Міру покарання особі, засудженій за ч. 1 ст. 185 КК України, пом'як­шено, оскільки як районний, так і апеляційний суд не врахували належним чином вартості викраденого майна, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують покарання

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 травня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 289—291

(витяг)

Вироком Щорського районного суду від 25 листопада 2004 р. Щ., рані­ше судимого 10 грудня 2003 р. Щорським районним судом за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки обмеження волі і на підставі ст. 75 КК України звільнено­го від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі.

Згідно зі ст. 71 КК України до цього покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків йому призначене остаточне покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання Щ. звільнено з ви­пробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2005 р. зазначений вирок засудженого у частині призначеного йому покарання ска­совано й апеляційний суд постановив свій вирок, яким призначив Щ. пока­рання за ч. 1 ст. 185 КК України — 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

Згідно зі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано не- відбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків йому призначене остаточне покарання у вигляді 2 років 1 місяця позбавлен­ня волі. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Засудженого визнано винним у тому, що він 31 серпня 2004 р., близько 3 год, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння в будинку своєї знайомої Ш. у м. Щорсі та скориставшись її неуважністю, здійснив крадіжку належно­го їй майна на суму 116 грн.

У касаційній скарзі засуджений посилається на те, що обрана йому міра покарання є занадто суворою. Вважає, що судом першої інстанції й апеляцій­ним судом порушено вимоги закону щодо залучення захисника до участі у справі. Цим порушено його право на захист, що суперечить вимогам п. 2 ч. 1 ст. 45 КПК України. Просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Твердження засудженого про те, що в ході судового розгляду кримі­нальної справи було порушено його право на захист, спростовується даними амбулаторної судово-психіатричної експертизи, згідно з висновками якої у Щ. ознак психічного захворювання не виявлено і він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння. Надалі в ході судового розгляду справи засуджений заявив про те, що захист своїх інтересів він буде здійснювати самостійно.

Висновки суду першої інстанції та апеляційного суду про доведеність винності Щ. у таємному викраданні чужого майна та правильність кваліфі­кації його дій за ч. 1 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються і відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені розглянутими у вироку доказами.

Разом з тим, судові рішення в частині покарання підлягають зміні на та­ких підставах.

У справі встановлено, що Щ. позитивно характеризувався за місцем про­живання, крадіжку чужого майна вчинив на суму 116 грн, у скоєному щиро розкаявся. Призначаючи йому покарання, суд не повною мірою врахував ці обставини, які значно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого засудженим злочину.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає можливим пом’якшити по­карання Щ. і визначити йому покарання за ч. 1 ст. 185 КК України в вигляді штрафу. З огляду на матеріали справи іспитовий строк, установлений судом засудженому за попереднім вироком, скінчився у грудні 2004 р.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу за­судженого Щ. задовольнила частково, вироки Щорського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2004 р. та апеляційного суду Чернігів­ської області від 2 березня 2005 р. щодо Щ. змінила і призначила йому пока­рання за ч. 1 ст. 185 КК України у вигляді 800 грн штрафу.

У решті ці вироки залишила без зміни.

Призначаючи покарання особі, винній у вчиненні злочину, предме­том якого є наркотичні засоби, суд має виконувати вимоги ст. 65 КК України про індивідуалізацію покарання, враховуючи при цьому харак­тер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також інші обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 січня 2005 р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 307—310

(витяг)

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2004 р. засуджено Ч. за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 317 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом погли­нення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено пока­рання — 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі статей 75, 76 КК України Ч. звільнено від відбування пока­рання з випробуванням із іспитовим строком на 3 роки та покладено відпо­відні обов’язки.

За вироком суду Ч. визнано винною в тому, що 16 лютого 2004 р., близь­ко 11 год., біля буд. 12 на вул. Райдужній у м. Києві у не встановленої слід­ством особи за 60 грн незаконно придбала особливо небезпечний наркотич­ний засіб — ацетильований опій — вагою (у перерахунку на суху речовину) 0,1766 г, який незаконно зберігала за місцем проживання. Частину наркотич­ного засобу вжила шляхом внутрішньовенної ін’єкції, а решту зберігала для особистого вживання і збуту.

Цього самого дня, близько 13 год., Ч. у своїй квартирі за 40 грн частину вказаного наркотичного засобу — не менше 0,10 г (у перерахунку на суху ре­човину — не менше 0,0211 г) — незаконно збула Б.

Перебуваючи в квартирі Ч., Б. шляхом внутрішньовенної ін’єкції вжив зазначений наркотичний засіб, після чого Ч. безоплатно збула йому нарко­тичний засіб вагою 0,22 г, що знаходився у медичному шприці і містив аце- тильований опій (у перерахунку на суху речовину вагою 0,0193 г).

