§ 5. Погроза або насильство щодо начальника

Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника

1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі від п’яти до десяти років.

Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок відносин між начальниками і підлеглими, може дійсно злякати начальника, негативно вплинути на його службову діяльність, призвести до зниження вимогливості щодо підлеглих, ослаблення військової дисципліни.

Військова дисципліна як необхідна умова постійної боєспроможності військових частин та підрозділів досягається повсякденною вимогливістю командирів (начальників) до підлеглих, повагою до особистої гідності військовослужбовців, умілим поєднанням і правильним застосуванням засобів переконання та примушення.

Необхідною умовою успішного виконання завдань щодо забезпечення військової дисципліни, покладених на командирів (начальників), є охорона їх недоторканності, життя та здоров’я. Погроза стосовно начальника або насильницькі дії стосовно нього спрямовані проти військової підлеглості, мають велику суспільну небезпечність, оскільки ускладнюють, а інколи взагалі роблять неможливим виконання командиром (начальником) своїх статутних обов’язків. Крім того, ці дії заподіюють шкоду життю, здоров’ю та особистій (фізичній і психічній) недоторканності начальника. Злочин унеможливлює виконання командиром (начальником) своїх обов’язків, керування діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку.

Безпосереднім об’єктом злочину є порядок беззастережного підкорення начальнику, що встановлений у Збройних Силах і забезпечує йому можливість керувати діяльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби. Додатковим об’єктом є життя, здоров’я та особиста недоторканність начальника.

З об’єктивної сторони злочин може виявлятися у таких формах:

1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальнику або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 1);

2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 2).

Під погрозою щодо начальника слід розуміти такий протиправний вплив на нього, який має на меті залякати його вчиненням вбивства, заподіянням тілесних ушкоджень чи нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна з метою домогтися від нього відмови від належного виконання обов’язків з військової служби. Для складу цього злочину необхідно, аби погроза була адресована начальнику; була висловлена у зв’язку із виконанням ним обов’язків з військової служби; полягала в залякуванні вбивством, заподіянні тілесних ушкоджень чи побоїв або знищенні чи пошкодженні його майна; була наявною та реальною.

За відсутності хоча б однієї із зазначених ознак відсутній і склад розглядуваного злочину.

Погроза є психічним насильством. Вона може виявлятися у будь-якій формі: висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також у жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого. Реальність погрози визначається у кожному конкретному випадку із урахуванням обставин справи, зокрема форми її висловлення, можливості реалізувати погрозу негайно чи після спливу порівняно нетривалого часу, впливу, який вона справила на начальника, а також тих негативних наслідків, які могли бути зумовлені цією погрозою. Нереальною є така погроза, якщо її здійснення зумовлено обставинами, які в теперішній час відсутні, а можливість їх настання в майбутньому є непевною та не залежить від підлеглого чи начальника (наприклад, погроза вбити начальника на фронті, коли почнеться війна).

Під погрозою вбивством слід розуміти виражений ззовні та доведений до відома потерпілого намір протиправно позбавити його життя за наявності у нього обґрунтованих підстав побоюватися її виконання.

Під погрозою заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв слід розуміти погрозу заподіяння начальнику різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень чи побоїв, тобто наслідків, передбачених статтями 121, 122, 125, 126 КК. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров’я потерпілого на кваліфікацію не впливає.

Заподіяння начальнику тяжкого тілесного ушкодження кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 405 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК). Це зумовлено тим, що застосування насильства щодо потерпілого у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, яке призвело до заподіяння йому умисного тяжкого тілесного ушкодження, утворює ознаки самостійного (ст. 121 КК), більш небезпечного злочину, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 405 КК, і притягнення винного до відповідальності лише за ч. 2 ст. 405 призведе до фактичного звільнення від відповідальності за більш небезпечний злочин.

Умисне вбивство начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби за відсутності ознак опору та примушування кваліфікується за ч. 2 п. 8 ст. 115 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння начальнику тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій.

