§ 6. Адміністративне деліктне право

Адміністративне деліктне право включає в себе розуміння ад­міністративного правопорушення та його складу і адміністра­тивної відповідальності.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визна­ється бездіяльність або протиправна, винна (умисна або необе­режна) дія, яка посягає на державний або громадський порядок, суспільну власність, права і свободи людини і громадянина, на встановлений порядок управління і за яку законодавством пе­редбачена адміністративна відповідальність.

Звідси ознаками адміністративного правопорушення (про­ступку) є:

а) суспільна небезпечність діяння;

б) протиправність;

в) винність;

г) застосування адміністративного стягнення;

ґ) адміністративна відповідальність.

Суспільна небезпечність діяння в нормах адміністративно­го деліктного права не називається ознакою адміністративно­го проступку. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що адмі ністративні правопорушення посягають на конкретні правовід-носини, що охороняються адміністративним законом і спричинюють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку. До осіб, які скоїли адміністративні проступки, вживають заходи державного примусового впливу. Отже, слід зробити висно­вок про те, що адміністративні проступки є також суспільно небезпечними. При розмежуванні адміністративних проступ ків і кримінальних злочинів ступінь суспільної небезпечності відіграє головну роль.

Протиправність означає, що правопорушення характеризу­ється як дія чи бездіяльність, заборонена адміністративним за­конодавством. Поняття «діяння» слід розглядати у таких основ­них значеннях:

—це вольовий акт поведінки людини;

—включає в себе дві сторони поведінки (дію чи бездіяль­ність), обидві з яких порушують чинні норми права;

—в адміністративному законодавстві закріплюється заборо­на такої дії чи зобов'язання активно діяти в необхідному напрямі;

—громадянин не діє там, де це вимагається, або діє там, де це забороняється (здійснює діяння проти права), наприклад, по­рушує правила адміністративного нагляду або не виконує ви­мог щодо постановки на облік військовозобов'язаних.

Протиправність як ознака адміністративного правопорушен­ня вважається такою, якщо є норма права, яка встановлює пев­ний варіант поведінки, і діяння особи (суб'єкта), яке суперечить припису цієї норми. Причому правові норми, які встановлюють певні правила, можуть бути не тільки адміністративними, а й трудовими, земельними, фінансовими, господарськими, житло­вими тощо. Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є ви­на. Це психічне (внутрішнє) ставлення суб'єкта до вчинення пев­ного діяння та його наслідків. Розрізняють дві форми вини: уми­сел і необережність. Намір може бути прямим і непрямим, а не­обережність — самовпевненістю і недбалістю. Відсутність вини виключає наявність адміністративного проступку.

За вчинення адміністративного проступку настає ретроспек­тивна адміністративна відповідальність, що полягає у покладан­ні на винного у вчиненні адміністративного проступку певного виду й міри адміністративного стягнення.

Адміністративне правопорушення (проступок) має свою юридичну модель (склад). Склад адміністративного правопору­шення — це передбачена нормами адміністративного права су­купність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне право­порушення. Він включає в себе:

—об'єкт;

—об'єктивну сторону;

—суб'єкт;

—суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного правопорушення — це сукупність суспільних відносин, які охороняються адміністративним пра­вом і регулюються нормами трудового, цивільного, земельного та фінансового права і за порушення яких накладаються адмі­ністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопору шення можуть бути певні соціальні блага (здоров'я, честь і гід­ність людини тощо).

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення -це сукупність таких зовнішніх ознак, як діяння (дія чи без­діяльність), протиправні наслідки, причинний зв'язок між ді­янням і наслідками, що закріплюються нормами права про адміністративні правопорушення, місце, час, обстановка, обстави­ни, способи та засоби вчинення адміністративного правопору­шення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути громадяни чи посадові особи, іноземці та особи без громадян­ства. Адміністративній відповідальності підлягають осудні осо­би, що досягли 16-річного віку Якщо особа віком від 16 до 18 років вчинила адміністративне правопорушення, вона притягу­ється до адміністративної відповідальності на загальних підста­вах із специфікою, передбаченою Законом України «Про орга­ни і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Посадові особи підлягають відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони поряд­ку управління, державного та громадського порядку, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких вхо­дить до їх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за незабезпечення їх виконання іншими осо­бами, насамперед підлеглими.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе вину, мотив і мету поведінки правопорушника.

Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу адміністративного правопорушення передбачені у відповідних статтях Кодексу Ук­раїни про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правопорушення можуть бути класифіко­вані за різними видами. Існують такі критерії для класифікації:

а) залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють ос­новні та кваліфікаційні склади правопорушень. Більш високий ступінь суспільної небезпеки діяння характеризують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими (наприклад, пов­торність, наявність або можливість настання шкідливих наслід­ків, аварійна ситуація, залишення місця події, вчинення діяння посадовою особою, грубе порушення правил тощо). Склади пра­вопорушень з такими додатковими ознаками називають квалі­фікуючими, а без таких ознак — основними;

б) залежно від суб'єкта проступку розрізняють особисті (при­ватні) та службові (посадові) правопорушення;

в) залежно від характеру шкоди адміністративні правопору­шення поділяють на матеріальні та формальні. До матеріальних належать склади правопорушень, де включається матеріальна шкода (наприклад, знищення лісу через його підпал). У фор­мальних правопорушень настання шкідливих наслідків не ви­магається (наприклад, неявка за викликом до військового комі­саріату);

г) за структурою складу бувають однозначні й альтернатив­ні правопорушення. В однозначних складах чітко вказуються ознаки правопорушення (наприклад, доведення неповнолітніх до стану сп'яніння). В альтернативних називають кілька варі­антів ознак правопорушення (наприклад, порушення правил від­криття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання,збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техні­ки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотрима­ння цих правил відповідно до ст. 189 КУпАП);

ґ) за особливостями конструкції розрізняють описові та блан-кетні склади адміністративних правопорушень. Описові склади цілком розкривають зміст правопорушення (наприклад, завідо-мо неправдивий виклик спеціальних служб за ст. 183 КУпАП). Бланкетні вказують на те, що ознаки проступку встановлені ок­ремими правилами (наприклад, порушення правил охорони й ви­користання пам'яток історії та культури за ст. 92 КУпАП) тощо.