§ 2. Джерела трудового права

Джерела трудового права — це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані. Проте оскільки дже­рело трудового права є формою вираження трудового законо­давства у відповідному нормативному акті, такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів: а) що містять лише норми трудового права, наприклад Кодекс законів про працю Украї­ни; б) що містять норми різних галузей права, у тому числі тру­дового (їх називають комплексними). З огляду на загальну тео­рію національного права України можна стверджувати, що дже­рела права, у тому числі й трудового, можуть мати нормативний і ненормативний характер. Наприклад, укази Президента Ук­раїни про персональне нагородження орденом Ярослава Муд­рого або присвоєння почесного звання -«Заслужений працівник науки» — це правові акти правозастосовчого характеру, у той час як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. «Про за­провадження на території України регіональних графіків почат­ку робочого дня» є нормативним актом трудового права.

За важливістю і підпорядкованістю джерела трудового пра­ва поділяються на закони й підзаконні акти трудового законо­давства: конституційні (Конституція України від 28 червня 1996 р. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня1990 p., Декларація прав національностей України від 1 листо­пада 1991 р. тощо) і звичайні (Закони України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. і «Про відпустки» від 15 листо­пада 1996 р. тощо).

Джерела трудового права класифікуються також згідно з його системою та інститутами. Так, закони України про працю мо­жуть бути кодифікованими (наприклад КЗпП України) і поточ­ними, що стосуються окремих інститутів трудового права (зок­рема Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 p., Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. тощо).

Якщо ж класифікувати закони як джерела трудового права згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділя­ти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (це Конституція України і КЗпП України). Але є закони, що належать тільки до певного інституту трудового права (наприклад, Закони Украї­ни «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. та «Про відпуст­ки» від 15 листопада 1996 p.).

Серед основних джерел трудового права слід виокремити Конституцію України від 28 червня 1996 р. і КЗпП України.

Головна сутність Конституції України полягає в закріпленні основних трудових прав з обов'язковим урахуванням того, що вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і по­винні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України). Конститу­ція України як Основний Закон нашої держави забезпечує єдність правового регулювання праці на всіх підприємствах не­залежно від форми власності, закріплює принципи такого регу­лювання, які реально виявляються у конституційних трудових правах, в юридичних гарантіях щодо всієї системи трудового законодавства. Зокрема, Конституція України закріплює рівність перед законом (ст. 24); право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових прав та інтересів (ст. 36); рівне право доступу до державної служби (ст. 38); право на підприєм­ницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробіт­ну плату, не нижчу за визначену законом (ст. 43); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44);право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист, зок­рема при тимчасовій непрацездатності, безробітті, старості та в інших, передбачених законом випадках (ст. 46).

Основним Законом України від 28 червня 1996 р. не закріп­лені обов'язки в галузі праці. Вони передбачені другим за важ­ливістю нормативним актом у галузі праці — КЗпП України (статті 2, 139, 143) з обов'язковим урахуванням того, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Головним джерелом трудового права є КЗпП України від 10 грудня 1971 р. Це кодифікований закон. Йому властива чітка послідовність розміщення інститутів у вигляді глав¹.

Поряд з КЗпП України діють також інші закони України, прийняття яких зумовлене новими ринковими відносинами. Це, зокрема, закони України «Про зайнятість населення» від 1 бе­резня 1991 р., «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1992 р., «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р., «Про відпуст­ки» від 15 листопада 1996 р. тощо.