Під погрозою знищення майна слід розуміти виражені ззовні та доведені до потерпілого наміри привести його майно у стан, при якому його неможливо використовувати за цільовим призначенням. У той же час протидія законній діяльності начальника може здійснюватися й шляхом погрози пошкодження майна. При цьому вартість ремонту майна, яке особа погрожувала пошкодити, може дорівнювати або перевищувати його вартість. Іншими словами, ступінь суспільної небезпечності таких дій може дорівнювати або навіть перевищувати ступінь суспільної небезпечності злочину, вчиненого шляхом погрози знищення майна начальника. Це означає, що погроза пошкодження майна за певних обставин може вплинути на психіку потерпілого так, що протидія його законній діяльності буде більш ефективною.

Під майном слід розуміти як рухоме (носильні речі, автомашини, мотоцикли, худобу тощо), так і нерухоме (жилий будинок, дача, плодово-ягідні та інші насадження, посіви тощо) майно. Майно характеризується сукупністю певних ознак: 1) юридичною — право на майно належить певному власнику на законній підставі, для суб’єкта злочину воно є чужим; 2) соціально-економічною — майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною у нього працею людини та здатне задовольняти певні потреби людини, суспільства; 3) фізичною — це предмети матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити і т. д.

Судова практика не розглядає як військовий злочин погрозу, висловлену начальнику у зв’язку з вчиненням ним неправомірних дій, а також таких, що не відповідають інтересам військової служби.

Погроза повинна бути конкретною. Заяви типу «я тобі покажу» тощо не містять конкретної форми залякування і не можуть бути визнані злочином, що розглядається.

Погроза може бути висловлена безпосередньо начальнику або через інших осіб. В останньому випадку обов’язково має бути встановлено, що винний бажав, аби погроза була відома начальнику.

Погроза вважається закінченим злочином з того моменту, коли начальник, на адресу якого її було висловлено, сприйняв її як реальну, тобто за наявності у нього обґрунтованих побоювань за її виконання.

Якщо погроза є складовою частиною вчинення опору начальнику або примушування, то такі дії слід кваліфікувати тільки за ст. 404 КК. Не створює самостійного складу злочину і погроза, висловлена під час вчинення насильницьких дій щодо начальника (ч. 2 ст. 405 КК).

До ч. 2 віднесено такі злочинні дії, як заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби.

Із суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з прямим умислом: винний усвідомлює, що погрожує начальнику вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень, нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна, і бажає, аби ця погроза була сприйнята начальником.

Метою погрози є залякування начальника з метою вплинути на його правомірну службову діяльність, змінити її характер або припинити.

Мотивом погрози є невдоволення правомірною службовою діяльністю начальника або його конкретними діями по службі. У багатьох випадках насильство щодо начальника пов’язане з помстою за його справедливу вимогливість.

Насильство щодо начальника з мотивів ревнощів, заздрощів, особистої неприязні та з інших причин, не пов’язаних зі службовою діяльністю начальника і порушенням військового правопорядку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 405 КК.

Правильно було кваліфіковано дії сержанта О., який у відповідь на вимогу йти до казарми спати вдарив чергового по частині капітана С. в обличчя та тим самим заподіяв йому легкі тілесні ушкодження^[20].

Суб’єктом злочину є військовослужбовець, підлеглий по службі чи військовому званню особі, якій погрожує.

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 3 ст. 405, складають дії, встановлені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо їх вчинено групою осіб, або в умовах воєнного стану, або в бойовій обстановці.

Для наявності групи осіб як кваліфікуючої ознаки необов’язково, щоб між винними була попередня домовленість. Спільність умислу і сумісність дій можуть виникнути під час вчинення злочину.

Застосування зброї передбачає безпосередній вплив на осіб, стосовно яких вчиняються злочинні дії. Зброя у цих випадках використовується як засіб психічного чи фізичного насильства. Про поняття зброї див. ст. 404 КК.