О  14 год. цього самого дня засуджена у своїй квартирі за 40 грн збула ацетильований опій (у перерахунку на суху речовину вагою 0,0175 г) Т., який спільно з Б. вжили в її квартирі. Вироком Апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2004 р. вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30  червня 2004 р. щодо Ч. змінено: її дії з ч. 2 ст. 309 КК України перекваліфі­ковано на ч. 1 ст. 309 КК України і за цим законом призначено покарання — 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, Ч. вважається засудженою до по­карання, призначеного судом першої інстанції — 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

У касаційних скаргах та доповненнях до них засуджена Ч. та її захисники наводять доводи про те, що засуджена хворіє на тяжкі хвороби і потребує по­стійного лікування, яке в умовах позбавлення волі їй надане не буде. Просять з урахуванням наведених у скаргах пом’якшуючих обставин вирок суду зміни­ти й призначити їй більш м’яке покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженої Ч. та її захисників Ч. Т. та Р. на підтримання касаційних скарг, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг, ко­легія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволен­ню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини Ч. у незаконному придбанні з ме­тою збуту й подальшому збуті наркотичного засобу Б. та Т., у наданні примі­щення для незаконного вживання наркотичних засобів, учинених повторно, а також незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, по суті, не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, дослі­джених у ході досудового й судового слідства, які суд першої інстанції навів у вироку.

Дії засудженої Ч. судом правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 307 КК Украї­ни як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу з метою збу­ту, незаконний збут наркотичного засобу і за ч. 2 ст. 317 КК України як на­дання приміщення для вживання наркотичних засобів, вчинене повторно.

Також судом правильно перекваліфіковано дії засудженої за епізодом не­законного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК України.

Однак, призначаючи засудженій покарання, апеляційний суд припус­тився помилки.

Так, при визначенні покарання за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 317 КК України із застосуванням ст. 69 КК України районний і апеляційний суди тільки зазна­чили про призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом, а фактично за ч. 2 ст. 317 КК України визначили міні­мальне покарання, передбачене санкцією закону — 5 років позбавлення волі.

Крім того, апеляційний суд, застосовуючи більш суворе покарання, ніж його визначив районний суд, у мотивувальній частині вироку навів ті самі підстави, які суд першої інстанції взяв до уваги, і на підставі яких переконався у можливості звільнення Ч. від відбування покарання з випробуванням.

Обставини, які б свідчили про вчинення правопорушення Ч. протягом часу звільнення її з-під варти з 30 червня до постановляння вироку апеля­ційним судом 28 жовтня 2004 р., у справі відсутні й у вироку не наведені, нав­паки, апеляційний суд перекваліфікував дії засудженої з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК України, тобто на злочин, який віднесено до невеликої тяжкості.

Посилання апеляційного суду як на обтяжуючу обставину на те, що во­на у 1998 та 2000 рр. учиняла правопорушення, пов’язані з незаконним при­дбанням наркотичних засобів, і що кримінальні справи щодо неї були закри­ті за нереабілітуючих підстав, при призначенні покарання за новий злочин, учинений у 2004 р., не є переконливим.

У той самий час апеляційним судом не враховано, що згідно з виснов­ком спецмедкомісії Ч. лікування від наркоманії не потребує, на час розгляду апеляції працювала інженером у ВАТ «Київводоканал», навчалася на 4 курсі заочного відділення Київського коледжу міського господарства Академії му­ніципального управління, з червня 1997 р. перебуває на диспансерному облі­ку у Київській туберкульозній лікарні з приводу захворювання на туберку­льоз, позитивно характеризувалася за місцем роботи та проживання.

Посилання у вироку апеляційного суду на те, що стан здоров’я засудже­ної є наслідком вживання нею наркотичних засобів, не ґрунтується на мате­ріалах справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що із застосуванням ст. 69 КК України Ч. слід пом’якшити покарання за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 317 КК України.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги за­судженої Ч. та її захисників Б. та Ч. О. задовольнила частково.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2004 р. щодо Ч. змі­нила із застосуванням ст. 69 КК України, пом’якшила їй покарання: за ч. 2 ст. 307 КК України — до 2 років позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 317 КК України — до 3 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, остаточно визначила покарання Ч. у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки без конфіскації майна.

У решті вирок залишила без зміни.

При визначенні міри покарання суд повинен враховувати тяжкість вчиненого злочину й особу винного, зокрема і попередні судимості

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 лютого 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 16—17

(витяг)

Вироком Сакського міськрайонного суду АРК від 13 вересня 2005 р. Є., раніше неодноразово судимого, останній раз 6 липня 2000 р. за ч. 3 ст. 142 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України Є. звільнено від покарання з іспитовим строком 2 роки та на нього покладено певні обов’язки на підставі ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду АРК від 8 листопада 2005 р. вирок залише­но без зміни.

Є. визнано винним у тому, що 21траня 2005 р. він, перебуваючи в нетве­резому стані, на дорозі між селами Виноградово та Лугове Сакського району зустрів неповнолітнього Б. та відкрито заволодів його велосипедом.

У касаційному поданні порушувалося питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з м’якістю призначеного покарання. На думку автора подання, суд недостатньо враху­вав те, що Є. скоїв злочин у нетверезому стані, має чотири непогашені суди­мості, злочин скоєно щодо неповнолітнього та що вчинений злочин належить до тяжких.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подання, перевірив­ши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Суд визнав доведеною винність Є. у вчиненому злочині, що ґрунтується на допустимих і достатніх доказах, які ретельно досліджені в судовому засі­данні й такі висновки суду не оспорюються в поданні.

Кваліфікація злочинних дій Є. за ч. 2 ст. 186 КК України також не оспо­рюється у поданні.

Проте, призначаючи покарання Є., суд на порушення вимог ст. 65 КК України застосував ст. 75 КК України і, звільнивши його від відбування по­карання з випробуванням, не мотивував поставлення такого рішення, а фор­мально перерахував обставини, які пом’якшують покарання: Є. щиро розкаяв­ся у скоєному, сприяв розкриттю злочину, відшкодував збитки шляхом по­вернення викраденого.

