§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду

Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК). Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмо­тивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встанов­лених законом. Стаття 155 КПК передбачає, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. Лише у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований у справах про злочини, за які законом передбачено по­збавлення волі і на менш тривалий строк. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продов­жити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання про­цесуальних рішень (ст. 148 КПК). Взяття під варту може бути застосо­ване і до підозрюваного, обвинувачення якому має бути пред’явлене протягом десяти днів.

Об’єктивна сторона злочину передбачає вчинення діяння, яке:

а)  здійснюється у відповідній процесуальній формі — затримання, привід (ч. 1 ст. 371 КК), арешт, тримання під вартою (ч. 2 ст. 371 КК);

б) має незаконний характер; а за ч. 3 ст. 371 КК — в) спричинило тяж­кі наслідки або г) вчинено з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Затримання особи (короткочасне, на строк не більше 72 годин по­збавлення особи волі) провадиться на підставі статей 106, 106¹, 115, 148, 149, 165², 434 КПК; арешт (взяття під варту) і тримання під вар­тою — статей 148-150, 155, 156, 165-165³, 253, 274, 288, 343, 434 КПК, а привід (обмеження волі та примусове доставляння у відповідні ор­гани особи, яка ухиляється без поважних причин від добровільного з’явлення у призначений час за викликом службових осіб цих органів) здійснюється у порядку статей 70, 72, 135, 136, 288, 292 КПК.

Порушення вимог цих норм, необхідних для здійснення приводу, затримання, арешту або тримання під вартою, й утворює об’єктивну сторону злочину, який за частинами 1 та 2 ст. 371 КК є злочином з фор­мальним складом і тому визнається закінченим з моменту вчинення одного із зазначених діянь, а за ч. 3 — може бути злочином як з мате­ріальним, так і з формальним складом, бо визнається закінченим або з моменту спричинення тяжких наслідків, або за їх відсутності, якщо вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Відповідальність за ст. 371 КК настає лише за умови, якщо перед­бачені в ній діяння є незаконними. Наприклад, коли арешт чи затри­мання застосовуються за відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі; якщо арешт чи затри­мання продовжуються після закінчення встановлених КПК строків; тримання під вартою здійснюється за відсутності судового рішення. Незаконність приводу може полягати у його застосуванні без достатніх підстав або до особи, яка не підлягає приводу (наприклад, до пере­кладача, експерта), або в його здійсненні без відповідної постанови судово-слідчих чи прокурорських органів.

Кваліфікація за ст. 371 КК виключається, якщо незаконний привід, затримання чи арешт здійснюються не як захід процесуального при­мусу, а в адміністративному порядку (статті 32, 259-261 КУпАП) або як кримінальне покарання (ст. 60 КК).

За частиною 3 ст. 371 КК караються ті самі діяння, якщо вони: а) спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого); б) вчинені з корисливих мотивів (наприклад, з метою заволодіти майном заарештованого); в) вчинені в інших особистих інте­ресах винного (наприклад, з метою просування за службою).

Суб ’єктивна сторона злочину за частинами 1 та 2, а також за ч. 3 ст. 371 КК (коли діяння не тягне за собою наслідків, але вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах) — прямий уми­сел, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює незаконність затриман­ня, приводу, арешту або тримання під вартою і бажає їх вчинити. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 3 ст. 371 КК) може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. У цілому зло­чин є умисним.

Суб’єкт злочину — спеціальний: службова особа органів дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку незаконного тримання під вартою — і працівник установи, де тримається під вартою потерпілий. Суддя, який постановляє завідомо неправосудний судовий акт про застосу­вання цих процесуальних заходів, відповідає за ст. 375 КК, а якщо таке діяння вчинено за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених у ч. 3 ст. 371, — за ч. 2 ст. 375 та ч. 3 ст. 371 КК.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідаль­ності (ст. 372 КК). Стаття 62 Конституції України проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути під­дана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в за­конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Потерпілим від злочину є лише завідомо невинний у вчиненні зло­чину. Тому притягнення до кримінальної відповідальності особи, щодо якої є докази її винності, але з порушенням встановленого законом процесуального порядку не може кваліфікуватися за ст. 372 КК і за інших необхідних умов визнається дисциплінарним проступком або злочином, передбаченим ст. 364 КК.

За статтею 372 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого полягає в активних діях, пов’язаних із пред’явленням обвинувачення за відсутності події чи складу злочину в діянні особи або при недоведеності її участі у вчиненні злочину. Зло­чин визнається закінченим з моменту пред’явлення обвинувачення, тобто коли постанова про притягнення як обвинуваченого пред’явлена особі для ознайомлення.

За частиною 2 ст. 372 КК караються ті самі дії, поєднані: а) з обви­нуваченням у вчиненні тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину; б) зі штучним створенням доказів обвинува­чення (долучення до справи лжесвідчень обвинувачення); в) з іншою фальсифікацією (знищення документів, які виправдовують особу).

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел, бо суб’єкт усві­домлює, що притягує до відповідальності завідомо невинного і, отже, бажає цього.

