Таке об'єднання створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузей виробництва і структурної перебудови економіки України, вклю­чаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також вироб­ництва кінцевої продукції.

Забороняється створення ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчу­вання, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного по­стачання, транспортних послуг.

Основним нормативним документом, що регламентує діяльність ПФГ є Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р.

У складі промислово-фінансових груп виділяють два типи підпри­ємств: а) головне підприємство і б) підприємство — учасник ПФГ.

Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, тобто продукцію, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ, здійснює П збут, сплачує податки в Україні та офіційно представ­ляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство, яке має право діяти від імені ПФГ. Керівник головного підприємства є президентом ПФГ.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підпри­ємство, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного поста­чання, банк, фінансово-кредитна установа.

Учасник ПФГ — підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, або іно­земна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ. (Проміжна продукція ПФГ — продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти інтелектуальної власно­сті, яка виробляється учасником ПФГ, використовується для виробницт­ва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продукція проміжною не вважається) або надає банківські та ін­ші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті от­римання прибутку.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ.

Генеральна угода про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції включає: назву ПФГ; перелік затверджених у встановленому законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; кандидату­ру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з поса­ди; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін дії угоди; інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визнають необ­хідними ініціатори створення ПФГ.

Угода набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів Украї­ни постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.

Як головне підприємство, так і учасники ПФГ, зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, госпо­дарської та фінансової діяльності відповідно до законодавства про про­мислово-фінансові групи та укладеної Генеральної угоди щодо спільної діяльності.

Вони створюються та діють з додержанням вимог чинного законодав­ства України, водночас і законодавства щодо обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції.

Підприємство, установа, організація можуть бути головним підпри­ємством чи учасником тільки однієї ПФГ. У складі ПФГ може бути тіль­ки один банк.

Рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою реаліза­ції державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою.

Створення ПФГ здійснюється відповідно до Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» і Положення про створення (ре­єстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп.

Ініціатори створення ПФГ — підприємства, банки, наукові та проект­ні установи, інші установи та організації всіх форм власності на добро­вільних засадах проводять загальні збори, на яких приймають протоколь­не рішення про намір створення ПФГ; приймають Генеральну угоду про спільну діяльність у виробництві кінцевої продукції ПФГ; розробляють та затверджують техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ; розробляють проекти двосторонніх угод про поставки проміжної продукції ПФГ (або надання відповідних послуг); визначають уповнова­жену особу ініціаторів створення ПФГ, тобто фізичну особу (осіб), яка має у встановленому порядку оформлене доручення ініціаторів представ­ляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ.

Уповноважена особа подає Генеральну угоду та техніко-економічне обгрунтування створення ПФГ відповідному міністерству чи іншому центральному органові виконавчої влади, Мінекономіки, Фонду держав­ного майна та Антимонопольному комітету, які у двомісячний термін мають скласти висновки стосовно поданих документів.

Вона також забезпечує перерахування до державного бюджету дер­жавного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду Кабіне­том Міністрів України. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови розрахункового обсягу реалізації кін­цевої продукції, еквівалентній сумі в сто мільйонів доларів США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей термін може бути продовжено окремою постановою у разі створення ПФГ для виробницт­ва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

Після цього уповноважена особа подає на ім'я Прем'єр-міністра Ук­раїни такі документи: доручення ініціаторів представляти в Кабінеті Мі­ністрів України проект створення ПФГ; Генеральну угоду про спільну ді­яльність у виробництві кінцевої продукції, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ; техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ; висновки відповідного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Мінекономіки, Фонду державного майна та Антимоно-польного комітету про доцільність створення ПФГ стосовно техніко-еко-номічного обгрунтування та Генеральної угоди; документ про перераху­вання до державного бюджету державного мита.

Зазначені матеріали, після їх отримання, надсилаються Міжвідомчій комісії з питань формування ПФГ, яка у двомісячний термін розглядає їх і готує відповідні пропозиції Кабінетові Міністрів України. Щодо створення транснаціональної ПФГ Міжвідомча комісія готує пропозиції Кабінетові Міністрів України у чотиримісячний термін.

У разі прийняття позитивного рішення Міжвідомча комісія або за її дорученням відповідне міністерство чи інший центральний орган вико­навчої влади розробляє проект постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердження Генеральної угоди про спільну ді­яльність. У разі відмови у створенні ПФГ Міжвідомча комісія готує про­ект протокольного рішення Кабінету Міністрів України з цього питання. Проекти документів разом з обгрунтуванням прийнятих рішень подають­ся до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України в місячний термін приймає рішення про створення ПФГ або відмову в її створенні. Щодо створення транснаціо­нальної ПФГ рішення приймається у двомісячний термін.

Реєстрація ПФГ проводиться Мінекономіки на підставі постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ та затвердженої Гене­ральної угоди про спільну діяльність у двотижневий термін. Після реєст­рації ПФГ видається свідоцтво встановленого зразка.

Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ прий­мається Кабінетом Міністрів України лише за умови попереднього укла­дення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Ра­дою України.