Про поняття воєнного стану та бойової обстановки див. ст. 401 КК.

§ 6. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства, —

карається арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб або заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також таке, що має характер знущання або глумління над військовослужбовцем, —

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Суспільна небезпечність злочину полягає у порушенні військового правопорядку, статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, рівними за службовим станом та військовим званням, за відсутності між ними відносин підлеглості, а також між старшими і молодшими, які не перебувають у відносинах підлеглості, що суттєво перешкоджає виконанню потерпілими службових обов’язків, порушує нормальну життєдіяльність збройних сил, послаблює військову дисципліну. Порушення статутних правил взаємовідносин призводить до послаблення боєспроможності військових частин, може викликати зрив бойового завдання, чергування тощо. Крім того, ці дії заподіюють шкоду життю, здоров’ю та особистій (фізичній і психічній) недоторканності військовослужбовців. Безпосереднім об’єктом злочину є закріплений у військових статутах порядок взаємовідносин військовослужбовців, які не перебувають у відносинах підлеглості. Додатковим об’єктом є життя, здоров’я та особиста недоторканність військовослужбовців, їх честь та гідність^[21].

За ст. 406 КК не може кваліфікуватися застосування одним військовослужбовцем до іншого насильства, обумовленого виключно особистими взаємовідносинами, які не пов’язані з військовою службою, а також такі, що не супроводжувались порушенням військового порядку. Такі правопорушення повинні розглядатись як злочини проти особи.

З об’єктивної сторони злочин полягає в нанесенні військовослужбовцю побоїв або в застосуванні іншого насильства з метою примусити його виконувати повністю або частково окремі обов’язки, покладені на винного по службі, або виконувати доручення особистого характеру чи які-небудь протиправні дії, а також для того, аби принизити особисту гідність потерпілого.

Побоями є протиправне неодноразове нанесення потерпілому ударів.

Під іншим насильством розуміють протиправний фізичний вплив (крім ударів та побоїв), що спричинив болісні відчування. Такі насильницькі дії найчастіше виявляються у формі викручування рук, ніг, стискування частин тіла людини, незаконного обмеження або позбавлення волі, насильницького введення в організм потерпілого наркотичних, токсичних засобів тощо. Удари, побої, інші насильницькі дії не спричиняють порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. Інше насильство може виражатися у різних видах фізичного та психічного впливу на потерпілого, погрозі застосування насильства; вилученні у військовослужбовця із застосуванням насильства та погрози його застосування предметів особистої власності тощо. Поняттям іншого насильства охоплюється протиправний вплив на психіку людини шляхом залякування застосуванням фізичного насильства, погроз, щоб зламати волю потерпілого до опору, відстоювання своїх прав та свобод.

Фізичне або психічне насильство одного військовослужбовця щодо іншого може бути визнано військовим злочином (ст. 406) лише у тому разі, коли воно посягає на встановлений порядок несення військової служби: застосоване у зв’язку з виконанням потерпілим обов’язків з військової служби чи при виконанні хоча б одного із цих обов’язків або коли застосування насильства хоча безпосередньо і не пов’язане з виконанням обов’язків з військової служби, але було пов’язане з очевидним для винного порушенням порядку військових відносин і виражало явну неповагу до військового колективу.

Для відповідальності необхідно, аби заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди при обставинах, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за тілесні ушкодження.

Злочин, передбачений цією статтею, може бути вчинено в розташуванні підрозділу, на території військової частини, у місці виконання робіт, проведення культурно-масових, спортивних заходів, організованого відпочинку, при находженні в звільненні, відрядженні, лікувальному закладі.

Застосування насильства або погроза його застосування може супроводжуватися вилученням у товариша по службі предметів обмундирування, продуктів харчування, сигарет, дрібних грошей або спонуканням до вступу в сексуальні стосунки неприродним способом. Якщо порушення статутних правил взаємовідносин супроводжуються вилученням у потерпілого предметів особистої власності, то такі дії додатково кваліфікуються згідно з розділом VI КК. Насильницькі дії сексуального характеру або примушування потерпілого до таких дій виходять за межі ст. 406 і потребують додаткової кваліфікації за ст. 153 або ст. 154 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту застосування насильства.

