§ 3. Залишення гинучого військового корабля

Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля

1. Залишення гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов’язків, а також особою із складу команди корабля без належного на те розпорядження командира — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Злочин, передбачений цією статтею, є злочином зі змішаною, а саме описово-бланкетною диспозицією. Тому для з’ясування суттєвих ознак його складу слід звернутися до Корабельного статуту ВМС України, який визначає основні права і обов’язки командира військового корабля та особового складу команди корабля, та Конвенції ООН з морського права 1982 р., в якій наведено визначення військового корабля. У спеціальному розділі Корабельного статуту ВМС «Обов’язки у разі виникнення аварій» закріплено функції командира та членів екіпажу судна на випадок виникнення бойових та аварійних пошкоджень корабля.

Предметом даного злочину є військовий корабель. Поняття військового корабля наведено у ст. 29 Конвенції ООН з морського права: ним визнається судно, що належить збройним силам певної держави, має зовнішні розпізнавальні знаки, які відрізняють його національну приналежність, перебуває під командуванням офіцера, який знаходиться на службі уряду даної держави і прізвище якого внесено до відповідного списку військовослужбовців або еквівалентний до нього документ, та має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні.

Військовий корабель Збройних Сил України — це судно під воєнним командуванням, яке входить до складу ВМС України або інших підрозділів Збройних Сил України (наприклад, прикордонної служби України). Військові кораблі можна поділити на дві групи: 1) бойові кораблі (крейсери, підводні човни, міноносці, торпедні та інші бойові катери тощо); 2) допоміжні судна (плавзасоби спеціального призначення, тральщики, буксири, плавбази, кораблі забезпечення, танкери та ін.). Разом вони утворюють корабельний склад Збройних Сил України. Не входять до предмета цього злочину несамохідні плавзасоби, що не мають екіпажу (баржі, весільні та надувні човни, рятувальні шлюпки тощо).

Об’єктивна сторона даного злочину полягає у двох законодавчо визначених формах залежно від суб’єкта його вчинення: 1) залишенні гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця свої службові обов’язки; 2) залишенні гинучого військового корабля особою зі складу команди корабля без належного дозволу командира.

Обов’язковими ознаками цього складу злочину виступають надзвичайна обстановка, що загрожує існуванню військового корабля, та наявна реальна можливість у командира корабля і осіб зі складу ко — манди виконати свої обов’язки та врятувати судно. Причини виникнення загрози втрати корабля значення для кваліфікації не мають і можуть бути різними: зіткнення з іншим судном, стихійне явище, підрив на міні, диверсія тощо, але надзвичайна обстановка повинна характеризуватися реальною загрозою загибелі корабля. Якщо ж загроза втрати судна не існувала, а військовослужбовець зійшов з корабля з інших причин, склад розглядуваного злочину відсутній, а вчинене за наявності відповідних ознак може утворювати склад іншого злочину (статті 407, 408 КК та ін.).

Склад цього злочину сконструйовано як формальний. При цьому для кваліфікації не має значення, втрачено судно чи ні. Зазначені наслідки можуть не настати завдяки втручанню інших кораблів або з об’єктивних причин. Вказівка у ч. 1 ст. 428 КК на невиконання командиром своїх обов’язків «до кінця» означає, що навіть їх часткове невиконання утворює склад розглядуваного злочину. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення корабля. Під цим слід розуміти сходження з нього на берег, на інше судно, катер або шлюпку, гелікоптер тощо.

Корабельний статут ВМС зобов’язує командира корабля у складній і небезпечній обстановці вжити всіх заходів щодо врятування судна, а якщо це неможливо, то забезпечити організоване залишення корабля: у першу чергу висадити хворих та поранених, а за наявності цивільних осіб — дітей та жінок, потім чоловіків, військовослужбовців, не задіяних у рятуванні корабля, і в останню чергу — особовий склад команди судна. Якщо аварія трапилась у мирний час, командир зобов’язаний вжити заходів щодо посадження корабля на мілину. У воєнний час поблизу свого узбережжя діяти так само, як і в мирний час, а біля узбережжя супротивника капітан зобов’язаний затопити корабель у стані, що унеможливлює його підйом та відновлення неприятелем. Командир зобов’язаний врятувати вахтовий та навігаційний журнали, важливі та секретні документи, карти, а також грошові суми, а у разі необхідності — знищити їх з тим, щоб вони не дісталися неприятелю.

Переконавшись у тому, що врятувати корабель неможливо, командир приймає рішення про залишення корабля особовим складом. Члени команди мають право покинути військове судно тільки з дозволу командира. Лише після цього командир військового корабля має право залишити гинучий корабель особисто (ст. 156 Корабельного статуту).