Суб ’єкт злочину — спеціальний: особа, яка провадить дізнання, слід­чий або прокурор, тобто службові особи, яким за законом надане право притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого за криміналь­ною справою. Дії судді, який ухвалює постанову про притягнення до відповідальності завідомо невинного, кваліфікуються за ст. 375 КК.

Порушення права на захист (ст. 374 КК). Згідно зі ст. 59, ч. 2 ст. 63 та п. 6 ст. 129 Конституції України право на захист є однією з найваж­ливіших гарантій здійснення правосуддя.

Потерпілим від злочину може бути: підозрюваний, обвинувачений або підсудний, тобто особи, які за своїм процесуальним становищем мають право на захист від підозри у вчиненні злочину, пред’явленого їм обвинувачення, а також захищають свої особисті, майнові чи інші права та законні інтереси.

За частиною 1 ст. 374 КК карається злочин із формальним скла­дом, об’єктивна сторона якого вичерпується діянням винного, яке передбачає: а) недопущення захисника до участі в справі; б) нена- дання своєчасно (несвоєчасне надання) захисника; в) інше грубе порушення права на захист. За частиною 1 ст. 374 КК злочин може бути вчинений як шляхом дії (наприклад, відсторонення від подаль­шої участі у справі захисника з порушенням вимог ст. 61 КПК), так і бездіяльності (наприклад, непризначення захисника з порушенням вимог ст. 47 КПК) і визнається закінченим з моменту вчинення одно­го із зазначених діянь.

За частиною 2 ст. 374 КК склад злочину може бути як формальним (коли діяння, зазначені в ч. 1 ст. 374 КК, були вчинені за попередньою змовою групою осіб), так і матеріальним (коли діяння призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи або спричинили інші тяжкі наслідки, наприклад, призвели до самогубства засудженого).

Суб ’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 374 КК — прямий умисел, а психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 374 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. У ці­лому злочин є умисним.

Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор чи суддя. Відповідно до ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 129 Конституції України у визначених законом випадках правосуд­дя здійснюють не лише професійні судді, а й народні засідателі та присяжні. Тому під суддею у ст. 374 КК розуміються і названі особи.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного ви­року, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК). Предметом цього злочину є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала або постанова, а вчинене діяння кваліфікується за ст. 375 КК незалежно від того:

а) яка судова інстанція постановила цей акт (суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції); б) яка галузева приналежність розглянутої судом справи (кримінальна, цивільна, адміністративна, господарча);

в) яким складом суду було постановлено судовий акт — судом колегі­ально чи суддею одноосібно.

Судовий акт як предмет цього злочину має бути неправосудним, тоб­то таким, який не відповідає вимогам законності й обґрунтованості.

За частиною 1 ст. 375 КК карається злочин із формальним складом, об ’єктивна сторона якого полягає в активних діях, а саме в постанов­лені неправосудного судового акта, що припускає: а) складання від­повідного процесуального документа; б) підписання його суддею (суддями); в) проголошення судового акта (доведення його змісту до відома учасників процесу). Оскільки постановлення судового акта за­вершується його проголошенням, саме з цього моменту злочин, перед­бачений ч. 1 ст. 375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття законної сили судовим актом, його виконання та наслідків, які цим викликані.

За частиною 2 ст. 375 КК склад злочину може бути як формальним (коли дії, зазначені у ч. 1 ст. 375 КК, вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах), так і матеріальним (коли ці дії спричи­нили тяжкі наслідки).

Суб’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 375 КК — лише прямий умисел, бо особа діє завідомо, тобто усвідомлює неправосудність су­дового акта, керуючись при цьому будь-якими мотивами, за винятком корисливих або інших особистих інтересів, які передбачені ч. 2 ст. 375 КК. Психічне ставлення винного до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 375 КК, може виявлятися як в умисній, так і в необережній формі вини. У цілому злочин є умисним.

Суб ’єкт злочину — спеціальний: професійний суддя, народний засідатель чи присяжний під час здійснення ними правосуддя.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК). Відповідно до статей 126 та 129 Конституції України судді при здійсненні право­суддя незалежні і підкоряються лише закону.

Потерпілим від злочину може бути: професійний суддя, народний засідатель або присяжний, які виконують функції щодо здійснення правосуддя.

За частиною 1 ст. 376 КК карається злочин із формальним складом, об ’єктивна сторона якого полягає у вчиненні лише активних дій, які виявляються у втручанні (здійсненні впливу, тиску на свідомість і волю потерпілого) у будь-якій формі (у будь-який спосіб) у діяльність судді. Втручання може виявлятися у проханні на адресу судді, у даванні йому вказівок, висловленні рекомендацій, у критиці в засобах масової ін­формації до розгляду справи в суді тощо. Для складу цього злочину не має значення: а) за допомогою яких засобів (способів) вчиняється втручання (обіцянки різних вигід, залякування, погрози тощо); б) у ді­яльність суду якої інстанції має місце втручання; в) у якій стадії про­цесу здійснюється таке втручання. Злочин визнається закінченим із моменту вчинення самого втручання незалежно від того, чи перешко­дило воно виконанню суддею службових обов’язків і чи домігся винний постановлення неправосудного рішення.