Насильство щодо осіб, з якими винний перебуває у відносинах підлеглості, не може кваліфікуватись за ст. 406 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що, вчиняючи насильницькі дії щодо іншого військовослужбовця, він порушує закріплений у військових статутах порядок відносин між військовослужбовцями. Щодо наслідків вина суб’єкта цього злочину може бути у формі як прямого умислу, так і непрямого умислу, а також у формі необережності. Мотиви злочину можуть бути різноманітними, наприклад бажання незаконно підкорити своїй волі військовослужбовця, примусити його виконувати дії, які не випливають з вимог військової служби. Мотиви нестатутних насильницьких дій на кваліфікацію вчиненого не впливають.

Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець (солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, особа офіцерського складу), що не перебуває з потерпілим у відносинах підлеглості. Необхідно, аби злочинні дії вчинялися винним у зв’язку з виконанням ним або потерпілим обов’язків з військової служби. Винний несе відповідальність і тоді, коли застосування насильства хоч і не пов’язане з виконанням обов’язків військової служби, але супроводжувалося виявом явної неповаги до військового колективу, порушенням порядку військових відносин, нормального відпочинку або дозвілля військовослужбовців.

Кваліфікуючими ознаками передбачено: ч. 2 — вчинення діяння щодо декількох осіб; заподіяння військовослужбовцю легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень; вчинення таких дій, що мають характер знущання або глумлення над військовослужбовцем; ч. 3 — вчинення злочину групою осіб; застосування зброї; настання тяжких наслідків.

Вчинення діяння щодо декількох осіб має місце у випадках, коли протягом певного відрізку часу, що охоплюється конкретним злочином, нанесені побої або застосоване інше насильство щодо двох і більше потерпілих осіб.

Поняття легких тілесних ушкоджень та середньої тяжкості тілесних ушкоджень визначено відповідно в статтях 125 та 122 КК (див. ст. 405 КК).

Заподіяння в процесі нестатутних насильницьких дій легких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється ч. 2 ст. 406 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

Так, правильно було кваліфіковано за ч. 2 ст. 406 КК України дії рядового Р., який, порушуючи статті 49, 50 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, з метою показати свою перевагу над військовослужбовцем, який був молодшим за призовом, наніс удар ногою в гомілку рядовому К. за те, що він з необережності наступив на ногу Р., чим заподіяв рядовому К. легкі тілесні ушкодження^[22].

Терміни «знущання» та «глумління» є оцінними, і питання про їх наявність та зміст повинні вирішуватися у кожному конкретному випадку індивідуально. Судова практика виходить з того, що знущанням є жорстоке поводження з людиною, безжалісні, грубі діяння особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла та ін.). Стосовно визначення глумління слід виходити з того, що його змістом охоплюється принизливе ставлення до потерпілого, образи, цькування та інші форми приниження людської гідності (див. абз. 2 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

Групові нестатутні насильницькі дії вчиняються сумісно двома і більше військовослужбовцями, які об’єднані загальним умислом. Кожен із цих військовослужбовців виступає як співвиконавець, якщо злочин вчиняється без попередньої змови групою осіб (ч. 1 ст. 28 КК). Необхідною умовою кваліфікації дій винних (у разі відсутності попередньої домовленості між ними) є розуміння кожним із них того, що нестатутні дії вчиняються ними у групі з іншими. Злочин кваліфікується як вчинений групою осіб також тоді, якщо його вчинено за попередньою домовленістю винних осіб між собою (ч. 2 ст. 28 КК) чи організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК).

За умови, що об’єктивна сторона злочину виконана одним військовослужбовцем за підбурюванням чи вказівкою організатора, то дії виконавця слід кваліфікувати за ч. 1 чи ч. 2 ст. 406, а дії організатора або підбурювача — за ч. 1 чи ч. 2 ст. 406 і ст. 14 чи ст. 15 КК залежно від стадії вчинення злочину.

