§ 124. Міжнародні стандарти в галузі охорони сім'ї та дитинства

Основними міжнародно-правовими актами, ратифікова­ними Україною у цій юридичній галузі, є такі:

"Загальна декларація прав людини", прийнята 10 грудня 1948 р. на першій сесії ООН, що відбулася в Парижі. Це перший в історії міжнародних відносин акт, в якому проголошено основні свободи та права людини, що підлягають загальній повазі та реалізації.

У ст.  16 Декларації зазначається:

а)         чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознаками раси, національності або релігії одружуватися і за­сновувати сім'ю;

б)         шлюб може укладатися тільки у разі вільної і повної згоди сторін, що одружуються;

в)         сім'я є природним і основним осередком суспіль­ства і має право на захист з боку суспільства та держави;

"Міжнародний пакт про громадянські та політичні права", прийнятий 16 грудня 1996 р. Генеральною Асамб­леєю ООН;

"Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права", прийнятий 19 грудня 1996 р. Генераль­ною Асамблеєю ООН;

"Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримі­нації щодо жінок", схвалена 18 грудня 1979 р. Генераль­ною Асамблеєю ООН;

"Конвенція про права дитини", схвалена 20 листопада 1989 р.

Держави-учасниці цієї Конвенції нагадують: ООН у "Загальній декларації прав людини" наголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу; що сім'ї, як   основному  осередку  суспільства  і  природному  середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особ­ливо дітей, має бути наданий необхідний захист. Конвен­цією визначається, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в ат­мосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених Статутом ООН, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рів­ності й солідарності.

Відповідно до цієї Конвенції держави-учасниці зобо­в'язалися забезпечити дитині такі права: право на життя, на виживання і здоровий розвиток; на ім'я та набуття громадянства; право знати своїх батьків і право на їх піклування; на збереження індивідуальності; на возз'єд­нання з сім'єю, що перебуває в іншій державі; право залишати будь-яку країну і повертатись у свою країну; право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань; право на свободу думки, совісті, релігії; на користування послугами системи охорони здоров'я; на охорону сімейного та особистого життя; на користування благами соціального забезпечення; на освіту; на захист від незаконного зло­вживання наркотичними засобами і психотропними речо­винами, від усіх форм сексуальної експлуатації і сексу­альних розбещень; право на гуманне поводження, на за­хист від незаконного чи свавільного позбавлення волі.

Конвенція проголошує принцип рівної відповідальності обох батьків і законних опікунів за виховання дитини, встановлює обов'язок держави щодо піклування, заохочен­ня та забезпечення прав дитини.

Державна політика України в галузі сім'ї та дітей спрямована на соціальну допомогу сім'ям і дітям і спри­яння суспільному становленню й розвитку молоді.

Так, за останні роки прийнято такі нормативно-правові акти:

Закони України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992 p.), "Про сприяння соціальному ста­новленню та розвитку молоді в Україні" (1993 p.);

Укази Президента України "Про Національну про­граму "Діти України" (1996 р.) та "Про Націо­нальний фонд соціального захисту матерів і ді­тей "Україна — дітям" (1996 p.);

постанови Кабінету Міністрів України "Про за­твердження Порядку передачі дітей, які є гро­мадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів" (1996 р.) та "Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти" (1996 p.), Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 р.

Крім того, низка важливих питань щодо державного захисту сім'ї, материнства, батьківства, дитинства тощо регулюється нормами цивільного, житлового, трудового, пенсійного законодавства та законодавства про освіту, охо­рону здоров'я тощо.

§ 125. Сімейний кодекс України

Сімейний кодекс України складається із законів і підзаконних актів. Основні принципи цього законодавства закріплено у ст.  51 і 52 Конституції України:

"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх не­працездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороня­ються державою.

"Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей".

Визначальним нормативно-правовим актом сімейного законодавства є Сімейний кодекс України, який прийня­тий 10 січня 2002 р. і набирає чинності з 1 січня 2003 р. Кодекс є систематизованим законодавчим актом, в якому містяться норми права, що регулюють суспільні відносини в галузі сімейного права.  Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та пад­черкою, пасинком.

Відповідно до Сімейного кодексу України держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування, охороняє сім'ю, материнство, дитинство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин здійс­нюється з урахуванням права на таємницю особистого життя та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.

Слід зазначити, що новий Кодекс максимально роз­ширює предмет регулювання. Він деталізує правове регу­лювання сімейних відносин у найрізноманітніших сферах, регулює не тільки сімейні особисті і майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновителями і уси­новленими, матір'ю і батьком дитини, але й між дідом і бабкою, прадідом, прабабкою і внуками, рідними братами і сестрами, мачухою, вітчимом і падчеркою та іншими чле­нами сім'ї. Нове законодавство дозволяє суду враховувати при вирішенні сімейних спорів місцеві звичаї, а також звичаї національної меншини, якщо це не суперечить законодавству і моральним засадам суспільства.

Сімейний кодекс, порівняно з попереднім законодавст­вом, посилює захист прав дітей, як того вимагають діючі міжнародні договори України.

1234»Последняя