§ 4. Недбале ставлення до військової служби

Стаття 425. Недбале ставлення до військової служби

1. Недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду, —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується невиконанням або неналежним виконанням військовою службовою особою своїх обов’язків, передбачених законами, військовими статутами, положеннями або наказами командування.

Невиконання обов’язків означає невиконання дій, які входять у коло службових обов’язків.

Під неналежним виконанням службових обов’язків слід розуміти нечітке, формальне або неповне здійснення функцій, які службова особа повинна була й могла виконувати.

Недбале ставлення до військової служби тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, коли сталася істотна шкода, яка може бути у вигляді як матеріального, так і нематеріального характеру.

Так, вироком військового суду Запорізького гарнізону за ч. 1 ст. 425 КК було засуджено прапорщика М., який був начальником виїзної варти по супроводжуванню військового вантажу. Під час руху поїзду він не виконав вимоги статей 203 та 288 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, не організував службу чатових, чим спричинив істотну шкоду інтересам держави, яка виявилася в утраті зброї та боєприпасів чатовим У.^[65].

Настання тяжких наслідків тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 425 КК.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним може бути лише військова службова особа.

Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується необережною формою вини.

§ 5. Бездіяльність військової влади

Стаття 426. Бездіяльність військової влади

1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, —

караються штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в заподіянні шкоди порядку несення військової служби; потуранні вчиненню злочинних дій підлеглими військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів або працівниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

З об’єктивної сторони даний злочин може бути вчинено лише шляхом бездіяльності.

Під бездіяльністю військової влади розуміється невиконання службовою особою дій, які вона повинна була і могла виконати внаслідок покладених на неї законами, військовими статутами чи іншими нормативними актами обов’язків. Бездіяльність влади може полягати також у неперешкоджанні порушенням закону, військового обов’язку, військового порядку іншими особами, якщо відвернення таких порушень входило в обов’язки службової особи.

Диспозиція ч. 1 ст. 426 КК передбачає відповідальність за три самостійних види бездіяльності військової влади:

1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим;

2) непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин;

3) невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду.

Два перших види бездіяльності військової влади вважаються закінченими з моменту невиконання військовою службовою особою обов’язків щодо припинення злочину, який вчиняється підлеглим, або непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин. Тобто бездіяльність військової влади у перших двох формах законодавцем побудовано як злочин з формальним складом.

Третій вид бездіяльності військової влади сконструйовано як злочин з матеріальним складом, адже злочин у цій формі вважається закінченим з моменту настання істотної шкоди.

Для наявності складу злочинної бездіяльності необхідно встановити: 1) чи було покладено на певну службову особу обов’язок виконувати відповідні дії, невчинення яких ставиться їй у провину; 2) чи мала ця службова особа реальну можливість в конкретних умовах виконати такі дії; 3) чи дійсно даною службовою особою не було виконано відповідні дії.

Виходячи зі ст. 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на командирів (начальників) покладено обов’язок проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним ситуаціям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти і усувати їх причини, аналізувати стан військової дисципліни та об’єктивно доповідати про все старшому командиру (начальнику).

При цьому не має значення, вчинено підлеглим військовий чи загальнокримінальний злочин. Водночас неприпинення злочину, вчиненого сторонньою особою, дії якої командир (начальник) контролювати не зобов’язаний, не можна кваліфікувати за ст. 426 КК. В окремих випадках така бездіяльність військової влади, якщо вона полягала у порушенні будь-яких спеціальних правил (наприклад, статутних правил вартової служби, несення бойового чергування тощо), утворює інший військовий злочин.

Обов’язок порушувати кримінальну справу щодо підлеглого, який вчинив злочин, і провадити дізнання відповідно до вимог ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України покладено на командира полку (корабля) 1, 2 рангів, окремого батальйону.

При цьому органами дізнання визнаються: командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи.

Невиконання зазначених обов’язків з поважних причин виключає кримінальну відповідальність за непорушення кримінальної справи.

Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, може полягати у неприпиненні правопорушень, що не є злочинами, незастосуванні відповідних заходів щодо приведення військ до стану бойової готовності, незабезпеченні виконання бойових завдань тощо. Обов’язковою ознакою цього складу злочину є заподіяння істотної шкоди, тобто він є злочином з матеріальним складом.

Із суб’єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини. Особа, яка його вчиняє, усвідомлює, що її дії (бездіяльність) суперечать інтересам військової служби, отже, усвідомлює його суспільно небезпечний характер, але бажає діяти саме так. Психічне ставлення до настання істотної шкоди (ч. 1) або тяжких наслідків (ч. 2) може характеризуватися і необережною формою вини.

Мотиви і мета бездіяльності військової влади на кваліфікацію злочину не впливають, однак можуть ураховуватись при призначенні покарання.

Суб’єктом цього злочину можуть бути командири (начальники) як за службовим становищем, так і за військовим званням, інші службові особи. Для складу злочину не має значення, постійно чи тимчасово військовослужбовець виконує обов’язки командира (начальника).

Вирішуючи питання про розмежування злочинів, передбачених статтями 423 та 424 КК, слід керуватися роз’ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень»^[66]. Кваліфікуючи дії за наведеними статтями закону, суд має зазначити, у чому саме полягає зловживання владою чи службовим становищем (посилаючись при цьому на конкретні пункти, статті нормативно-правових актів, які розкривають коло повноважень службової особи) або перевищення влади чи службових повноважень (вказуючи при цьому, за межі яких саме наданих цій особі владних прав чи службових повноважень вона умисно вийшла). Водночас за змістом закону ставлення винного до наслідків, передбачених у зазначених статтях кримінального закону, можливе у формі як умислу, так і необережності. Саме ж протиправне діяння вчиняється умисно.

Розмежування військових службових злочинів від інших корупційних діянь слід проводити, виходячи з приписів, що містяться в Законі України від 11 червня 2009 р. № 1506-VI «Про засади запобігання та протидії корупції». При цьому слід мати на увазі, що передбачена законом адміністративна відповідальність настає лише за умови, що дії (бездіяльність) військової службової особи не містять складу кримінально караного злочину.

Контрольні запитання

1. Поняття, система та загальна характеристика військових службових злочинів.

2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки військових службових злочинів.

3. Кваліфікуючі ознаки військових службових злочинів.

4. Відмежування зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем від перевищення влади чи службових повноважень.