Проте ці висновки суду не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як видно з матеріалів справи, Є. скоїв злочин у нетверезому стані, має чотири непогашені судимості, грабіж вчинено щодо 14-річного підлітка.

Судом не враховано, що Є. вчинив тяжкий злочин.

За таких обставин вирок щодо Є. підлягає скасуванню, а справа — на­правленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому розгляді справи винність Є. у вчиненні інкримінова­ного злочину підтвердиться, призначене йому покарання слід визнати м’яким.

Керуючись статтями 394, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подан­ня прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, задо­вольнила.

Вирок Сакського міськрайонного суду АРК від 13 вересня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду АРК від 8 листопада 2005 р. щодо Є. скасувала, а кримінальну справу направила на новий судовий розгляд.

Якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що за­суджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постанов­лення попереднього вироку, покарання йому призначається за прави­лами, передбаченими в частинах 1—3 ст. 70 КК України, а не за ст. 71 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 червня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 22—23

(витяг)

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 21 серпня 2006 р. К., раніше судимого: 2 листопада 1999 р. за ч. 2 ст. 141 КК України на 2 роки по­збавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 1 рік; 10 вересня 2001 р. за ч. 2 ст. 141 КК 1960 р., ст. 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі; 14 вересня 2004р. зач. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 42 КК 1960р. на3 роки 7 місяців позбавлення волі; 28 лютого 2006 р. за ч. 2 ст. 141 КК 1960 р., ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України на 6 років позбавлення волі, — засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України К. за сукупністю вироків остаточно при­значено 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

В апеляційній інстанції вирок щодо К. не переглядався.

Як визнав суд, 7 вересня 2005 р., приблизно о 17 год. 15 хв., К., перебува­ючи біля будинку на вул. Світлицького у м. Києві, із застосуванням насиль­ства, що не є небезпечним для здоров’я потерпілої, повторно, відкрито заволо­дів мобільним телефоном «Самсунг-Х480» зі стартовим пакетом оператора мобільно зв’язку «Діджус» загальною вартістю 755 грн, що належали А.

Крім того, 3 жовтня 2005 р., приблизно о 17 год., К., перебуваючи нав­проти будинку на вул. В. Порика у м. Києві, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров’я потерпілої, повторно, відкрито заволодів мо­більним телефоном «Самсунг-Х450» у шкіряному футлярі зі стартовими па­кетами операторів «Київстар» та «Лайф», заподіявши К. М. матеріальну шко­ду на суму 770 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи правильності встанов­лення фактичних обставин справи та кваліфікації злочинних дій К., просить вирок щодо нього змінити через неправильне застосування ст. 71 КК Украї­ни при призначенні засудженому покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що доводи прокурора підлягають задоволенню на таких підставах.

Висновок суду щодо доведеності винності К. у вчиненні злочинів, за які його засуджено, стверджується сукупністю зібраних та досліджених у судо­вому засіданні доказів і прокурором не оспорюється.

Правильність кваліфікації злочинних дій винного за ч. 2 ст. 186 КК Украї­ни сумнівів не викликає.

Водночас, як убачається із матеріалів справи, вироком у цій справі К. за­суджено за злочини, які він вчинив 7 вересня та 3 жовтня 2005 р., тобто до постановлення попереднього вироку Подільським районним судом м. Києва від 28 лютого 2006 р.

Таким чином, при призначенні К. остаточного покарання за вироком від 21  серпня 2006 р. суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки мав керуватися положеннями ч. 4 ст. 70 КК України, а не ст. 71 КК України, на що обґрунтовано посилається прокурор у касаційному поданні.

Колегія суддів вважає, що ця помилка місцевого суду може бути виправ­лена шляхом зміни вироку щодо К., оскільки положення засудженого у цьо­му випадку не погіршується.

На підставі наведеного та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнила.

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 21 серпня 2006 р. щодо К. змінила. Виключила рішення суду про призначення засудженому покаран­ня за сукупністю вироків, на підставі ст. 71 КК України. Вважати К. засудже­ним за сукупністю злочинів, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, на 4 роки 6  місяців позбавлення волі.

Порушення судом вимог ст. 71 КК України щодо призначення по­карання за сукупність вироків спричинило скасування судових рі­шень

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 лютого 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 24—25

(витяг)

Вироком Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 листопада 2005 р. С., неодноразово судимого: 19 червня 2003 р. за ч. 1 ст. 185 КК Украї­ни на 650 грн штрафу; 21 травня 2004 р. за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого з випробуванням на 3 роки, 29 червня 2005 р. за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців по­збавлення волі, — засуджено за ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки по­збавлення волі, за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому призначено 3 роки позбав­лення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів оста­точно йому призначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 травня 2004 р. постановлено виконувати самостійно.

Постановлено стягнути з С. на користь Л. 2510 грн, Г. — 2175 грн на від­шкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 9 лютого 2006 р. ви­рок залишено без зміни.

Суд визнав С. винуватим в тому, що він 15 квітня 2005 р., перебуваючи в магазині «Елітдім», що в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області, вчинив крадіжку відеокамери Л. «Панасонік» на суму 2510 грн.

