§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку

 

Посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК). Безпосередній об’єкт цього злочину — нормальні міжнародні відно­сини, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковим обов’язковим об’єктом є життя людини.

Потерпілим від цього злочину може бути лише представник іно­земної держави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Такий захист передбачений міжнародним правом, зокрема Конвен­цією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користують­ся міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14   грудня 1973 р. Відповідно до цієї Конвенції особами, що користу­ються міжнародним захистом, визнаються: 1) глава держави, у тому числі кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави згідно з конституцією відповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ, який перебуває в іноземній державі, а також члени його сім’ї, які його супроводжують; 2) будь-який представник чи службова особа держави, чи будь-яка службова особа, чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення чи його тран­спортних засобів було вчинено злочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальний захист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, а також члени його сім’ї, що проживають з ним.

Для встановлення кола осіб, які мають міжнародний захист, мають також значення: Конвенція про привілеї та імунітети ООН від 13 лютого 1946 р., Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2   вересня 1949 р., Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18   квітня 1961 р., Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р., Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р., Конвенція про охорону персоналу Організації Об’єднаних Націй та пов’язаного з нею персоналу від 15 грудня 1994 р., Угода про привілеї та імунітети Міжна­родного кримінального суду від 10 вересня 2002 р. та інші документи.

Об ’єктивну сторону цього злочину становлять вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист.

Злочин вважається закінченим, коли вчинено замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, наприклад, коли злочинець стріляв з метою вчинити таке вбив­ство, проте не влучив у потерпілого.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умислом і альтернативною метою: 1) впливу на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист; 2) впливу на діяльність держави чи органі­зацій, які особа представляє; 3) провокації війни; 4) провокації між­народних ускладнень (зриву міждержавних переговорів, розірвання дипломатичних чи консульських стосунків або окремих угод тощо).

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

 

Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444 КК). Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, як у ст. 443 КК. Додатковими об’єктами можуть виступати власність або здоров’я, воля чи недоторканність людини.

Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, які мають між­народний захист. Вони визначаються аналогічно ст. 443 КК.

Предмет злочину — службові і жилі приміщення осіб, які мають міжнародний захист. Перелік основних міжнародно-правових доку­ментів про такий захист наведений стосовно ст. 443 КК.

Об ’єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії: 1) напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають між­народний захист; 2) викрадення таких осіб; 3) позбавлення їх волі.

Під нападом слід розуміти дії, спрямовані на негайне досягнення злочинного результату шляхом насильства або створення реальної не­безпеки його застосування. Напад може поєднуватися з проникненням у службові чи житлові приміщення, знищенням, пошкодженням чи викраденням чужого майна, завданням тілесних ушкоджень.

Викрадення означає протиправне відкрите або таємне захоплення людини, поєднане з подальшим перевезенням чи в інший спосіб пере­міщенням її до іншого місця. Таке переміщення не характерне для позбавлення волі, яке виражається лише в позбавленні потерпілого на певний час можливості за своєю волею вибирати місце перебування.

Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 444 КК дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і альтернативною метою, яка є такою ж, як у ст. 443 КК.

Суб ’єкт злочину — будь-як особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 444 передбачена відповідальність за погрозу вчи­нення будь-яких дій, передбачених частиною першої цієї статті.

 

Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Черво­ного Півмісяця (ст. 445 КК)^[1]. Безпосередній об ’єкт цього злочину — міжнародний правопорядок у сфері використання символіки Червоно­го Хреста і Червоного Півмісяця.

Об ’єктивну сторону злочину характеризує незаконне використан­ня символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених Кримінальним кодексом України.

Символіка Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — це емблеми у вигляді червоного хреста і/або червоного півмісяця на білому тлі, назви (слова «Червоний Хрест» і/або «Червоний Півмісяць») і спеціаль­них розпізнавальних сигналів (світлові, радіо-, електронні).

Ця символіка використовується для позначення осіб, рухомого та нерухомого майна, місць або територіальних зон і виконує захисну і роз­пізнавальну функції. Захисна функція означає, що під час війни або збройного конфлікту зображення Червоного Хреста або Червоного Пів­місяця є видимим позначенням міжнародного захисту медичного і духов­ного персоналу, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів, устаткування або запасів. Розпізнавальна функція передбачає викорис­тання символіки для позначення належності людини або об’ єкта Між­народному руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, розпізнаван­ня медичних формувань і санітарно-транспортних засобів.

Для визначення незаконності використання символіки у конкрет­ному випадку необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів, зокрема, до Закону України «Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні» від 8 липня 1999 р.^[2] Незаконне ви­користання символіки може полягати у носінні її особами, які не мають на це права, незаконному позначенні транспортних засобів та іншого майна, використанні майна з незаконно нанесеною символікою тощо.

