Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві ор­гани державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня. Вони у межах своєї компетенції:

—встановлюють не нижче визначених Міністерством освіти і науки
України мінімальних нормативів обсяги бюджетного фінансування за­
кладів освіти, установ, організацій системи освіти, що є у комунальній
власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

—забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організа­
цій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслу­
говування;

—здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської
і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і ро­
боти відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового за­
безпечення;

—організують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контро­
люють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

—вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і
піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків,
дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

—створюють належні умови за місцем проживання для виховання
дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

—     забезпечують у сільській місцевості регулярне безплатне підвезен­
ня до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педаго­
гічних працівників;

—організують професійне консультування молоді та продуктивну
працю учнів;

—визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо дер­
жавного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

—управління закладами освіти, що є у комунальній власності;

—організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти,
вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх пе­
репідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством осві­
ти і науки України;

—координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, гро­
мадськості з питань навчання і виховання дітей;

— визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного
контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри,
укладання договорів на їх підготовку;

—  контроль за додержанням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти,
атестацію закладів освіти, що перебувають у комунальній власності.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управлін­ня освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

— загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

— районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників,
з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;

— Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у ме­жах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності закладів ос­віти.

Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визна­чає в межах чинного законодавства Міністерство освіти і науки України за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (осві­тянських) об'єднань.

Заклади освіти утворюються відповідно до структури освіти, яка включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспіран­туру; докторантуру; самоосвіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних за­кладах освіти у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізично­го, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого нав­чання.

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебу­ванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Прийом дітей у дошкільні заклади освіти проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, профе­сійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне вихо­вання, фізичне вдосконалення.

Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної серед­ньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може здобуватись у закладах освіти різних типів.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова школа, що забезпечує почат­кову загальну освіту, другий — основна школа, що забезпечує базову за­гальну середню освіту, третій — старша школа, що забезпечує повну за­гальну середню освіту.

Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести-се-мирічного віку.

Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються неза­лежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також само­стійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів держав­ної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні комплекси: «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній на­вчальний заклад — дошкільний навчальний заклад» або об'єднання з ін­шими навчальними закладами, а також загальноосвітні навчальні закла­ди та групи подовженого дня.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесіиної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчиз­няних та закордонних освітніх, культурних центрів).

Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечір­ні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами на­вчання при загальноосвітніх школах.

Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та сту­дентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Позашкільна освіта та виховання здійснюють­ся закладами освіти, сім'єю, трудовими колективами, громадськими орга­нізаціями, товариствами, фондами та грунтуються на принципі добро­вільності вибору типів закладів, видів діяльності.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитя­чо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалі­зовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші закла­ди. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним закладам освіти надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безплатно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається міс­цевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого са­моврядування.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами про­фесії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації. Правові, організаційні та фінан­сові засади її функціонування і розвитку визначає Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р.

Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної за­гальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з надан­ням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а та­кож громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визна­ченим Кабінетом Міністрів України, можуть здобувати професію, не маючи базової загальної середньої освіти.

Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне учи­лище, навчально-виробничий центр, центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничої професії. Вони можуть мати денні, вечірні відділен­ня, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян про­фесійно-технічні заклади освіти здійснюють як за державним контрак­том, так і за угодами з підприємствами, об'єднаннями, установами, орга­нізаціями, окремими громадянами. Вони можуть мати одне або кілька ба­зових підприємств, об'єднань, організацій, для яких готують робітничі кадри. Відносини між базовими підприємствами, об'єднаннями, організа­ціями та професійно-технічними закладами освіти регулюються відповід­но до укладених угод.

Громадяни можуть також здобути професію, підвищити кваліфіка­цію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вона здобувається на базі повної загальної середньої освіти у вищих закладах освіти.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. вищою освітою є рівень освіти, який здобувається особою у ви­щому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та ці­леспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної квалі­фікації за підсумками державної атестації

Вищий заклад освіти діє відповідно до законодавства про освіту, реа­лізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, за­безпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Існують вищі навчальні заклади державної форми власності, вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, вищі навчальні заклади комунальної форми власності, вищі на­вчальні заклади приватної форми власності.

Так, вищий навчальний заклад державної форми власності заснований державою, фінансується з державного бюджету, підпорядковується від­повідному центральному органу виконавчої влади; вищий навчальний за­клад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, заснований органами влади Автономної Республіки Крим, фінансується з бюджету Автономної Республіки Крим і підпорядкований органам влади Авто­номної Республіки Крим; вищий навчальний заклад комунальної форми власності заснований місцевими органами влади, фінансується з місцево­го бюджету і підпорядкований місцевим органам влади; вищий навчальний заклад приватної форми власності заснований на приватній власно­сті та підпорядкований власнику (власникам).