11  травня 2005 р. С., перебуваючи в магазині «Люкс» у смт Вапнярка, вчинив крадіжку карток поповнення рахунку операторів мобільного зв’яз­ку компаній «Київстар», «Джинс», «иМС», чим заподіяв Г. шкоду на суму 2175 грн.

27 травня 2005 р. С., перебуваючи в магазині «Продукти» у м. Вінниці, намагався вчинити крадіжку денної виручки на суму 780 грн, проте злочин не довів до кінця, оскільки повернувся продавець, і С. утік.

Крім того, 27 травня 2005 р. С. за місцем проживання, в м. Вінниці, неза­конно зберігав на власні потреби 161,5 г макової соломки.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок і ухвалу що­до С., а справу направити на новий судовий розгляд через неправильне за­стосування кримінального закону. Не оспорюючи правильності встановлен­ня судом фактичних обставин справи та юридичної оцінки вчиненого, С. твердить, що суд остаточно мав призначити покарання винуватому на під­ставі ст. 71 КК України за сукупністю останнього вироку та вироку Гайсин- ського районного суду Вінницької області від 21 травня 2004 р. Крім того, звертає увагу на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 377 КПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка частково підтримала касаційне подання і просила скасувати ухвалу апеля­ційного суду, а кримінальну справу направити на новий апеляційний роз­гляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволен­ню на таких підставах.

Визнаючи С. винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчинено­му повторно, замаху на таємне викрадення чужого майна, вчиненому повтор­но, незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту та приймаючи рішення про покарання, суд залишив поза увагою дані про те, що С. був засуджений вироком Гайсинського районного суду Вінницької об­ласті від 21 травня 2004 р. за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки обмеження волі й на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з ви­пробуванням на три роки. У цьому разі, ураховуючи, що С. учинив нові зло­чини у період іспитового строку, суд мав застосувати ст. 71 КК України, про­те не зробив цього, а безпідставно зазначив, що вирок Гайсинського район­ного суду Вінницької області має виконуватися самостійно.

Апеляційна ж інстанція зазначену помилку не усунула.

Таке неправильне застосування кримінального закону відповідно до по­ложень п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК України є підставою для скасування вироку та ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи суду необхідно усунути зазна­чені недоліки, належно перевірити всі матеріали справи і в разі доведеності винуватості С. у вчиненні зазначених злочинів прийняти рішення відповід­но до вимог закону.

Тому, керуючись статтями 394—398 КПК України, колегія суддів Судо­вої палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне по­дання прокурора задовольнила.

Вирок Замостянського районного суду м. Вінниці від 10 листопада 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 лютого 2006 р. щодо С. скасувала, а кримінальну справу направила на новий судовий розгляд.

Судові рішення змінено у зв'язку з неправильним призначенням у по­рядку ст. 71 КК України покарання за сукупністю вироків

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 березня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 26—27

(витяг)

Вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 лю­того 2006 р. К., судимого: 22 лютого 2005 р. за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 ро­ки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України і встановлено іспи­товий строк 1 рік; 30 травня 2005 р. за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно визначено покарання за сукупністю злочинів 4 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, і встановлено іспитовий строк 2 роки, — засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі;

На підставі ст. 71 КК України К. до покарання за цим вироком частко­во приєднано невідбуте покарання за вироком від 22 лютого 2005 р. і оста­точно визначено покарання за сукупністю вироків 3 роки 1 день позбавлен­ня волі.

Постановлений вирок від 30 травня 2005 р. виконувати самостійно.

За вироком суду К. визнано винним у крадіжці чужого майна, вчиненої повторно: 19 травня 2005 р., близько 21 год., у с. Абрикосівка Цюрупинсько- го району Херсонської області він з подвір’я будинку по вул. Садова таємно викрав майно, що належало Ш., на загальну суму 645 грн, а 30 березня 2005 р., близько 21 год., з подвір’я будинку по вул. Вінницькій — майно потерпілого Д. на загальну суму 620 грн.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 1 червня 2006 р. ви­рок залишено без зміни.

У касаційному поданні заступник прокурора Херсонської області пору­шив питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального за­кону. Зазначає, що суд, призначивши засудженому покарання за сукупністю злочинів у днях, допустив неправильне застосування ст. 73 КК України. Вва­жає також, що суд призначив засудженому покарання, яке не відповідає тяж­кості злочину та особі засудженого.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка касаційне подання підтри­мала частково, просила виключити з вироку вказівку про застосування ст. 71 КК України і вважати К. засудженим до покарання, визначеного йому за ч. 2 ст. 185 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду про доведеність винності К. у крадіжці чужого майна та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 185 КК України ґрунтуються на дослідже­них у судовому засіданні та детально наведених у вироку доказах в їх су­купності та взаємозв’язку, і такі висновки суду не оспорюються у поданні прокурора.

Призначене К. покарання за цим вироком є справедливим, відповідає ви­могам ст. 65 КК України. Суд врахував як ступінь тяжкості вчиненого злочи­ну, так і особу винного, інші обставини.

Водночас, частково приєднуючи до покарання за цим вироком, відповідно до ст. 71 КК України, невідбуте покарання за вироком від 22 лютого 2005 р., суд не дав жодної оцінки тому, що це покарання уже було приєднане судом до покарання за вироком від 30 травня 2005 р. згідно з ч. 4 ст. 70 КК України, виконання якого цим вироком від 22 лютого 2006 р. ухвалено виконувати са­мостійно.

