За юридичною силою нормативні акти поділяться на закони та підзаконні акти.

Закон — нормативно-правовий акт, що має вищу юри­дичну силу, приймається вищим представницьким органом держави — конституційними зборами або безпосередньо населенням (референдумом); регулює найважливіші суспіль­ні відносини. Скасувати закон або внести до нього зміни має право лише сам законодавчий орган.

Чільне місце серед законів посідає конституція.

Конституція — це основний закон держави, який прий­мається за особливою процедурою, встановлює засади дер­жавного і суспільного ладу, основи правового статусу лю­дини і громадянина, систему і порядок утворення держав­них органів, територіальний устрій держави. Конституція є ядром усієї системи права, має найвищу юридичну силу і верховенство.

Крім конституції країни є ще такі види законів: конс­титуційні, органічні, поточні.

Конституційні закони — це закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, прий­маються більшістю голосів депутатів або шляхом рефе­рендуму.

Органічні закони — це закони, на необхідність існу­вання яких вказано в конституції. Вони закріплюють по­рядок формування і функціонування певного державного органу.

Поточні закони регулюють усі інші суспільні відно­сини і приймаються більшістю депутатів від складу парла­менту.

Усі закони мають вищу юридичну силу, що означає таке:

ніхто, крім органів законодавчої влади або рефе­рендуми, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

усі інші нормативно-правові акти повинні вида­ватися відповідно до законів;

у разі колізій між нормами закону і підзакон-ного нормативно-правового акта діють норми за­кону.

На підставі законів, з метою їх конкретизації компетент­ними органами, приймаються підзаконні нормативні акти, спрямовані на забезпечення виконання законів. В Україні до них належать нормативно-правові укази і розпоря­дження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; накази, інструкції та розпорядження міністерств, відомств, держкомітетів та інших центральних органів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування; нормативні акти міс­цевих державних адміністрацій.

§ 16. Структура правової норми. Види правових норм

Норма права — це формально визначене, сформульо­ване або санкціоноване державою загальнообов'язкове пра­вило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державними примусовими заходами.

Норми права мають певну логічну структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

У гіпотезі описуються обставини, вказуються умови, за яких вступає у дію норма, і зазначається, що саме нею слід керуватися за конкретної життєвої ситуації.

Диспозиція — частина правової норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин,   передбачених   гіпотезою.   Це   —   саме   правило поведінки, права та обов'язки певних суб'єктів, встанов­лені нормою права.

Санкція — частина правової норми, що містить вка­зівки щодо юридичних наслідків порушення правила, за­фіксованого в диспозиції. Ці наслідки можуть знайти ви­раз у різних формах: у визнанні недійсними певних дій, у примусі до здійснення певних дій, до майнової відпові­дальності тощо.

Види правових норм — це, по суті, їх класифікація, яка дає змогу краще визначити місце правових норм у системі права, полегшує правознавчу і поліпшує право-творчу діяльність.

Правові норми можна класифікувати таким чином:

1)         за метою дії норм у регулюванні суспільних відно­син:

а)         регулятивні (встановлюють права та обов'язки);

б)         охоронні (передбачають заходи примусу за пору­шення);

в)         зобов'язуючі  (наказують  здійснювати   позитивні дії);

г)          забороняючі (забороняють розголошувати таєм­ницю слідства);

ґ) дефінітивні (закріплюють визнання юридичних понять);

д)         виключні (встановлюють винятки із загальних правил);

є) спеціальні (поширюються лише на певну кате­горію осіб (наприклад, на військовослужбовців, посадових осіб та ін.);

2)         за предметом правового регулювання (за галузями права):

а)         конституційно-правові;

б)         цивільно-правові;

в)         адміністративно-правові;

г)          кримінально-правові;

ґ) земельно-правові;

д)         сімейно-правові;

є) фінансово-правові тощо;

3)         залежно від того, встановлюються правила поведінки, права та обов'язки, чи регламентується порядок реалізації

прав і обов'язків суб'єктів, процедура правової діяльності:

а)         матеріальні (встановлюють права та обов'язки суб'єктів);

б)         процесуальні (регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, зафіксованих у матеріальних нормах права);

4)         за характером приписів:

а)         зобов'язуючі (закріплюють обов'язки певних суб'­єктів);

б)         забороняючі (містять заборону щодо здійснення тих чи інших діянь);

в)         уповноважуючі (наділяють суб'єктів певними пра­вами);

5)         за формою закріплення бажаної поведінки суб'єкта:

а)         категоричні, або імперативні (приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерп­ний (закритий) перелік прав та обов'язків суб'­єктів і не допускають жодних відхилень від них);

б)         диспозитивні (встановлюють певні права та обо­в'язки суб'єктів, лише за згодою останніх до­пускають їх доповнення);

в)         рекомендаційні (встановлюють варіанти бажаної, але не обов'язкової поведінки);

г)          заохочувальні (встановлюють засоби заохочення за здійснення бажаних або корисних для дер­жави і суспільства діянь).

<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>