За частиною 2 ст. 376 КК карається злочин як з матеріальним скла­дом, коли дії винного перешкодили запобіганню злочину або затриман­ню особи, яка вчинила злочин, так і з формальним - коли такі дії були вчинені винним з використанням свого службового становища.

Не може кваліфікуватися за ст. 376 КК таке втручання в діяльність судових органів, яке здійснюється шляхом вчинення щодо судді чи його близьких більш тяжкого злочину проти правосуддя, який є способом (формою) такого втручання і відповідальність за який передбачена в спеціальних нормах. Зокрема, якщо такі злочини, як погроза або на­сильство (ст. 377 КК), знищення (пошкодження) майна (ст. 378 КК) або посягання на життя судді (ст. 379 КК), вчинюються як спосіб втручан­ня в його діяльність і тим самим є однією з форм такого втручання, вчинене слід кваліфікувати лише за статтями 377-379 КК. Спеціальним видом втручання в діяльність суду, який потребує самостійної квалі­фікації, є і злочин, передбачений ст. 376¹ КК.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел та спеціальна мета — перешкодити виконанню суддею службових обов’ язків чи до­могтися винесення неправосудного рішення. Психічне ставлення вин­ного до таких наслідків втручання, як перешкоджання запобіганню злочину чи затриманню злочинця, може виявлятися як в умисній, так і в необережній формі вини. У цілому злочин є умисним.

Суб ’єкт злочину за ч. 1 ст. 376 КК — загальний: будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 376 КК (за умови, якщо втру­чання здійснюється з використанням службового становища) — спе­ціальний: лише службова особа.

Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи до­кументообігу суду (ст. 376¹ КК). У 2010 році в судах України запро­ваджується автоматизована система документообігу суду (далі - АСДС), яка має забезпечити: об’єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кіль­кості справ для кожного судді; надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду справ щодо них; централізоване збері­гання текстів судових рішень та інших процесуальних документів; підготовку статистичних даних; реєстрацію вхідної та вихідної корес­понденції та етапів її руху; розподіл справ між суддями; видачу судових рішень та виконавчих листів на підставі наявних у системі даних щодо судового рішення та реєстрації заяви особи, на користь якої воно ухва­лено; передачу справ до електронного архіву.

Позовні заяви, скарги, подання та інші, передбачені законом про­цесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в АСДС, яка здійснюється працівниками апарату відповід­ного суду в день надходження документів. До АСДС в обов’язковому порядку вносяться: дата надходження документа, інформація про пред­мет спору та сторони у справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про АСДС. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи також здійснюється АСДС під час реєстрації відповідних до­кументів.

Доступ до АСДС надається суддям та працівникам апарату відпо­відного суду згідно з їхніми функціональними обов’язками. Порядок функціонування АСДС, у тому числі видачі судових рішень та вико­навчих листів, передачі справ до електронного архіву, зберігання тек­стів судових рішень та інших процесуальних документів, надання ін­формації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про АСДС, яка затверджується Дер­жавною судовою адміністрацією України.

Відповідальність за незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду передбачена за ст. 376¹ КК, за якою ка­рається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого вичерпується вчиненням хоча б одного з таких діянь: а) внесення не­правдивих відомостей до АСДС; б) несвоєчасне внесення відомостей до АСДС; в) несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в АСДС; г) інше втручання в роботу АСДС. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених діянь.

За частиною 2 ст. 376¹ КК караються ті самі дії, вчинені за поперед­ньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК).

Суб’єктивна сторона злочину - лише прямий умисел.

Суб’єкт злочину - або спеціальний (службова особа, яка має право доступу до АСДС), або загальний (будь-яка особа, що досягла 16-річ- ного віку і здійснює втручання в роботу АСДС шляхом несанкціоно­ваного доступу до неї).

Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист, яке гарантовано статтями 59, 63 і 129 Конституції України.

Потерпілим від злочину може бути: захисник (статті 44 КПК, 271 КУпАП); представник (законний представник) потерпілого, підозрю­ваного, обвинуваченого, цивільного позивача та відповідача, свідка^[1], а також юридичної особи (статті 38-40 ЦПК, 52 КПК, 270 КУпАП, 56 КАС).

За статтею 397 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого вичерпується самим фактом втручання в будь-якій формі в правомірну (законну) діяльність захисника чи пред­ставника особи і здійснюється шляхом: а) створення перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника або представника особи; б) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та профе­сійної таємниці. Втручання має бути незаконним і може полягати, наприклад, у відмові в наданні захиснику можливості ознайомитися з необхідними для захисту документами або порушенні таємниці його побачення з підзахисним, перешкоджанні законному представникові прибути до встановленого часу на розгляд справи тощо. Якщо такі дії полягають у погрозах, насильстві, знищенні (пошкодженні) майна, посяганні на життя, тобто у вчиненні більш тяжкого злочину проти правосуддя, відповідальність настає за спеціальними нормами — стат­тями 398-400 КК.

За частиною 2 ст. 397 КК караються ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Суб’єктивна сторона злочину — лише прямий умисел.

Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 397 КК — загальний: приватна особа 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 397 КК — спеціальний: службова особа.