За таких обставин, враховуючи при цьому те, що вирок від 30 травня 2005 р. на цей час є чинним, колегія суддів вважає за необхідне в порядку ст. 395 КПК України оспорюваний вирок від 22 лютого 2006 р. змінити і ви­ключити з нього вказівку про приєднання в порядку ст. 71 КК України до покарання за цим вироком покарання за вироком від 22 лютого 2005 р. у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 394—396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задоволь­нила частково.

Вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2006 р. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 1 червня 2006 р. щодо К. змінила, виключила з нього вказівку про призначення йому пока­рання на підставі ст. 71 КК України. Постановила вважати К. засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кри­мінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, коли особа, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший зло­чин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового та повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кож­ний вирок виконується самостійно

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007  р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 29—30

(витяг)

Вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 квіт­ня 2005 р. П., раніше судимого 22 лютого 2005 р. Татарбунарським райсудом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 3 статей 69, 70, 75, 76, 104, ч. 3 ст. 187 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією ¹/3 частини належно­го йому майна зі звільненням від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком 2 роки, — засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 22 лютого 2005 р. і визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років 2 місяці з конфіскацією ¹/3 частини належного йому майна.

Постановлено стягнути з П. на відшкодування матеріальної шкоди на користь К. — 872 грн, М. — 999 грн 25 коп.

В апеляційному та касаційному порядку справа не переглядалась.

За вироком суду П. визнано винуватим у тому, що він 28 липня 2004 р., приблизно о 1 год. 30 хв., будучи у стані алкогольного сп’яніння, проник у приміщення магазину «Фаворит» у с. Дивізія Татарбунарського району Одеської області, звідки повторно таємно викрав майно та гроші потерпілого К., заподіявши йому матеріальну шкоду на 872 грн.

12 лютого 2005 р., приблизно о 1 год. 30 хв., будучи у стані алкогольного сп’яніння, П. проник у приміщення магазину «Самана» у с. Дивізія Татарбу- нарського району Одеської області й повторно таємно викрав гроші та майно потерпілого М., заподіявши йому матеріальну шкоду на 2329 грн 85 коп.

У клопотанні засудженого, внесеному за поданням п’яти суддів, про пе­регляд судового рішення в порядку виключного провадження порушено пи­тання про зміну вироку щодо П. у частині призначеного йому покарання за ч. 4 ст. 70 КК України і визнання, що покарання, призначені за вироком від 22 лютого 2005 р. і за ч. 3 ст. 185 КК України за вироком від 28 квітня 2005 р., підлягають самостійному виконанню.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який вважав клопотання обґрунтованим і просив його задовольнити, переві­ривши матеріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії вважають, що клопотання підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновок суду, викладений у вироку від 28 квітня 2005 р., про доведе­ність винуватості П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК Укра­їни, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений доказами, до­слідженими судом за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України, і засудженим не заперечується.

Покарання за вчинення цього злочину призначено П. відповідно до ви­мог ст. 65 КК України. Це покарання є необхідним та достатнім для виправ­лення засудженого і попередження нових злочинів.

При призначенні П. покарання суд порушив вимоги ч. 4 ст. 70 КК Украї­ни і не врахував роз’яснень, що містяться в п. 23 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України «Про практику призначення судами кримінального пока­рання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, відповідно до яких у випадках, коли особа, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим стро­ком, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосуван­ня принципів поглинення, часткового та повного складання призначених по­карань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Як убачається з матеріалів справи, П. вироком від 22 лютого 2005 р. був звільнений від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком 2  роки.

Злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, за який він засуджений вироком від 28 квітня 2005 р. до покарання, яке належить відбувати реально, він вчинив 28 липня 2004 р. і 12 лютого 2005 р., тобто до засудження за попе­реднім вироком.

За таких обставин при призначенні П. покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України суд не повинен був застосовувати принцип часткового складання покарань, оскільки в такому випадку вироки мали виконуватись самостійно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 400⁴, 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України ухвалив клопотання засудженого П. задовольнити.

Вирок Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 квітня 2005  р. щодо П. змінити: виключити з нього рішення суду про часткове при­єднання до покарання, призначеного за цим вироком за ч. 3 ст. 185 КК Украї­ни, не відбутого засудженим покарання за попереднім вироком Татарбунар- ського районного суду Одеської області від 22 лютого 2005 р.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України вважати П. засудженим до покарання за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі та до покарання, визна­ченого йому за попереднім вироком від 22 лютого 2005 р., які виконувати са­мостійно.

Принцип індивідуалізації покарання повинен застосовуватися у спра­вах про всі злочини.

Суд з урахуванням конкретних обставин справи пом'якшив покаран­ня особі, засудженій за ч. 1 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 1 лютого 2007р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 61—63

(витяг)

Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 30 черв­ня 2005 р. Д., раніше судимого, засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 12 ро­ків 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 квітня 2006 р. ви­рок щодо Д. залишено без зміни. Д. визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин.

14 січня 2003 р. близько 5 год. ранку біля кіоску в м. Червонограді Львів­ської області під час сварки К. завдав Д. декількох ударів кулаком в ділянку голови та грудини, після чого Д. утік.