При кваліфікації вчинених співучасниками нестатутних насильницьких дій за умови, що один із них є військовослужбовцем, а інший — цивільною особою, їх дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 406 КК як групові нестатутні насильницькі дії, оскільки цивільна особа не є суб’єктом військових злочинів і може бути у даному випадку лише пособником, організатором чи підбурювачем. Разом з тим такі організатори, підбурювачі чи пособники можуть бути визнані співучасниками групових нестатутних насильницьких дій, вчинених декількома співвиконавцями-військовослужбовцями.

Нестатутні дії повинні розглядатись як вчинені у групі незалежно від того, притягнуті до кримінальної відповідальності всі учасники злочину чи до такої відповідальності притягнуто лише одного з них, а щодо інших кримінальну справу закрито за нереабілітуючими обставинами (ст. 6 КПК України).

Коли до нестатутних дій, що їх вчиняє військовослужбовець, підключається особа, яка є начальником для потерпілого, то начальник у такому разі не може бути співвиконавцем злочину, передбаченого ст. 406 КК. Його дії слід кваліфікувати за ст. 424 КК. Така кваліфікація зумовлена тим, що начальник посягає на встановлений порядок здійснення військовими службовими особами службових повноважень. Дії виконавця у цій ситуації не можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 406 КК як вчинені у групі, оскільки начальник у цьому разі не є суб’єктом даного злочину і не може бути визнаний його співвиконавцем.

Якщо до нестатутних дій, які вчиняє начальник стосовно рівних йому за службовим становищем військовослужбовців, приєднується особа, котра перебуває у відносинах підлеглості щодо як винного, так і потерпілого, дії начальника слід кваліфікувати за ст. 406 КК, а дії підлеглого — як співучасть у цьому злочині залежно від конкретних обставин за статтями 14, 15 та ст. 406 КК, оскільки підлеглий у цьому разі не є суб’єктом і не може бути визнаний співучасником даного злочину. У деяких випадках зазначені дії підлеглого можуть бути кваліфіковані за сукупністю цих злочинів та за статтями чинного КК, які передбачають відповідальність за злочин проти порядку підлеглості (ст. 405).

Про застосування зброї див. ст. 404 КК. Зброя може бути застосована як для заподіяння тілесних ушкоджень, так і для залякування, як засіб психічного впливу при психічному насильстві, коли винний шляхом погроз зброєю примушує потерпілого виконувати замість себе окремі обов’язки з військової служби, надавати йому різні послуги, вчинювати дії, що принижують особисту гідність потерпілого.

Застосування під час нестатутних стосунків предметів господарського чи іншого призначення (складаний, кухонний ніж, камінь, палиця, сокира) не може бути підставою для кваліфікації дій винного за ч. 3 ст. 406 КК.

Під заподіянням тяжких наслідків слід розуміти спричинення потерпілому внаслідок порушення статутних правил відносин між військовослужбовцями тяжких тілесних ушкоджень, необережне заподіяння йому смерті, самогубство потерпілого.

Коли внаслідок порушення статутних правил відносин між військовослужбовцями вчиняється умисне вбивство потерпілого, заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, то дії винної особи потребують додаткової кваліфікації з а ст. 406 КК т а з а статтями чинного КК, що передбачають відповідальність за такі злочини.

Контрольні запитання

1. Поняття та загальна характеристика злочинів проти порядку підлеглості та військової гідності.

2. Кваліфікуючі ознаки злочинів проти порядку підлеглості та військової гідності.

3. Відмежування непокори (ст. 402 КК) від невиконання наказу (ст. 403 КК).

4. Відмежування опору начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404 КК) від погрози або насильства щодо начальника (ст. 405 КК).

5. Відмежування непокори (ст. 402) від погрози або насильства щодо начальника (ст. 405 КК).