§ 2. Підстави відповідальності за порушення фінансового законодавства

В юридичній науці загальновизнаним є підхід до визнання право­порушення підставою юридичної відповідальності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небез­печного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодек­сом. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), поняття якого сформульовано в ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 груд­ня 1984 р. Таким чином, для кожного виду юридичної відповідальнос­ті головним, системоутворюючим елементом виступає саме поняття відповідного делікту.

Законодавство України містило поняття фінансового правопору­шення. Воно було сформульовано в п. 1.5.3 Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно- ревізійної служби в Україні, затвердженої наказом головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовтня 1997 р. №121: «фінансове правопорушення — дія або бездіяльність органів держав­ної влади, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання всіх форм власності, об’єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово- правових норм». При використанні такого підходу вчинення фінансо­вого правопорушення констатували у разі порушення фінансово- правових норм.

Яскраво виражена інституалізація фінансового права і фінансово­го законодавства має наслідком кодифікацію відповідних блоків за­конодавства та прийняття Бюджетного і Податкового кодексів. У кож­ному з цих кодифікованих актів законодавець намагається закріпити основні положення щодо відповідальності за вчинення відповідних деліктів. Саме в окремих статтях цих кодексів законодавець формулює поняття бюджетних чи податкових правопорушень. Відповідно до ст. 116 Бюджетного кодексу України бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановле­ного цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюдже­ту чи звіту про виконання бюджету. У Податковому кодексі Російської Федерації (ст. 106) податковим правопорушенням визнається винно вчинене протиправне (у порушення законодавства про податки і збори) діяння (дія або бездіяльність) платника податків, податкового агента та інших осіб, за які цим Кодексом установлена відповідальність.

Порушення фінансового законодавства характеризуються обов’язковими ознаками, якими є:

а) антисоціальний характер, що проявляється у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є зло­чином, передбаченим Кримінальним кодексом) або суспільній шкід­ливості;

б) протиправність;

в) винність;

г) караність.

Антисоціальний характер є матеріальною ознакою порушень фі­нансового законодавства. Діяння, що порушують норми фінансового права, спричиняють шкоду нормальному здійсненню фінансової ді­яльності держави та місцевого самоврядування.

Протиправність вказує на передбаченість конкретного діяння в актах фінансового законодавства. Протиправність слід розглядати як юридичну оцінку антисоціального характеру діяння з боку законодав­ця, що закріплена в нормах фінансового права. На наш погляд, поло­ження п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України щодо визначення виключно законами засад окремих видів юридичної відповідальності слід по­ширити також і на засади відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Винність як ознака правопорушення вказує на існування суб’єктивного зв’язку між протиправним діянням і його наслідками та особою, яка вчи­нила таку дію або бездіяльність у формі умислу або необережності.

Караність є ознакою, що логічно зумовлена антисоціальним харак­тером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства та безпосередньо випливає з його протиправності.

Теоретичне дослідження правової природи порушень фінансового законодавства, а також безпосередньо практичні потреби застосування відповідальності за їх вчинення вимагає законодавчого закріплення конститутивних (об’єктивних і суб’єктивних) ознак цих правопору­шень. Сукупність передбачених законом таких юридичних ознак, що визначають вчинене діяння як правопорушення, охоплюється теоре­тичним поняттям склад правопорушення. склад правопорушення включає такі елементи:

а) об’єкт правопорушення;

б) об’єктивна сто­рона правопорушення;

в) суб’єкт правопорушення;

г) суб’єктивна сторона правопорушення.

Теоретично обґрунтованим підходом при визначенні об’єкта право­порушень є його диференціація на загальний, родовий і безпосередній. Загальним об ’єктом фінансових правопорушень (далі поняття «фінан­сове правопорушення» використовуємо як тотожне поняттю «пору­шення фінансового законодавства») є врегульовані нормами фінансо­вого права суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави, тобто в процесі формування, розподілу й використання грошових ко­штів бюджетів і державних цільових фондів. Слід підкреслити, що ці відносини є публічно-правовими, врегульованими імперативними фінансово-правовими нормами. Саме тому методологічно невірно асимілювати різні за своєю правовою природою суспільні відносини, що мало місце при визначенні терміна «законодавство з фінансових питань» у п. 1.5.1 Інструкції про порядок проведення ревізій і переві­рок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні як «сукупності чинних на будь-який момент контрольного періоду законів та інших нормативно-правових актів держави, якими регулюються процеси утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів держави, а також грошові, кредитні й товарообмінні відносини».

Для того щоб правильно визначити родовий об’єкт фінансових правопорушень, слід виходити із системи фінансового права як об’єктивно існуючої сукупності фінансово-правових інститутів, які об’єднують норми, що регулюють відносно відокремлені групи специ­фічних фінансових відносин. Цей принцип покладено в основу законо­давчого відокремлення окремих видів фінансових правопорушень (по­рушення бюджетного, податкового, валютного законодавства тощо).

Безпосереднім об ’єктом фінансових правопорушень виступають конкретні відносини, на які посягає правопорушник. Прикладами таких об’єктів слід вважати механізм бюджетного планування, порядок цільо­вого використання бюджетних коштів, вимоги щодо ведення бухгалтер­ського обліку та складання звітності про виконання бюджетів; стосовно порушень податкового законодавства — встановлений порядок ведення податкового обліку, правильність нарахування та своєчасність внесення до бюджетів сум податків і зборів або порядок здійснення операцій з активами, які перебувають у податковій заставі.

Об’єктивна сторона фінансового правопорушення характеризує його зовнішній прояв. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є діяння у формі дії (активної поведінки) або бездіяльності (пасивної поведінки). Закріплення об’єктивної сторони правопорушення є прак­тичною реалізацією його протиправності. Діяння завжди вказується в диспозиції фінансово-правової норми, або безпосередньо випливає з її змісту. Зокрема, об’єктивна сторона бюджетного правопорушення, передбаченого ст. 119 Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р., полягає у нецільовому використанні бюджетних коштів, тобто ви­трачанні їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошто­рису. В окремих випадках законодавець деталізує об’єктивну сторону правопорушень шляхом закріплення її факультативних ознак, пов’язуючи з цим міру відповідальності: відповідно до п. 17.1.7 ст. 17 Закону України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними ці­льовими фондами» розмір штрафу за порушення строку сплати узго­дженої суми податкового зобов’язання залежить від тривалості за­тримки такої сплати платником податків.

основною ознакою об’єктивної сторони значної кількості порушень фінансового законодавства є протиправна бездіяльність. Це зумовлено тим, що зобов’язані суб’єкти фінансових правовідносин не виконують власні обов’язки. Наприклад, змістом податкового обов’язку у широкому значенні є обов’язок платника податків вести податковий облік, своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), а також подавати до податкового органу податкову звітність. Тому в разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф (п. 17.1.1 ст. 17 Закону України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників подат­ків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Бездіяльність, що полягає у невиконанні резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за ме­жами України, передбачених у ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» тягне за собою накладення штрафу згідно з По­ложенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління національного банку України від 8 лютого 2000 р. № 49.