Державному вищому закладу освіти за особливі досягнення в роботі відповідно до Указу Президента України «Про Положення про націо­нальний заклад (установу) України» від 16 червня 1995 р. може надава­тися статус національного.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурс­ній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності за­кладу освіти та джерел оплати за навчання.

Умови прийому студентів до вищих закладів освіти розробляє Мін­освіти і науки, після попереднього розгляду затверджує їх Віце-прем'єр-міністр України. Згідно з цими Умовами кожний вищий заклад освіти розробляє власні правила прийому, які затверджує Міносвіти і науки. Порядок затвердження правил прийому до вищих закладів освіти вста­новлює Міносвіти і науки України.

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

1) університет (класичний університет) — багатопрофільний вищий
заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з ши­
рокого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів
науки, техніки та культури за освітньо-професійними програмами всіх
рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є
провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових
знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення,
має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підпри­
ємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного за­
безпечення такої діяльності.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопро-фільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

2)    академія — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахів­
ців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в
окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундамен­
тальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методич­
ним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та
матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут — вищий заклад освіти або структурний підрозділ уні­
верситету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою
за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки,
виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову та науко­
во-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-техніч­
ний потенціал;

4) консерваторія (музична академія) — вищий заклад освіти, який
здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними
програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва — музичних вико­
навців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін,
проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяль­
ності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпе­
чення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практич­ну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної ді­яльності;

5)  коледж — вищий заклад освіти або структурний підрозділ універ­
ситету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою
освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого
спеціаліста з одного або кількох споріднених напрямів підготовки або
спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-техніч­
ну базу;

6)  технікум (училище) — вищий заклад освіти або структурний під­
розділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахів­
ців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого
спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну
базу.

Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціальних функцій у системі освіти можуть діяти вищі заклади освіти таких рівнів акреди­тації:

—вищі заклади освіти першого рівня акредитації (технікум, училище
та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі заклади ос­
віти), які готують фахівців: на основі повної загальної середньої освіти —
з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової за­
гальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікації молодшого спеці­
аліста та з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти;

—вищі заклади освіти другого рівня акредитації (коледжі та інші
прирівняні до них за результатами акредитації вищі заклади освіти), які
готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєн­
ням кваліфікацій молодшого спеціаліста, бакалавра;

—вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації (уні­
верситети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них за
результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують: фахівців на
основі повної загальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікацій ба­
калавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти — з присудженням
наукових ступенів кандидата та доктора наук у встановленому порядку.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, цент­рів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Вищим закладам освіти третього і четвертого рівнів акредитації, які працюють за спільними навчальними планами і об'єднані в комплекс із закладами освіти першого і другого рівнів акредитації, надається право зараховувати випускників цих закладів освіти для продовження навчан­ня за спеціальними програмами із скороченим терміном підготовки спе­ціалістів або на II—IV курси для поповнення академічних груп. Умови фінансування такої підготовки визначаються керівництвом вищого за­кладу освіти за погодженням з міністерством чи відомством, у підпоряд­куванні якого перебуває заклад.

Головними завданнями вищого закладу освіти є:

1)      провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, вихов­
ну, наукову, культурну, методичну;

2)  забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину,
природу і суспільство; формування соціальне зрілої, творчої особистості;
виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян;
формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готов­
ності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю сус­
пільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмос­
фери доброзичливості й взаємної поваги у стосунках між працівниками,
викладачами та студентами;

3)  забезпечення набуття студентами знань у певній галузі, підготовка
їх до професійної діяльності;

4)  забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод
на підготовку фахівців з вищою освітою;

5)   проведення наукових досліджень або творчої, мистецької діяль­
ності як основи підготовки майбутніх фахівців та науково-технічного і
культурного розвитку держави;

6)   підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або мис­
тецької діяльності;

7)   інформування абітурієнтів і студентів про ситуацію, що склалася
на ринку зайнятості;

8)   перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; просвітницька
діяльність.

Державні органи управління освітою, у підпорядкуванні яких пере­бувають вищі заклади освіти, мають забезпечувати:

1)     створення нормативно-правової бази для діяльності вищого закла­
ду освіти;

2)  встановлення вимог до змісту, рівня і обсягу освіти;

3)  проведення державної акредитації вищого закладу освіти;

4)  здійснення інформаційного забезпечення освітньої діяльності;

5)  соціальний захист учасників навчально-виховного процесу;

6)     встановлення нормативів матеріально-технічного та фінансового
забезпечення;

7)  формування державного замовлення;

8) отримання або придбання нерухомого майна та обладнання, необ­хідних для провадження освітньої діяльності згідно з установленими нормативами.