Розділ VIII. Військові злочини у сфері службової діяльності

§ 1. Загальна характеристика військових злочинів у сфері службової діяльності

Військові злочини у сфері службової діяльності передбачені статтями 423–426 КК. Вони є спеціальним видом щодо відповідних загальнокримінальних службових злочинів, тому при їх аналізі слід виходити з тих положень, що розкривають загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки службових злочинів, відображених у відповідних статтях розділу XVII Особливої частини КК. Крім того, при з’ясуванні змісту поняття військової службової особи слід керуватися приписами щодо загальнокримінального визначення службової особи, які містяться у ч. 3 ст. 18 чинного КК України.

Безпосереднім об’єктом військових злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, що полягають у забезпеченні встановленого порядку здійснення військовими командирами (начальниками) своїх функцій.

Злочинам даної групи притаманний спеціальний суб’єкт, а саме військова службова особа. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Зазначені особи наділені правом здійснювати по службі дії, що мають юридичне значення.

Усі військові начальники є службовими особами. При цьому військовослужбовець може бути начальником як у зв’язку із займаною ним посадою, так і за військовим званням. Приблизний перелік військових службових осіб наведено у розділах 1, 3, 7, 9-12 Статуту внутрішньої служби України від 24 березня 1999 р.; розділах 1–3 Дисциплінарного статуту України від 24 березня 1999 р.; розділах 1, 2, 4, 5, 7, 9 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. та низці інших нормативно-правових актів^[61].

Військовими начальниками можуть бути також військовослужбовці (військовозобов’язані) рядового складу, якщо вони призначені на відповідну посаду (наприклад, командира відділення) або виконують певні завдання і мають при цьому у своєму підпорядкуванні інших військовослужбовців, яким можуть висувати обов’язкові до виконання вимоги. При цьому не має значення, постійно чи тимчасово вказані особи виконують відповідні функції (обіймають певні посади), за письмовим чи усним розпорядженням їх призначено виконувати обов’язки начальника.

Виконання спеціальних доручень службового характеру, не пов’язаних зі здійсненням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, не дає підстав вважати такого військовослужбовця військовою службовою особою (наприклад листоноша, кур’єр тощо).

До військових службових осіб слід також відносити військовослужбовців, які наділені правами начальника під час несення спеціальної служби (наприклад, вартової служби). Ці особи можуть бути суб’єктами службових злочинів, якщо вчинення ними протиправних дій (бездіяльності) порушує їх загальний службовий обов’язок, пов’язаний із виконанням завдань відповідної спеціальної служби.

Не можуть бути суб’єктами військових службових злочинів військовополонені.

Слід мати на увазі, що у разі вчинення відповідного військового злочину у сфері службової діяльності у співучасті виконавцем такого злочину може бути виключно службова особа, а співучасником — як інші службові особи, так і військовослужбовці, які не є службовими особами, а також цивільні особи. Однак, якщо фактичні обставини свідчать про те, що умисел підлеглого не було спрямовано на сприяння начальнику вчинити службовий злочин, то, незважаючи на те, що підлеглий і діяв спільно з начальником, вчинене ним не може кваліфікуватись як пособництво у військовому службовому злочині. У той же час, коли начальник вчиняє разом з підлеглим який-небудь неслужбовий злочин, то цього ще недостатньо, аби розглядати його дії як зловживання владою (якщо не буде встановлено, що своє службове становище військова службова особа використовувала для організації злочину та залучення у його вчинення підлеглого).

§ 2. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем

Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем

1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

П р и м і т к а 1. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

2. У статтях 423–426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

З об’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем військовою службовою особою (ч. 1 ст. 423 КК) полягає у таких діях:

1) незаконному використанні транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна;

2) незаконному використанні підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам;

3) іншому зловживанні владою або службовим становищем.

Під зловживанням владою слід розуміти використання службовою особою, що має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо висування вимог, а також ухвалення рішень, обов’язкових до виконання іншими фізичними або юридичними особами.

Під зловживанням службовим становищем розуміється будь-яке умисне використання службовою особою, яка займає відповідне службове становище, всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою.

Службова особа при зловживанні, вчиненому в будь-якій із зазначених форм, намагається скористатися своїм службовим становищем, що зумовлено як передбаченими законами та іншими нормативними актами повноваженнями (обов’язками і правами), так і фактичними можливостями, які надає їй сам авторитет посади. У будь-якому разі дії винного повинні бути такими, що виходять із займаної посади та за своїм змістом суперечать службовим інтересам.

Вчиненими всупереч інтересам служби слід вважати дії, що не викликаються службовою необхідністю, порушують посадовий обов’язок і суперечать вимогам законів та інших нормативних актів. Під інтересами служби треба розуміти перш за все інтереси держави взагалі. Тому порушення покладених на службову особу обов’язків не може бути виправдане її посиланнями на службову необхідність для конкретної військової частини всупереч чи за рахунок інтересів інших військових частин або держави в цілому. Не виключається відповідальність і тоді, коли злочинні дії зумовлені невірним (хибним) сприйняттям посадовою особою інтересів служби.

Характерною рисою зловживання, що вчиняється військовою службовою особою, виступає його активний характер, тобто зловживання владою або службовим становищем, вчинюване військовою службовою особою, можливе тільки шляхом дії.

До транспортних засобів належать автомашини (легкові та вантажні), автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, екскаватори, авто- і електропогрузчики, транспортні засоби для перевезення рідин (цистерни, пожежні машини, поливальні машини та ін.), літаки, гелікоптери, кораблі, катери, залізничний рухомий склад, якщо вони належать військовому відомству або тимчасово перебувають у його віданні.