У той час, коли К. повертався додому та проходив по вул. Мазепи в м. Чер- вонограді, Д. наздогнав його та з метою позбавлення потерпілого життя, за­вдав йому удару ножем в область грудини, від чого К. помер.

У своїй касаційній скарзі засуджений Д. зазначав, що він не причет­ний до вчинення злочину, посилався на однобічність та неповноту досудо- вого і судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обстави­нам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону. Про­сив судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на нове роз­слідування.

У касаційній скарзі захисника Б. йшлося про істотні порушення кри­мінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально­го закону, надмірну суворість призначеного Д. покарання. Захисник просив судові рішення щодо Д. скасувати, а справу направити на новий судовий роз­гляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рі­шень щодо Д. — без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частко­вому задоволенню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності Д. у вчиненні зазначеного у ви­року злочину відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зі­браними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрун­тованим. Цей висновок, зокрема, ґрунтується на фактичних даних, встанов­лених показаннями свідка М., який був свідком події. М. як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні послідовно стверджував, що між К. і Д. виник конфлікт і К. декілька разів ударив засудженого, який після цього ку­дись побіг. Свідок також зазначив, що коли він разом з К. повертався додо­му, почув його крик. Повернувшись, побачив, що біля К. стоїть Д., який три­мав свою руку на рівні грудини потерпілого, а потім втік. М. пояснив, що, підійшовши впритул до К., він побачив, як потерпілий витягнув з лівого бо­ку своєї грудини ніж і впав на землю.

Ці показання узгоджуються з показаннями свідка Г., якого М. просив ви­кликати швидку допомогу та який бачив чоловіка, що швидко втікав з місця події.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи на трупі К. виявлено тяжке тілесне ушкодження у вигляді рани на передній поверхні огруддя злі­ва, яка проникає в грудну порожнину з ушкодженням плеври, легені, надвір­ної серцевої оболонки та стінки правого шлуночка серця, внаслідок чого ста­лася смерть потерпілого.

Суд також дав належну оцінку фактичним даним, що містяться в пока­заннях свідків М., Г., К. I., протоколі відтворення обстановки та обставин по­дії за участю свідка М. висновках судово-імунологічної та судово-криміналі­стичної експертиз і дійшов правильного висновку про доведеність винності Д. у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Дії Д. правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 115 КК України.

У процесі досудового слідства та при розгляді справи в суді були вста­новлені й досліджені всі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, допитані всі особи, показання яких ма­ють істотне значення для справи, проведені необхідні експертизи, а тому ко­легія суддів вважає, що доводи скарг Д. та його захисника про непричетність засудженого до вчинення злочину, однобічність та неповноту досудового і су­дового слідства є безпідставними.

Не виявлено при перевірці справи в касаційному порядку й істотних по­рушень кримінально-процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, про що йдеться в касаційних скаргах.

Водночас, призначаючи Д. покарання, суд не повною мірою врахував об­ставини, за яких було вчинено злочин, та призначив засудженому надмірно суворе покарання, яке, на думку колегії суддів, має бути пом’якшене.

На підставі наведеного та керуючись статтями 395, 396 КПК Украї­ни, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого Д. та його захисника Б. задовольни­ла частково.

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 30 черв­ня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 квітня 2006 р. щодо Д. змінила.

Пом’якшила призначене за ч. 1 ст. 115 КК України Д. покарання до 10 ро­ків позбавлення волі.

Суд на порушення вимог ст. 65 КК України призначив засудженому, який вчинив умисне вбивство, покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 березня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 63—64

(витяг)

Вироком Красногвардійського районного суду АРК від 19 жовтня 2005 р. В. В., раніше неодноразово судимого, останній раз 17 січня 2005 р. за ст. 395

КК України (за порушення правил адміністративного нагляду), засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднане невідбуте покарання за попереднім вироком та В. В. остаточно призначено 7 років 5 днів позбавлення волі.

В апеляційному порядку вирок не оскаржено.

В.  В. визнано винним у тому, що він 20 червня 2005 р., у нетверезому стані, перебуваючи в будинковолодінні № 25 у с. Видне Красногвардійсько- го району АРК та розпиваючи спиртні напої з В., посварився з останнім та умисно позбавив життя, наніс йому два удари стільцем у життєво важливий орган — голову В., заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, в результаті яких настала смерть потерпілого.

У касаційному поданні порушувалося питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного пока­рання тяжкості злочину й особі засудженого. На думку автора подання, суд недостатньо врахував, що В. В. вчинив злочин у стані сп’яніння, негативно характеризується, раніше неодноразово судимий.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подан­ня, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного по­дання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню на таких під­ставах.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставою для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є, зокрема, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Суд визнав доведеною винність В. В. у вчиненому злочині, яка ґрунту­ється на допустимих і достатніх доказах, що ретельно досліджені в судовому засіданні, і такі висновки суду не оспорюються в поданні.

Кваліфікація злочинних дій В. В. за ч. 1 ст. 115 КК України також не оспорюється в поданні. Проте суд на порушення вимог ст. 65 КК України призначив В. В. покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі. Призначаючи покарання засудженому, суд не мотиву­вав постановлення такого рішення, формально зазначивши лише обставину, що пом’якшує покарання, — явку з повинною В. В.

Водночас суд зазначив, що В. В. характеризується негативно як особа, що підтримує відносини з особами, схильними до вживання спиртних напоїв та вчинення правопорушень, раніше неодноразово судимий, скоїв злочин у нетверезому стані.

