§ 3. Запити і звернення народних депутатів України, порядок їх внесення і розгляду

Серед передбачених законодавством організаційно-правових форм здійснення парламентського контролю за діяльністю органів публічної влади, підприємств, установ і організацій в Україні провідне місце посідають депутатські запити і звернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону «Про статус народного депутата України» депутатський запит — це вимога народного депутата, на­родних депутатів чи комітету Верховної Ради України, заявлена на сесії до Президента, органів Верховної Ради України, Кабінету Мі­ністрів України, керівників інших органів публічної влади, керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території Укра­їни, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіцій­ну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції. Запит народного депутата України — це результат його особистого волевиявлення, форма реалізації наданих йому повноважень. Праву депутата на запит кореспондує обов’язок суб’єктів, яким він адресується, своєчасно надати відповідь щодо результатів його розгляду та вжитих заходів. Таким чином, депутатський запит виступає засобом здійснення пар­ламентського контролю у формі індивідуальної контрольної діяль­ності депутата^[2].

Депутатський запит є універсальною формою парламентського контролю, що у поєднанні з простотою і доступністю процедури його внесення й розгляду пояснює доволі широке його застосування у прак­тиці українського парламентаризму. Короткий зміст належним чином підготовленого і внесеного депутатського запиту оголошується голо­вуючим на найближчому після дня його внесення пленарному засідан­ні Верховної Ради, на якому відведений час для оголошення депутат­ських запитів. На одному пленарному засіданні може бути оголошено не більше двох депутатських запитів одного народного депутата.

Рішення про направлення депутатського запиту до Президента України має бути попередньо підтримане підписами не менш як од­нієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, а в разі відсутності такої кількості підписів — шляхом відкрито­го поіменного голосування за підтримку запиту не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Рішення про направлення попередньо підтриманого депутатсько­го запиту до Президента вважається прийнятим, якщо за нього про­голосувала більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту, і оформляється постановою Верховної Ради. Апарат Вер­ховної Ради надсилає текст депутатського запиту до Президента разом з відповідною постановою Верховної Ради.

Орган або посадова особа, до яких спрямований запит, повинні дати офіційну відповідь не пізніш як у 15-денний строк з дня його одержання. Якщо запит з об’єктивних причин не може бути розгляну­тий у цей строк, то посадова особа письмово повинна повідомити про це Голову Верховної Ради і народного депутата, групу народних депу­татів чи комітет, що внесли запит, і запропонувати інший строк, що не повинен перевищувати 1 місяць після одержання запиту. Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу публічної влади, підприємства, устано­ви чи організації.

Відповідь на депутатський запит надсилається Голові Верховної Ради України і депутату, що його вніс. Відповідь на запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, нада­ється відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові парламентського комітету. Відповіді на депутатський запит оголошуються головуючим на пленарному засіданні, якщо на цьому наполягає народний депутат, який є ініціатором запиту.

Після оголошення відповіді на депутатський запит народний депу­тат має право виступити з реплікою і дати оцінку відповіді. Згідно з рішенням Верховної Ради, прийнятим на пропозицію народного депу­тата, який є ініціатором запиту, а також у разі якщо така пропозиція підтримана не менш як однією п’ ятою від конституційного складу Верховної Ради підписів народних депутатів, на пленарному засіданні проводиться обговорення відповіді на депутатський запит.

Іншою індивідуальною формою парламентського контролю є де­путатське звернення — викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення або викласти свою позицію з питань, віднесених до їхньої компетенції.

Депутат має право депутатського звернення до посадових осіб усіх державних органів і органів об’єднань громадян, керівників підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності й підпоряд­кованості з питань, пов’язаних із депутатською діяльністю. Звернення депутат безпосередньо надсилає посадовим особам або поштою. Воно є обов’язковим для розгляду протягом не більш як 10 днів з моменту отримання. У разі неможливості розгляду звернення у визначений строк депутата повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту одержання.

Конституційний Суд України у рішеннях від 19.05.99 р. № 4-рп/99 (у справі про запити народних депутатів), від 11.04.00 р. №4-рп/2000 (у справі про запити народних депутатів України до прокуратури), від 20.03.2        р. №4-рп/2002 (у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) та від05.03.3       р. №5-рп/2003 (у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України) дав офіційне тлумачення положень Конституції та Закону України «Про статус народного депу­тата України» щодо предмета та порядку реалізації права народних депутатів на запити і звернення. Принципова позиція Конституційно­го Суду України полягає в тому, що запити і звернення народних депу­татів не можуть містити в собі вказівок, вимог чи пропозицій судовим і правоохоронним органам щодо конкретних справ, які перебувають в їх провадженні. Проте народний депутат має право звернутися із за­питом до Голови Національного банку України про надання інформа­ції, яка становить банківську таємницю.