Незаконність використання транспортних засобів полягає у тому, що вони використовуються не для виконання службових цілей, а для задоволення власних інтересів службової особи чи потреб третіх осіб. При цьому для кваліфікації за ст. 423 КК не має значення, здійснювались ці дії з метою збагачення (наприклад, для перевезення громадян за відповідні кошти) чи з метою ухилення від сплати певних послуг (наприклад, для транспортування власних речей чи родини в інший населений пункт).

До споруд відносять житлові будинки, ангари, гаражі, майстерні та інше нерухоме майно, що належить військовому відомству або знаходиться у його віданні. Незаконність їх використання може полягати, наприклад, у передаванні їх в тимчасове користування комерційним структурам чи фізичним особам (під офіс, склад тощо) всупереч установленому порядку.

До іншого військового майна можна віднести палатки, польові кухні, радіостанції, надувні плоти, понтони та ін., що належать військовому відомству або знаходяться у його віданні.

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам може виявлятися у залученні підлеглих для супроводження чи доставлення у певне місце особистих речей (багажа), оброблення присадибних ділянок, будівництва та ремонту будинків, квартир, дач, для їх охорони, роботи в комерційних структурах на користь інших осіб тощо.

Для складу злочину, що розглядається, не має значення, чи будуть надані відповідні послуги самому начальнику, його родичам чи близьким або ж іншим особам, серед яких можуть бути родичі високопосадовця, якому підпорядковані начальник підлеглого, його знайомі, сусіди, приятелі. Якщо такими особами є самі високопосадовці, то вони за наявності ознак даного злочину мають нести відповідальність як виконавці, а службові особи, що організували надання відповідних послуг, — як організатори вчинення злочину.

Для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 423 КК, слід обов’язково встановити, що розпорядження військового начальника було незаконним, тобто таким, що вимагало від підлеглого виконання таких дій, які не входять у коло його службових обов’язків.

До підлеглих належать як військовослужбовці, так і робітники та інші службовці, що працюють під керівництвом військових начальників.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є заподіяння внаслідок злочинних дій істотної шкоди.

Істотна шкода може бути як матеріальною, так і нематеріальною або ж виявлятися у поєднанні матеріальної та нематеріальної шкоди. Питання, чи вважати шкоду істотною, у кожному разі вирішується виходячи з конкретних обставин справи. Якщо шкода від вчинення даного злочину полягає у заподіянні матеріальних збитків, істотною вона визнається тоді, якщо сума збитків у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 2 примітки до ст. 423 КК).

Істотною шкодою може також бути визнано підривання у військовій частині дисципліни (наприклад, самовільне залишення частини одним чи декількома військовослужбовцями у відповідь на незаконні дії військового начальника, ігнорування наказів начальників з таких самих мотивів), невиконання бойового завдання, виведення з ладу військової техніки, порушення особистих чи майнових прав громадян, заподіяння шкоди життю та здоров’ю потерпілих тощо.

Для визнання злочину закінченим необхідно встановити фактичне настання істотної шкоди.

Із суб’єктивної сторони даний злочин є умисним. Психічне ставлення винного до наслідків виступає однією з обов’язкових ознак його суб’єктивної сторони. Таке ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Зазвичай форми вини щодо суспільно-небезпечного діяння та його наслідків збігаються. Однак не виключаються випадки, коли вони можуть бути різними (умисел — щодо діяння, необережність — щодо наслідків злочину).

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 423 КК, що вчиняється у формі іншого зловживання владою або службовим становищем, виступають корисливі мотиви, інші особисті інтереси або інтереси третіх осіб. При цьому достатньо встановити хоча б один з таких мотивів, в альтернативі закріплених у диспозиції ч. 1 ст. 423 КК.

Корисливі мотиви полягають у бажанні службової особи отримати матеріальну вигоду (гроші, майно) або позбутися певних витрат (звільнитися від сплати платежів, виконання обов’язків зі сплати боргу тощо).

Під іншими особистими інтересами слід розуміти мотиви, що суперечать інтересам військової служби і не сумісні з нею, саме: кар’єризм, протекціонізм, прорахунки в службі, намагання отримати зворотну послугу, намагання приховати свою бездіяльність, бажання уникнути покарання, розправитися за критику, помститися та ін.

Інтересами третіх осіб є такі їх інтереси, що не охороняються у даному конкретному випадку законом, такі, що суперечать правам і охоронюваним законом інтересам суб’єктів суспільних відносин, поставлених під охорону кримінальним законом. Третіми особами можуть бути родичі, друзі, знайомі, високопосадовці, які бажають разом з даною конкретною особою скористатися її службовим становищем. Зловживання повноваженнями, вчинюване в інтересах третіх осіб, може виявлятися, наприклад, у наданні цим особам певних послуг, на які останні не мають ні дійсного, ні передбачуваного права.

Суб’єктом розглядуваного злочину може бути військовий начальник або інший військовослужбовець, що обіймає постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконує такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

У ч. 2 ст. 423 КК передбачено відповідальність військової службової особи за зловживання, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. У разі, якщо шкода від вчинення даного злочину полягає у заподіянні матеріальних збитків, істотною вона визнається, якщо сума збитків у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 2 примітки до ст. 423 КК). Якщо шкода від вчинення цього злочину виявляється у нематеріальному характері, то тяжкими визнаються такі наслідки, що завдали більшу порівняно з істотною шкоду охоронюваним суспільним відносинам: масштабні аварії, катастрофи, знищення або суттєве пошкодження складної військової техніки чи майна, найбільш небезпечні форми підривання військової дисципліни (масова непокора, дезертирство зі зброєю, самогубство підлеглих), поширення тяжких інфекційних хвороб та ін.