За таких обставин вирок щодо В. В. підлягає скасуванню, а справа — на­правленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому розгляді справи винність В. В. у вчиненні інкримі­нованого злочину підтвердиться, призначене йому покарання слід визнати м’яким.

Керуючись статтями 394, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора АРК задовольнила.

Вирок Красногвардійського районного суду АРК від 19 жовтня 2005 р. щодо В. В. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд.

До осіб, винних у насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом за обтяжуючих обставин з незаконним про­никненням у житло, неприпустимо необґрунтоване послаблення у за­стосуванні мір кримінального покарання

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 квітня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 66—67

(витяг)

Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 лис­топада 2005 р. Д. засуджено за ч. 2 ст. 153 КК України на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 162 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Д. визначено 3 ро­ки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України Д. звільнено від відбу­вання покарання з випробуванням 2 роки, з покладенням на нього обов’яз­ків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути із засудженого Д. на користь Р. 2500 грн, Л. — 1000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В апеляційному порядку вирок щодо Д. не переглядався.

Зазначеним вироком засуджено Є., вирок щодо якого в касаційному по­рядку не оскаржено та касаційне подання не внесено.

За вироком суду Д. визнано винним у тому, що він 7 лютого 2005 р. о 2  год., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, разом з Є. незаконно про­никли до житлового будинку, розташованого в с. Брусниця Кіцманського ра­йону, який належить Р., після чого із застосуванням фізичного насильства до Р. задовольнили з нею статеву пристрасть неприродним способом.

У касаційному поданні заступник прокурора Чернівецької області, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженого Д., просив вирок щодо Д. скасувати як незаконний з огляду на м’якість при­значеного покарання, а справу направити на новий розгляд до того самого су­ду в іншому складі суддів.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, яка підтримала касаційне подання, обговоривши його доводи та перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню.

На підставі зібраних у справі доказів суд першої інстанції дійшов виснов­ку щодо доведеності вини Д. у вчиненні інкримінованих йому злочинів, ква­ліфікував його дії за ч. 1 ст. 162 та ч. 2 ст. 153 КК України і призначив йому покарання на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів у виді 3 ро­ків позбавлення волі, звільнивши Д. на підставі ст. 75 КК України від відбу­вання покарання з випробуванням 2 роки, з покладенням на нього обов’яз­ків, передбачених пунктами 2, 3, ч. 1 ст. 76 КК України.

Проте призначене засудженому Д. покарання, на думку колегії суддів, не відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Зокрема, звільняючи Д. на підставі ст. 75 КК України від відбування по­карання з випробуванням, суд не врахував, що Д. раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, злочин, передбачений ч. 2 ст. 153 КК Украї­ни, який йому інкримінується, віднесений до категорії тяжких, за місцем про­живання характеризується негативно, не працює, злочини вчинив, перебува­ючи у стані алкогольного сп’яніння. Крім того, даних, які б свідчили про від­шкодування Д. моральної шкоди потерпілим, немає.

За таких обставин вирок щодо Д. підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Якщо при новому судовому розгляді справи буде доведена вина Д. у вчи­ненні інкримінованих злочинів, призначене йому покарання із застосуван­ням ст. 75 КК України слід вважати м’яким.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційне подання заступника прокурора Чернівецької області задоволь­нила.

Вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листо­пада 2005 р. щодо Д. скасувала, а справу направила на новий судовий роз­гляд до того самого суду.

Водій автомашини, який допустив грубі порушення правил дорож­нього руху, що спричинили тяжкі наслідки, повинен піддаватися су­ворому кримінальному покаранню

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 92—93

(витяг)

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 29 травня 2006  р. В. засуджено на підставі ч. 3 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України В. від відбування покарання звільнено з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

За вироком суду В. визнано винним у тому, що він 12 жовтня 2001 р., приблизно о 16 год., керуючи автомобілем КАМАЗ-53212 з причепом і руха­ючись по автодорозі з м. Люботин Харківської області у напрямку автодоро- ги Київ — Харків — Довжанський, виїжджаючи з другорядної дороги на го­ловну і здійснюючи поворот ліворуч, порушив вимоги пунктів 1.4,10.1, 16.10 Правил дорожнього руху і не дав дороги автомобілю «ЗІЛ-431410», яким ке­рував П., внаслідок чого здійснив зіткнення транспортних засобів, що спри­чинило загибель водія автомобіля «ЗІЛ» П., його пасажира К. І. і заподіяння пасажиру К. Н. середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У касаційному поданні порушено питання про скасування постановле­ного щодо В. вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’яз­ку з невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості вчине­ного злочину та його особі внаслідок м’якості, а також у зв’язку з неправиль­ним застосуванням кримінального закону.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговорив­ши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Суд же, визнавши В. винним у вчиненні особливо тяжкого злочину, при призначенні йому покарання фактично не врахував ступеня тяжкості ним скоєного, лише перерахувавши дані про його особу і пом’якшуючі обстави­ни, які визнав виключними, але не навів належних мотивів, з яких підстав ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Безпідставно призначивши засудженому покарання нижче від найниж­чої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, суд також безпідстав­но звільнив його від відбування цього покарання на підставі ст. 75 КК Украї­ни, не поклавши при цьому навіть виконання певних обов’язків відповідно до вимог ст. 76 КК України.

