Стаття 53¹. Самовільне зайняття земельної ділянки

Самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу  на  громадян  від десяти до п'ятдесяти  неоподатковуваних мінімумів  доходів   громадян   і   на   посадових  осіб  -   від  двадцяти   до  ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 53' згідно із Законом України № 2917-XII від 03.02.93 p.] [У статтю 53' внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.] [У статтю 53' внесено зміни згідно із Законом України№ 578- V від 11.01.2007 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері володіння та користування земельними ділянками. Предметом цього правопорушення є земельні ділянки, які є на праві власності або користування у певних осіб.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (фунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній є. Право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Об'єктивна сторона полягає у здійсненні дій, які згідно із Законом визначаються як самовільне зайняття земельної ділянки.

У ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 р. визначено термін самовільного зайняття земельної ділянки. Це - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Фактичне використання земельної ділянки означає, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які є власністю, зареєстрованою в установленому порядку, або знаходиться в оренді юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про продовження дії пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 17.12.1999 р. № 1312-XIV громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР від 15.03.1991 p., повинні до 01.01.2004 p., оформити право власності або право користування землею. Після закінчення зазначеного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

При здійсненні державного контролю за використанням земельних ділянок перевіряються відповідність займаної площі до наданої (рішення відповідного органу), а також межі земельної ділянки, підтверджені планово-картографічними матеріалами (план зовнішніх меж, акт відведення земельної ділянки, матеріали топографічних зйомок тощо).

Якщо буде встановлено, що землекористувач самовільно змінив межі земельної Ділянки, приєднавши частину суміжних земель до своєї ділянки, то в цьому випадку фіксується самовільне зайняття земельної ділянки з застосуванням заходів адміністративного впливу до порушника земельного законодавства. Подальше викорис­тання зазначених земельних ділянок здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У разі виявлення порушення земельного законодавства, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення та видає особі, яка його вчинила, припис з вимогою: «усунути порушення земельного законодавства у 30-денний термін».

Інспекційні органи Держкомзему України мають право після вжиття до особи, яка вчинила самовільне зайняття земельної ділянки, усіх можливих заходів адміністративного впливу, звернутися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду Щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї та його державної реєстрації, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки та передбачає притягнення посадових осіб підприємств, організацій, установ лісокористувачів до адміністративної відповідальності на загальних підставах.

Суб'єкт: громадяни та посадові особи.

Суб'єктивна сторона: вина у формі умислу. Особа усвідомлює, що ділянка їй не належить або вона не має права нею користуватися (що встановлюється відповідним документом), але вчиняє дії, передбачені цією статтею.

Стаття 53². Приховування або перекручення даних земель­ного кадастру

Перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду - тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 53² згідно із Законом України № 2977-ХП від 03.02.93 p.] [У статтю 53² внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 p.]

Об'єкт: суспільні відносини у сфері землеустрою, державного управління земель­ними ресурсами, державного контролю за використанням та охороною земель, моніторингу земель та земельного оподаткування.

Об'єктивна сторона: складається з вчинення таких дій, як перекручення даних державного земельного кадастру та приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності та права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інфор­мацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а)  забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б)  застосування  єдиної -системи просторових координат та системи  ідентифікації земельних ділянок;

в)  запровадження     єдиної     системи     земельно-кадастрової інформації та  її достовірності.

Державний земельний кадастр містить дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування фунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей 27 і 28 Земельного кодексу. Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, зокрема, в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Контроль за наявністю земельних ділянок, їх грошова та економічна оцінка, реєстрація права власності та інших передбачених законом відомостей у сфері земельних відносин, необхідні для забезпечення нормального функціонування управління земельними ресурсами та реалізації земельних відносин, здійснення державної політики у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Суб'єкт: посадові особи. Адже, як вже зазначалося, обов'язок ведення земельного кадастру та надання інформації щодо наявності земель запасу або резервного фонду покладено на посадових осіб уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Суб'єктивна сторона: вина тільки у формі умислу.