про дотримання принципу гласності в апе­ляційних, касаційних та інших інстанціях, де перевіряються прийняті рішення. У справах Монелля проти Швеції (рішення від 22 лютого 1984 р.) таМоріс проти Швеції (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом постало питання про можливість відходу в апеляційній інстанції від принципу відкритого розгляду, на якому обвинувачений може бути присутній і наводити доводи на свій захист, з урахуванням особливості національного процесуального права. Суд постановив, що якщо розгляд у суді першої інстанції був гласним, то її відсутність у судах другої і третьої інстанції може бути виправдана особливостями про­цедури. Якщо скарга стосується виключно питання права, а не факту, то, на думку Суду, вимоги гласного розгляду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість особисто бути заслуханим у апе­ляційному або касаційному суді^[4]. Як видно, ЄСПЛ в даному випадку тлумачить гласність у контексті розуміння гласності для сторін.

Важливим аспектом гласності судочинства є відкритість судових засідань. У статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд пов’язується з відкритим розглядом справи. Конвенційною вимогою є також те, що судова постанова оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися до залу засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження мораль­них засад, громадського порядку або національної безпеки в демокра­тичному суспільстві, коли того вимагають інтереси малолітніх чи за­хисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі неминучої потреби, коли, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Оскільки принцип гласності реалізується через обсяг прав, обов’язків і повноваження суб’єктів процесу та процедури їх здійснен­ня, можна говорити, що в системі засад судочинства гласність може бути певною мірою обмежена. Так, загальна гласність може обмежува­тися за колом осіб (наприклад, для неповнолітніх) або за характером досліджуваних обставин (які містять державну таємницю або станов­лять особисту таємницю, містять відомості про інтимні сторони жит­тя осіб, які беруть участь у справі, таємницю усиновлення тощо). Відповідно до ст. 6 ЦПК розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Закритий судовий розгляд допуска­ється у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у спра­ві, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

Закон України «Про державну таємницю» визначає державну таєм­ницю як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди націо­нальній безпеці України та які визнані в порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону). Так, наприклад, у сфері економіки, науки і техніки до державної таємниці належить інформація про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання страте­гічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номен­клатуру і фактичні запаси державного резерву; про використання тран­спорту, зв’язку, потужностей інших галузей та об’єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки тощо.

Втім цим Законом забороняється віднесення до державної таємни­ці будь-яких відомостей, якщо при цьому будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завда­ватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення.

Не належить до державної таємниці інформація про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастро­фи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти й куль­тури населення і деякі ін. (ст. 8 Закону).

ЦПК передбачає закритий розгляд справи не лише з підстав дер­жавної, а й іншої таємниці, яка охороняється законом, — нотарільної, банківської, адвокатської, комерційної, медичної тощо. Так, медична таємниця — це сукупність інформації про стан здоров’я людини: відо­мості щодо звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, діагнозу її захворювання, стану здоров’я тощо.

Про закритий судовий розгляд суд постановляє мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті.

При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності — свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Елементом гласності судового процесу є правило про те, що рішен­ня суду проголошується прилюдно.

Відповідно до принципу гласності особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’ язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’ язки, мають право знайомитися з матері­алами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал (п. 9 ст. 6 ЦПК).

Поряд із загальною гласністю може бути обмеженою і гласність сторін. Гласність сторін є обмеженою, якщо сторона не бере участі у тих чи інших судових процедурах або не має можливості знайоми­тися з матеріалами справи тощо.

Обмежена гласність сторін не є наслідком порушення процесуаль­них прав, і тому обмежену гласність слід відрізняти від її порушення. Так, відповідно до ст. 338 ЦПК судове рішення підлягає скасуванню, якщо справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання, або якщо суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не були притягну­ті до участі у справі.

Суттєвим аспектом загальної гласності судочинства є публікація су­дових рішень та інформації про цивільні справи, що розглядаються суда­ми, а також право кожного отримувати інформацію про судові справи.

Закон України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок до­ступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння одна­ковому застосуванню законодавства. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ве­дення Єдиного державного реєстру судових рішень (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону кожен має право на доступ до судових рішень. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення можуть опубліковува­тися у друкованих виданнях, поширюватися в електронній формі з дотриманням вимог цього Закону. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомитися із судо­вим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосуєть­ся їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків, у порядку, передбаче­ному цим Законом.

Відповідно до ст. 31 Митного кодексу України судові рішення стосов­но митної справи загального характеру, що набрали законної сили, під­лягають офіційному опублікуванню у порядку, встановленому законом.

З питаннями гласності судового процесу пов’язана проблема взаємо­відносин суду та преси, що в сучасних умовах має важливе значення для практики судочинства та преси. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов’язки, передбачені Законом України «Про інформа­цію» та цим Законом. Журналіст має право: на вільне одержання, вико­ристання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і орга­нізації та бути прийнятим їх посадовими особами; відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за ви­нятком випадків, передбачених законом, тощо.

Що стосується публікацій про судові справи у засобах масової ін­формації, формальних обмежень чинне законодавство не містить. Разом з тим допустимість таких публікацій обумовлена неприпустимістю порушення конституційних прав і свобод громадян та законодавчих заборон щодо впливу на суддів у будь-який спосіб.

Гласність судочинства в Конституції поєднується з повною фікса­цією судового процесу технічними засобами, оскільки фіксація судо­вого процесу технічними засобами розглядається як спосіб забезпе­чення гласності судочинства. Недотримання встановлених правил при складанні та оформленні протоколів позбавляє їх доказової сили і про­цесуального значення.

^[1] Фурсов, Д. А. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по граждан- ским делам [Текст] : т. 2 : Гражданское судопроизводство как форма отправления правосудия / Д. А. Фурсов, И. В. Харламов. - М. : Статут, 2009. - С. 126.

^[2] Рад. право.— 1988.— № 6. - С. 88-89.

^[3] Вісн. Верхов. Суду України. - 2003. - № 2 (36). - С. 21.

^[4] Европейський суд по правам человека. Избранньїе решения [Текст] : в 2 т. Т. 1. - М. : НОРМА, 2000. - С. 584-585.

Питання для самоконтролю

1. Яким є значення організаційно-функціональних принципів цивільного судочинства?
2. У яких джерелах цивільного процесуального права закріп­лені організаційно-функціональні принципи цивільного судочинства?
3. Охарактеризуйте сутність організаційно-функціональних принципів цивільного судочинства, зважаючи на предмет їх правового регулювання.
4. Чи можна стверджувати про пріоритет того чи іншого організа­ційно-функціонального принципу цивільного судочинства?