Стаття 445 КК передбачає загальну норму про незаконне використан­ня символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Тому вона не за­стосовується, якщо дії можна кваліфікувати за статтями, що передбачають спеціальну норму, наприклад, як військовий злочин за ст. 435 КК. Неза­конне використання зазначеної символіки може бути кваліфіковане і за ст. 438 КК як порушення законів і звичаїв війни, наприклад, якщо таким чином особа симулює володіння статусом, що надає захист, при вчиненні вбивств, завданні поранень, захопленні в полон противника.

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила дії, передбаче­ні ст. 445 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

 

Піратство (ст. 446 КК). Кримінальна відповідальність за піратство встановлена відповідно до Женевської конвенції про відкрите море від 29 квітня 1958 р. і Міжнародної конвенції з морського права від 10 грудня 1982 р.

Безпосередній об ’єкт цього злочину — безпека міжнародного мо­реплавання. Додатковим об’єктом можуть виступати відносини влас­ності, а також життя, здоров’я, свобода, права та законні інтереси екіпажу або пасажирів морського чи річкового судна.

Об’єктивну сторону злочину характеризує використання озброє­ного чи неозброєного судна для: 1) захоплення іншого морського чи річкового судна; 2) застосування насильства; 3) пограбування; 4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

Під морським і річковим судном розуміють будь-яке судно, у тому числі підводне, незалежно від його практичного призначення і вико­ристання.

Усі піратські дії, альтернативно передбачені ст. 446 КК, вчинюють­ся з використанням судна. Таким піратським судном, відповідно до зазначених вище міжнародних конвенцій, як правило, виступає при­ватновласницьке судно. Використання військового корабля та іншого державного судна може кваліфікуватися як піратство лише у тих ви­падках, коли над ними встановлений контроль екіпажу, який учинив заколот, або вони були захоплені сторонніми особами та в інших подіб­них випадках, коли вони фактично незаконно перебували під владою приватних осіб і використовувалися в їх інтересах.

Захоплення іншого судна означає самовільне встановлення фактич­ного панування (влади) над ним з отриманням можливості його ви­користання на власний розсуд.

Під насильством розуміють фізичне насильство щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна або погрозу його застосування. Воно може полягати в нанесенні тілесних ушкоджень, побоїв, мордуванні тощо.

Пограбування — це протиправне відкрите викрадення чужого май­на, яке знаходиться на борту іншого морського чи річкового судна.

Інші ворожі дії щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна можуть виражатися у позбавленні або обмеженні волі, захопленні в рабство, нарузі над їх гідністю тощо.

Обов’язковою ознакою піратства є місце його вчинення — відкрите море або інше місце поза юрисдикцією будь-якої держави. Учинення таких дій у межах території держави кваліфікується за іншими статтями КК: як захоплення морського чи річкового судна (ст. 278 КК), бандитизм (ст. 257 КК), розбій (ст. 187 КК), грабіж (ст. 186 КК) тощо.

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із за­значених у ст. 446 дій.

Суб ’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою одержання матеріальної винагороди (безпосередньо в результаті пограбування іншого судна чи від інших осіб) або іншої особистої вигоди (усунення чи послаблення конкурента, підвищення на роботі, службі чи в злочинній ієрархії тощо).

Суб ’єктом цього злочину може бути член екіпажу чи пасажир пі­ратського судна, який досяг 16-річного віку.

У частині 2 ст. 446 КК встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони вчинені повторно або спричинили загибель людей (хоча б од­нієї людини) чи інші тяжкі наслідки (наприклад, затоплення судна).

 

Контрольні запитання

1. Чи має значення для кваліфікації злочину, передбаченого ст. 436 КК, яка війна пропагується і між якими державами?

2. Як кваліфікуються дії особи, яка брала участь лише у пла­нуванні агресивної війни?

3. У чому полягає значення міжнародного права для кваліфі­кації порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК)?

4. Яка особа визнається найманцем? Хто може бути суб’єктом найманства (ст. 447 КК)?

5. Які дії зі зброєю масового знищення визнаються злочинни­ми за статтями 439 та 440 КК?

6. У чому полягають основні відмінності екоциду (ст. 441 КК) від злочинів проти довкілля (статті 236-254 КК)?

7. Які ознаки суб’єктивної сторони геноциду мають вирішаль­не значення для його відмежування від злочинів проти жит­тя та здоров’я особи?

8. Які дії щодо осіб, що мають міжнародний захист, визна­ються злочинними за статтями 443 та 444 КК?

9. В якому співвідношенні перебувають злочини, передбачені статтями 445, 435 та 438 КК?

10. Яке значення для кваліфікації піратства (ст. 446 КК) мають ознаки місця вчинення цього злочину та судна, що викорис­товується при вчиненні злочинних дій?

---

^[1] Законом України від 22.10.2009 р. № 1675-VI до ст. 445 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 19 листоп. (№ 219)).

^[2] Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 36. - Ст. 316.