Чинне законодавство забороняє вживання словосполучення «про­мислово-фінансова група (ПФГ)» у назвах суб'єктів підприємницької ді­яльності, що реєструються не за нормами Закону України «Про промис­лово-фінансові групи в Україні».

З метою вирішення питань щодо формування промислово-фінансо­вих груп при Кабінеті Міністрів України функціонує постійно діючий орган — Міжвідомча комісія з питань формування промислово-фінансо­вих груп.

На цю Комісію покладається:

—аналіз соціально-економічної ситуації у промисловості, підготовка
пропозицій про збереження єдиних виробничо-технологічних комплек­
сів, продукція яких є конкурентоспроможною на зовнішньому ринку;

—розгляд проектів законодавчих та інших нормативних актів з пи­
тань створення та функціонування промислово-фінансових груп;

—розробка пропозицій щодо державної підтримки промислово-фі­
нансових груп, створюваних у сферах, які визначають науковий, вироб­
ничий, оборонний та експортний потенціал країни;

—підготовка разом з провідними науково-виробничими комплекса­
ми — головними розробниками сучасних видів техніки пропозицій щодо
складу об'єктів, на базі яких можливо й доцільно створювати промисло­
во-фінансові групи;

—розгляд питань щодо доцільності створення промислово-фінансо­
вих груп та підготовка відповідних пропозицій Кабінетові Міністрів Ук­
раїни;

—розробка рекомендацій щодо формування ефективної структури
промислово-фінансових груп;

—розробка методичних рекомендацій щодо підготовки установчих
документів для промислово-фінансових груп;

—формування міжгалузевих робочих груп і розробка техніко-еконо-
мічних обгрунтувань й установчих документів щодо створення окремих
транснаціональних виробничо-технологічних комплексів і промислово-
фінансових груп;

—вивчення й аналіз зарубіжного досвіду створення та функціону­
вання промислово-фінансових груп, інших промислових структур з ме­
тою його використання у вітчизняній практиці;

—аналіз діяльності промислово-фінансових груп для врахування йо­
го результатів у подальшій роботі.

Інвестування економіки. Під інвестиціями розуміють довготермінові вкладення у підприємства, підприємницькі проекти, економічні програ­ми тощо як у власній країні, так і за кордоном.

Розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні. В першому випадку кошти вкладаються українськими інвесторами, в тому числі й безпосе­редньо державою з державних фінансових джерел; у другому — кошти вкладаються зарубіжними інвесторами (державами, банками, компанія­ми, підприємцями, приватними особами).

Залежно від обсягу коштів, які інвестуються, виділяють інвестиції контролюючі та неконтролюючі. Контролюючі — це прямі інвестиції, що забезпечують володіння більш як 50 відсотками голосуючих акцій іншої компанії; неконтролюючі — забезпечують володіння менш як 50 відсот­ками голосуючих акцій іншої компанії.

Основним нормативним документом, який регламентує діяльність іноземних інвесторів на території України, є Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., що визначає особливості режиму іноземного інвестування виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.

Згідно з ним іноземні інвестиції в економіку України можуть здій­снюватися у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибу­ток (доходи); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також кор­поративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або за­конодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гаранто­вані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або між­народними торговельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з за­конами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельни­ми звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, вклю­чаючи легалізовані на території України авторські права, права на вина­ходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до чинного законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридич­ними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, фі­лій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання, не забо­ронене законами України, нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових ком­плексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбан­ня самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на те­риторії України; придбання інших майнових прав; в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридич­ної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється на­ціональний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за ви­нятками, передбаченими законодавством України та міжнародними дого­ворами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, і територій може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежу­ється або забороняється відповідно до вимог забезпечення національної безпеки.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком ви­падків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епіде­мій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рі­шень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Іноземні інвестиції підлягають реєстрації згідно з Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій. Незареєстровані іно­земні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передба­чених законодавством України.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється протягом трьох робочих днів, після їх фактичного внесення, органами державної реєстрації. До таких органів належать: Рада міністрів Автономної Рес­публіки Крим; обласні, Київська та Севастопольська міські державні ад­міністрації.

Для реєстрації інвестор або уповноважена ним у встановленому по­рядку особа (заявник) подає до відповідного органу такі документи: ін­формаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох при­мірниках, заповнене за встановленою формою та з відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне вне­сення; документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвес­тиції (установчі документи, договори (контракти) щодо виробничої коо­перації, спільного виробництва та інших видів спільної інвестиційної ді­яльності, концесійних договорів тощо); документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції; документ, що свідчить про внесення заяв­ником плати за реєстрацію.

Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом при­своєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвести­ції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.

Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заяв­никові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвести­ції, другий надсилається поштовим відправленням Міністерству фінансів у день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, якщо здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам Положення. Не допуска­ється відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції.