Склад злочину в діях командира корабля буде у випадках, коли він встановив неминучість загибелі корабля, покинув його борт та при цьому не виконав повністю або частково покладені на нього обов’язки, які повинен був і мав об’єктивну можливість виконати. Якщо ж командир, наприклад, не евакуював певну частину військового майна з гинучого корабля лише тому, що об’єктивно не мав на це часу, йому не можна ставити в провину невиконання до кінця своїх обов’язків, і склад розглядуваного злочину в його поведінці буде відсутній.

Об’єктивна сторона цього злочину з боку осіб із складу команди судна (друга форма) має свої особливості. Протиправне діяння полягає у тому, що особи зі складу команди військового корабля залишають борт гинучого судна без належного розпорядження командира. Порядок евакуації людей, майна, встановлення послідовності щодо вжиття заходів, необхідних для врятування корабля та, нарешті, прийняття рішення про його затоплення встановлюється командиром з урахуванням небезпеки, що виникла. Розпорядження щодо дій особового складу при аварії віддаються командиром корабля або командирами бойових частин та підрозділів. Залишення корабля з порушенням встановленого командиром порядку або без відповідного розпорядження утворюють склад злочину, що розглядається.

Вчинення цього злочину в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці слід розглядати як обтяжуючу відповідальність обставину, що утворює кваліфікуючий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 428 КК.

Із суб’єктивної сторони вчинення даного злочину командиром корабля може бути як умисним, так і необережним. При умисній формі вини особа усвідомлює, що не виконала до кінця покладених на неї обов’язків та залишає судно; при необережній — суб’єкт злочину фактично не виконує до кінця покладених на нього обов’язків, хоча повинен був і міг у даній конкретній обстановці їх виконати. Залишення без дозволу гинучого корабля членами команди характеризується тільки умисною формою вини.

Суб’єктом злочину є командир військового корабля (перша форма злочину); будь-яка особа, що належить до особового складу команди корабля (друга форма злочину).

Інші військовослужбовці, які знаходяться на кораблі та не належать до особового складу команди, кримінальної відповідальності за ст. 428 КК не несуть. У разі їх непокори наказам командира корабля вчинене за наявності відповідних ознак може утворювати склад іншого злочину (ст. 402 КК), оскільки у разі аварії судна всі військовослужбовці повинні підкорятися командиру корабля.

§ 4. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Військові статути та військова присяга покладають на військовослужбовця обов’язок захищати Україну, дотримуватися дисципліни під час несення служби, а у разі битви із супротивником — виконувати поставлене бойове завдання. Суспільна небезпечність самовільного залишення поля бою та відмови діяти зброєю під час збройного конфлікту є очевидною — послаблюється боєздатність Збройних Сил, порушується організація бойових дій, вноситься паніка у військові лави.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у двох законодавчо визначених формах: 1) самовільному залишенні поля бою; 2) відмові під час бою діяти зброєю.

Самовільне залишення поля бою — це залишення військовослужбовцем без дозволу командира простору, в межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосереднього збройного зіткнення із супротивником або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію злочину не впливає.

Відмова під час бою діяти зброєю виявляється у відкритій заяві військовослужбовця про небажання діяти зброєю в бою або у фактичному незастосуванні зброї в бою (наприклад, припинення вогню по неприятелю) за наявної можливості та необхідності її застосувати, хоча відкрито військовослужбовець може й не заявити про таке своє небажання.

Обов’язковою ознакою складу даного злочину є місце його вчинення — поле бою. Під полем бою розуміється будь-який простір — наземний, повітряний або водний, де відбувається зіткнення із супротивником. Залишення місця служби поза межами обставин ведення бою з неприятелем виключає відповідальність за цією статтею та може за наявності необхідних ознак утворювати склад іншого військового злочину (статті 407, 408 КК та ін.).

Злочин, передбачений ст. 429 КК, вважається закінченим з моменту залишення поля бою під час бою або з моменту заяви про відмову діяти зброєю (фактичного припинення її застосування).

Умисне пошкодження зброї чи інших засобів ведення бою з метою уникнути участі в бою слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (за статтями 411 та 429 КК).

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки прямим умислом. Мотиви його вчинення (боягузтво, малодушність, панікерство тощо) значення для кваліфікації не мають. Разом з тим вчинення передбачених даною статтею дій з метою сприяння ворогу, послаблення Збройних Сил України утворює державну зраду (ст. 111 КК).

Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.