Тема 4 СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА І СИСТЕМА ПРАВА PDF Печать
Право - Т.В. Варфоломеєва Правознавство

§ 13. Поняття законодавства. Нормативні та індивідуальні правові акти

Поняття "законодавство" найчастіше вживається в двох значеннях, а саме: як один з основних методів здійснення державою своїх функцій шляхом видання органами дер­жавної влади законів; як сукупність чинних правових норм, що регулюють суспільні відносини (законів, підза-конних нормативних актів, назви яких у різних державах можуть різнитися, — укази, декрети, постанови, ордонан-си, накази, інструкції тощо).

Відмінність між правом і законом ґрунтується на тому, що право і закон співвідносяться між собою як зміст і форма. Закон виступає в ролі основної форми надання зовнішнього вияву нормам права, є засобом їх упоряд­кування. Ототожнювати право і закон не можна. В одному законі може бути кілька різних за предметом регулювання правових норм (цивільного, трудового, фінансового права тощо).

У теперішній час до самого закону нерідко висувається вимога щодо приведення його у відповідність з прин­ципами природного права (свободи і справедливості). Лише за таких умов, згідно з теорією природного права, закон набуває якості правового.

Нормативний акт — це офіційний письмовий доку­мент, що містить норми права. Йому притаманні такі ознаки: він відображає державну волю та вміщує юридичні норми, видається компетентними органами, має юридичну силу, документально оформлюється, охороняється держа­вою, розрахований на багаторазове використання.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти інди­відуальні правові акти — документи, які видані на під­ставі відповідного нормативно-правового акта задля вирі­шення конкретних справ, містять індивідуально-конкретні веління, розраховані на одноразове використання та не мають загального характеру.  Такий акт обов'язковий для осіб, яким адресований (видача ордера на квартиру, випис­ка свідоцтва про народження,  реєстрація підприємства).

 

§ 14. Система законодавства

Система законодавства — це сукупність чинних норма­тивно-правових актів певної держави, пов'язаних між со­бою і розподілених на галузі та інститути. Система законо­давства є способом зовнішнього прояву та існування сис­теми права і її складають:

галузь законодавства — це сукупність норматив­но-правових актів, які регулюють однотипні су­спільні відносини. Галузі законодавства збіга­ються в деяких випадках з галузями права (ци­вільне, кримінальне право), в інших — з під-галузями права (банківське, авторське право) чи міжгалузевими комплексами (морське законодав­ство, сільськогосподарське законодавство).

інститут законодавства — це сукупність нор­мативно-правових актів, які регулюють один вид суспільних відносин. У основі системи законодав­ства лежить нормативний акт, який містить нор­мативні приписи. Нормативний припис — це вимога, що висувається до суб'єктів права в тексті нормативно-правового акта.

Чинне законодавство охоплює велику кількість норма­тивно-правових актів і є багатоплановим. Для полегшення практики його застосування використовується системати­зація нормативних актів, яка забезпечує доступність зако­нодавства для всіх зацікавлених суб'єктів.

Систематизація нормативних актів — це діяльність з упорядкування та удосконалення нормативних актів, зве­дення їх до певної внутрішньо узгодженої системи.

Основними формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

Кодифікація — це систематизація нормативних актів з удосконаленням їх змісту. Найпоширенішим кодифікацій­ним актом є кодекс.

Кодекс — це законодавчий акт, у якому зосереджені й систематизовані норми права, правові інститути, що регу­люють певну сферу суспільних відносин, як правило, щодо певних галузей права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Земельний кодекс та ін.).

Прийняття кодексів може бути лише офіційним і здійс­нюється Верховною Радою України. Але саме видання, перевидання їх текстів може бути й не офіційним (напри­клад, здійснюється комерційним приватним видавництвом).

Інкорпорація — це систематизація нормативних актів без втручання в їх зміст, тобто видання збірників нор­мативних актів, коли за основу беруться зовнішні їх ознаки (хронологія, розташування актів за алфавітом, за предметом правового регулювання тощо).