Відмова у державній реєстрації має бути оформлена письмово із за­значенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

Реалізацію економічної політики щодо розвитку національного ви­робничого та експортного потенціалу шляхом впровадження інвестицій­но-клірингових відносин (кліринг (від англ. с!еагіп§ — очищати) — без­готівкові розрахунки взаємозарахувань, виходячи з умов балансу плате­жів, і залучення на цій основі зовнішніх валютних ресурсів та приватного капіталу з метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень українських товаровиробників) забезпечує Державний інвестиційно-клі­ринговий комітет при Міністерстві промислової політики України. Він є центральним органом виконавчої влади.

Комітет відповідно до покладених на нього завдань:

1)     формує разом з відповідними органами виконавчої влади напрями
розвитку інвестиційно-клірингових відносин з метою залучення в еконо­
міку України зовнішніх валютних ресурсів і приватних капіталів для фі­
нансування обігових коштів і капітальних вкладень українських товаро­
виробників;

2)  розглядає пропозиції органів виконавчої влади і суб'єктів підпри­
ємницької діяльності щодо розвитку співробітництва на основі інвести­
ційно-клірингових відносин і визначає проекти для фінансування обіго­
вих коштів і капітальних вкладень, організує підготовку техніко-еконо-
мічних обгрунтувань з цих питань і приймає рішення про доцільність їх
реалізації;

3)  організує залучення валютно-інвестиційних ресурсів і приватних
капіталів, у тому числі на міжнародних ринках позикового капіталу, з
метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень, проводить
переговори і в межах своєї компетенції укладає відповідні договори;

4)  виконує міжвідомчі функції щодо координації роботи та взаємодії з органами виконавчої влади, а також із суб'єктами підприємницької ді­яльності у справі реалізації державної політики з інвестиційно-кліринго­вих відносин;

5)  організує розробку та реалізацію міжнародних проектів регіональ­
ного співробітництва за рахунок поєднання фінансово-матеріальних ре­
сурсів окремих регіонів України та залучених зовнішніх валютних кош­
тів і приватних капіталів;

6)  забезпечує оперативне управління боргами і акціями підприємств-
експортерів, які передаються Комітету для реалізації проектів фінансу­
вання;

7)  бере участь у реалізації державних експортно-імпортних програм,
що потребують передекспортного фінансування обігових коштів і капі­
тальних вкладень;

8)  здійснює функції з управління майном підприємств, установ та ор­
ганізацій, що належать до сфери його управління, а також управління
державним майном (частками, паями, акціями) суб'єктів підприємни­
цької діяльності на час одержання ними фінансових ресурсів у межах ін­
вестиційно-клірингової діяльності;

9)  готує разом з МЗС або за погодженням з ним пропозиції Кабіне­
тові Міністрів України щодо складу українських делегацій та відповід­
них директив на переговорах з міжнародними фінансовими та іншими
організаціями іноземних держав та їх угрупувань з питань, пов'язаних з
інвестиційно-кліринговими відносинами;

10)     готує пропозиції та обгрунтування доцільності залучення валют­
но-інвестиційних ресурсів і приватних капіталів з метою фінансування
обігових коштів та капітальних вкладень суб'єктів підприємницької ді­
яльності;

11)     організує, координує і контролює пошук об'єктів фінансування
на території України, їх обстеження, проведення маркетингових дослі­
джень, а в разі потреби — незалежних експертиз;

12)  організує, координує і контролює опрацювання інвестиційних
проектів, які планується фінансувати в межах розвитку інвестиційно-клі­
рингових відносин, припиняє дію зазначених проектів, якщо вони не від­
повідають вимогам законодавства;

13)    організує, координує і контролює товарне наповнення експортно-
імпортних контрактів у межах валютно-клірингових відносин, сприяє їх
укладенню та виконанню;

14)    бере участь в організації та проведенні некомерційних конкурсів
і міжнародних торгів (тендерів) з метою вибору та реалізації інвестицій­
них проектів, а також у забезпеченні поставок машин, устаткування, ма­
теріалів тощо в межах інвестиційно-клірингової діяльності;

15)    здійснює контроль за додержанням законодавства під час прове­
дення зовнішньоекономічних і фінансово-кредитних операцій з питань,
що належать до його компетенції;

16)    здійснює оперативний обмін інформацією з учасниками інвести­
ційно-клірингових відносин стосовно потреб суб'єктів підприємницької
діяльності в обігових коштах і капітальних вкладеннях, сприяє створен­
ню інфраструктури для їх ефективного використання, відповідної інфор­
маційно-аналітичної бази, проводить семінари і конференції, в тому чис­
лі міжнародні;

17)    надає консультації українським та іноземним учасникам з питань
інвестиційно-клірингового співробітництва, що належать до його компе­
тенції;

18)    узагальнює досвід і практику реалізації інвестиційно-клірингових
проектів, розробляє і подає Кабінетові Міністрів України пропозиції що­
до вдосконалення законодавства з питань економіки та зовнішньоеконо­
мічної діяльності;

19)    взаємодіє з органами виконавчої влади, а також з підприємства­
ми, установами та організаціями України й іноземних держав, які беруть
участь у реалізації проектів на умовах міждержавних інвестиційно-клі­
рингових відносин;