Печать
PDF

Розділ XX Злочини проти правосуддя - § 4. Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

§ 4. Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують одержання достовірних доказів та істинних висновків у справі

 

Примушування давати показання (ст. 373 КК). Згідно зі стаття­ми 28 і 62 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, по­водженню чи покаранню, а обвинувачення особи не може ґрунтувати­ся на доказах, одержаних незаконним шляхом. Цим конституційним приписам кореспондує ст. 22 КПК, яка забороняє домагатися показань осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та засто­суванням інших незаконних заходів.

Потерпілим від злочину може бути: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок та експерт, тобто особи, які відповідно до закону можуть бути допитані з кримінальної справи під час дізнання чи до- судового слідства.

За статтею 373 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого вичерпується вчиненням незаконних дій, що є способом примушування особи до давання показань, і з моменту здійснення яких злочин визнається закінченим. За частиною 1 ст. 373 КК примушування передбачає лише психічний (психологічний) вплив на свідомість та волю потерпілого (підкуп, шантаж, гіпноз, пред’явлення неправдивих доказів, обіцянка звільнити з-під варти тощо).

Злочин вчиняється лише у певній обстановці — при допиті, тобто коли примушування здійснюється під час такої слідчої дії, яка полягає в одержанні (відібранні) показань у певних учасників кримінального процесу і фіксації їх у протоколі допиту, який має відповідну процесу­альну форму. До допиту прирівнюється і очна ставка.

За частиною 2 ст. 373 КК караються ті самі дії, якщо вони поєдна­ні: а) або із застосуванням насильства; б) або із знущанням над особою. Обов’язковою умовою відповідальності за ч. 2 ст. 373 КК є вчинення зазначених у ній дій за відсутності ознак катування. Якщо примушу­вання давати показання здійснювалося шляхом катувань, відповідаль­ність настає за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127 та ч. 2 ст. 373 КК.

Насильство, як спосіб примушування, може бути як психічним, так і фізичним. Якщо наслідком такого насильства були умисні тяжкі ті­лесні ушкодження або смерть потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю. Під знущанням над особою розуміють глумління, на­несення образ та інші дії, які грубо й цинічно принижують гідність людини (глузування над фізичними вадами особи, образа її національ­них чи релігійних почуттів тощо).

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел і спеціальна мета — примусити особу дати показання.

Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, яка за законом має право здійснювати дізнання чи досудове слідства або тимчасово призначена виконувати ці функції повноважна особа в установленому законом порядку.

 

Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК). За статтею 383 КК карається злочин із формальним скла­дом, об’єктивна сторона якого вичерпується вчиненням дій, що явля­ють собою неправдиве (яке не відповідає дійсності) повідомлення про вчинення злочину, яке спрямовується на адресу органів дізнання, слід­ства, прокуратури або суду. Форма такого повідомлення — будь-яка: усна, письмова, через третіх осіб, анонімна, із використанням комп ’ютерних мереж тощо. Неправдивість повідомлення може стосу­ватися як самого факту злочину, так і особи, яка нібито його вчинила. З моменту надходження неправдивого повідомлення про злочин до зазначених адресатів злочин визнається закінченим незалежно від того, чи порушена кримінальна справа і чи притягнуто до відповідальності неправдиво звинувачену особу.

За частиною 2 ст. 383 КК караються ті самі дії, якщо вони поєдна­ні: а) або з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині; б) або із штучним створенням доказів обвинувачення; в) або вчинені з корисливих мотивів.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, бо винний усві­домлює, що відомості про злочин є завідомо неправдивими.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

 

Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК). За статтею 384 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого полягає у вчиненні однієї з таких дій: а) неправдиві показання свідка чи потерпілого; б) неправдивий висновок експерта; в) неправильний переклад, здійснений перекладачем. Злочин вчинюється у певній об­становці — під час дізнання, досудового слідства, судового розгляду, виконавчого провадження або розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України (ст. 89 Конституції України)[2], і визнається закінченим з моменту здійснення будь-якої із зазначених дій.

Неправдивість показань свідка чи потерпілого полягає у повідом­ленні відомостей, що не відповідають дійсності, про факти та обста­вини, які їм відомі і які мають значення для вирішення справи. Не­правдивість експертного висновку полягає у внесенні до нього таких даних, що не відповідають дійсності, які стосуються або окремих пи­тань справи, або всієї її в цілому. Неправдивий переклад — це непра­вильна передача тих показань, документів та інших матеріалів справи, які підлягають перекладу.

Злочин вчинюється лише шляхом активних дій, бо умовчання (за­мовчування) свідка, експерта чи перекладача про відомі їм обставини справи (бездіяльність) є однією з форм відмови від давання показань, що карається за ч. 1 ст. 385 КК.

Обов’язковою умовою відповідальності за цей злочин є наявність офіційного попередження особи про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань, неправдивий експертний висновок або неправильний переклад (наприклад, статті 126, 167, 196 КПК).