Крім того, місцевий суд, застосувавши правила ст. 69 КК України при призначенні основного покарання В., не призначив засудженому додатково­го покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами, яке у цьому випадку є обов’язковим.

Тому зазначений вирок підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий судовий розгляд, під час якого серед іншого належить врахувати на­ведене вище і перевірити усі доводи, на які посилається прокурор у касацій­ному поданні. Якщо при новому судовому розгляді справи суд дійде висновку про доведеність винності В. у вчиненні інкримінованого йому злочину, то по­карання йому має бути призначеним з дотриманням вимог ст. 65 КК України.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнила.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 29 травня 2006 р. щодо В. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд до того самого суду.

З урахуванням невеликого розміру психотропних речовин, які збері­гав і збув засуджений, призначене йому за ч. 2 ст. 307 КК України покарання визнано явно несправедливим внаслідок суворості

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 червня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 101—103

(витяг)

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2005  р. П., раніше судимого: 20 листопада 1998 р. за ч. 3 ст. 140, ч. 1 ст. 229⁶ КК України на 4 роки і 3 місяці позбавлення волі; 30 вересня 2002 р. за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі, звільненого 19 груд­ня 2003 р. умовно-достроково на 7 місяців і 2 дні, — засуджено за ч. 2 ст. 342 КК України на 1 рік позбавлення волі; ч. 2 ст. 345 КК України на 2 роки по­збавлення волі; ч. 2 ст. 307 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіс­кацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України П. визначено остаточне покарання 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2006 р. ви­рок щодо П. залишено без зміни.

П. визнано судом винним і засуджено за те, що він 15 січня 2005 р. у не- встановленої особи придбав особливо небезпечну психотропну речовину — кустарно виготовлений препарат з ефедрину кількістю 1,8 г, який зберігав при собі. Того самого дня близько 12 год. 25 хв. у дворі будинку по вулиці Крилова в м. Краматорську Донецької області він продав цю психотропну речовину К.

Приблизно 25 травня 2005 р. П. у невстановленої особи придбав особли­во небезпечну психотропну речовину — кустарно виготовлений препарат з ефедрину кількістю 5,7 г, який зберігав при собі. Того самого дня близько 20 год. 5 хв. він у під’їзді будинку по вул. Луначарського в м. Краматорську збув К. 1,8 г особливо небезпечної психотропної речовини — кустарно виго­товленого препарату з ефедрину.

Пізніше П. було затримано працівниками міліції, у нього було виявлено та вилучено 3,9 г особливо небезпечної психотропної речовини — кустарно виготовленого препарату з ефедрину. Під час його затримання П. чинив ак­тивний опір працівникам міліції З. та Р., а також спричинив їм легкі тілесні ушкодження у зв’язку з їхніми діями, спрямованими на його затримання.

У касаційному поданні прокурора порушено питання про зміну судових рішень щодо П. з мотивів невиправданої суворості визначеного йому пока­рання. Прокурор зазначає, що П. реалізовано було незначну кількість психо­тропної речовини, тяжких наслідків від опору працівникам міліції не наста­ло. З огляду на це він просить пом’якшити засудженому міру покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, яка не підтримала касаційного подання і вважала, що в його задоволенні має бути відмовлено, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши до­води касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задово­ленню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винності засудженого П. у вчиненні зло­чинів та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 342 і ч. 2 ст. 345 КК Украї­ни є правильними і по суті у касаційному поданні не заперечуються.

Що стосується міри покарання за ст. 307 КК України, то колегія суддів вважає, що вона визначена невиправдано суворою. Як встановлено судом, П. і раніше засуджувався за злочини, зокрема і пов’язані з незаконним обігом наркотиків, але зберігав і двічі збув психотропні речовини в невеликому роз­мірі — кожного разу по 1,8 г, що значно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тому колегія суддів вважає, що в цьому випадку визначене за ч. 2 ст. 307 КК України покарання має бути пом’якшене, про що правильно за­значено в поданні прокурора. Одночасно колегія суддів вважає за необхідне при визначенні покарання за сукупністю злочинів застосувати принцип по­глинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки він учинив зло­чини невеликої та середньої тяжкості, від яких тяжких наслідків не настало, й це було пов’язано із затриманням за дії з незаконним обігом наркотичних речовин, за які його теж засуджено.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора заступника прокурора Донецької області задовольнила.

Вирок Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 травня 2006 р. щодо П. змінила — за ч. 2 ст. 307 КК України пом’якшила йому основне по­карання до 5 років і 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК Украї­ни за сукупністю злочинів визначити йому остаточне покарання шляхом по­глинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 5 років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В іншій частині цей же вирок щодо П. залишити без зміни.

^[1] Див. також: ВВСУ. — 2006. — №1. — С. 25—26; № 5. — С. 16—17; № 9. — С. 16—17; № 10. — С. 11—12; 2007. — № 4. — С. 31—33; № 11. — С. 17—18; Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. — К., 2006. — С. 58—60; 114—116; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 1(3). — С. 19—20; 24—26; Вип. 2(4). — С. 16—18; 18—20; 32—34; Вип. 3(5). — С. 26—30; 69—71; Вип. 4(6). — С. 78—79; 85—86; РВСУ. — 2007. — Вип. 1(14). — С. 97—99; Вип. 2(15). — С. 100—101.