За частиною 2 ст. 384 КК караються ті самі дії, якщо вони були поєднані: а) або з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК), особ­ливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині; б) або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту; в) або вчинені з корисливих мотивів.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел, бо особа діє за­відомо, тобто усвідомлює неправдивість своїх показань, висновку чи перекладу. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають, за винятком ч. 2 ст. 384 КК, де однією з квалі­фікуючих ознак є корисливі мотиви.

Суб ’єкт злочину — спеціальний: свідок, потерпілий, експерт, пере­кладач, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, висновок або переклад. Підозрюваний, обви­нувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач кримінальної відповідальності за такі дії не несуть.

 

Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК). За частиною 1 ст. 385 КК карається злочин із формальним складом, об ’єктивна сторона якого полягає у бездіяльності, що виявляється у відмові (ухиленні від виконання обов’язків) без поважних причин: а) свідка — від давання показань; б) експерта — від надання висновку; в) перекладача — від здійснення перекладу.

На всіх стадіях процесу свідок, експерт і перекладач попереджа­ються про відповідальність за відмову від виконання покладених на них обов’язків. Наявність такого попередження, з одного боку, є обов’язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК, а з друго­го — ознакою, що відокремлює цей злочин від ухилення від з’явлення (нез’явлення) до органів дізнання, досудового слідства чи до суду, що тягне за собою лише адміністративну відповідальність (статті 1853 та 1854 КУпАП).

Однією з умов відповідальності за ст. 385 КК є також відсутність по­важних причин (хвороба, відсутність необхідних матеріалів для висновку, незнання мови, яку треба перекладати, тощо) на боці свідка, експерта, перекладача для відмови від виконання покладених на них обов’язків.

Злочин вчиняється у певній обстановці — під час дізнання, досу- дового слідства, судочинства, виконавчого провадження, розслідуван­ня тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верхов­ної Ради України (ст. 89 Конституції України), і визнається закінченим з моменту вчинення хоча б одного із зазначених діянь.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, бо особа свідомо і без поважних причин ухиляється від виконання покладених на неї в уста­новленому законом порядку обов’язків свідка, експерта чи перекладача.

У частині 2 ст. 385 КК конкретизуються приписи ст. 63 Конституції України, згідно з якими не підлягає відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе самої, а також членів своєї сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначено у п. 11 ст. 32 КПК та ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу.

Суб ’єкт злочину — спеціальний: свідок, судовий експерт чи пере­кладач. Потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, цивіль­ний позивач та відповідач за відмову від давання показань криміналь­ної відповідальності не несуть.

 

Перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, при­мушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК). Потерпілим від злочину може бути: свідок, потерпілий, експерт чи їх близькі родичі.

За статтею 386 КК карається злочин із формальним складом, об ’єктивна сторона якого полягає в активній поведінці особи — діях, що здійснюються в одній із таких форм:

1)   перешкоджання з’явленню особам, зазначеним у ст. 386 КК, в органи дізнання, досудового слідства, до суду або до тимчасової слідчої чи тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України (ст. 89 Конституції України);

2)  примушування цих осіб до відмови від давання або до давання за- відомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна або розголошенням ганебних відомостей;

3)  підкуп цих осіб з метою перешкоджання їх з’явленню до відпо­відних органів чи з метою їх схиляння до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку;

4)  погроза вбивством, насильством, знищенням майна чи розголо­шенням ганебних відомостей щодо цих осіб із помсти за виконання ними їх обов’язків.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої з на­ведених дій незалежно від того, чи вдалося насправді перешкодити з’явленню зазначених осіб до слідчо-судових органів, примусити або схилити їх до відмови від давання чи до давання завідомо неправдивих показань або висновку.

Одним із способів вчинення злочину, передбаченого ст. 386 КК, є підкуп (про поняття підкупу див. статті 2354, 2355 КК). Тому якщо вна­слідок такого підкупу свідок або потерпілий дають завідомо неправ­диві показання, експерт надає завідомо неправдивий висновок, а пере­кладач здійснює неправильний переклад, такі їх діяння кваліфікують­ся за ст. 384 КК. Якщо ж свідок, експерт або перекладач внаслідок їх підкупу відмовляються від виконання покладених на них обов’язків, вчинене кваліфікується за ч. 1 ст. 385 КК. Крім того, діяння експерта, який внаслідок підкупу не з’ являється до відповідних органів, відмов­ляється від давання висновку чи надає неправдивий висновок, додат­ково кваліфікуються за ч. 3 чи 4 ст. 2355 КК.

Суб ’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 386 КК, — прямий умисел і спеціальна мета — перешкодити з’явленню свідка, потерпі­лого чи експерта до слідчо-судових органів; примусити чи схилити цих осіб до відмови від давання або до давання неправдивих показань чи висновку; помститися за виконання цими особами їх обов’язків.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо примушування до давання неправдивих показань здійснюється під час допиту особою, яка провадить дізнання чи досудове слідство, вчинене кваліфікується за ст. 373 КК.