§ 3. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність

Безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 335­-337 КК, виступають відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойової підготовки, а отже, забезпечення обороноздатності України.

Диспозиції цих статей є бланкетними: статті 335 і 336 КК відсила­ють до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції Закону України від 13 травня 1999 р.)^[9], а ст. 337 КК — до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» в ре­дакції від 4 квітня 2006 р.^[10]

Загальною ознакою об’єктивної сторони цих злочинів є бездіяль­ність — ухилення від виконання конституційного обов’язку нести військову службу. Стаття 65 Конституції України передбачає такий обов’язок громадян України, як захист Вітчизни, незалежності та те­риторіальної цілісності України, а також обов’язок відбувати військо­ву службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, при­зову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов’язаний з’явитися на призовний пункт, у військкомат, інше місце, позначене в документі, у зазначений час. Невиконання цього обов’язку свідчить про ухилення. Ухилення може здійснюватися різними спосо­бами: підробка документів, заподіяння собі тілесних ушкоджень, виїзд з постійного місця проживання з метою уникнути виконання військо­вого обов’язку тощо. Усі злочини цієї групи вважаються закінченими з моменту неявки в зазначений документом (повісткою, розпоряджен­ням, наказом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат.

Поважними причинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону Украї­ни «Про військовий обов’язок і військову службу» є: 1) хвороба при­зовника, що позбавляє його можливості особисто прибути у відповід­ний пункт; 2) смерть або тяжка хвороба близького родича; 3) пере­шкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призов­ника можливості особисто прибути у зазначені пункт і строк.

Суб ’єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом.

Суб’єкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг 18-річного віку і на якого законом покладений військовий обов’язок.

Цей обов’язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів цієї групи. Так, ст. 335 КК перед­бачає ухилення від строкової військової служби, що пов’язана з за­гальним обов’ язком громадянина України проходити військову службу протягом визначеного строку. Ухилення від військової служби за конт­рактом не підпадає під ознаки ст. 335 КК.

Стаття 336 КК встановлює відповідальність за ухилення від при­зову за мобілізацією, яка пов’ язана з особливою обстановкою в дер­жаві. Стаття 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобі­лізацію» визначає мобілізацію як складову частину організації обо­рони держави, змістом якої є: переведення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей національної економіки і регіонів України, підприємств, установ і ор­ганізацій на роботу в умовах особливого періоду; переведення Зброй­них Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу; переведення органів і сил Цивільної оборони України з мирного на воєнний стан; підготовка і переведення засобів масової інформації до роботи під час мобілізації та в особливий період. Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Обов’язок, передбачений ч. 1 ст. 337 КК, виражається в необхід­ності проходити періодичний військовий облік. Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військовозобов’язаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.

Частина 2 ст. 337 КК передбачає ухилення від обов’язку проходити навчальні (чи перевірочні) або спеціальні збори, дотримання якого впли­ває на військову підготовку і боєздатність військовозобов’язаних.

Контрольні запитання

1. Що є родовим об’єктом злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечен­ня призову та мобілізації?

2. Що таке державна таємниця?

3. Які відомості не можуть бути віднесені до державної таєм­ниці?

4. З якого моменту розголошення державної таємниці вважа­ється закінченим злочином?

5. Хто може бути суб’єктом розголошення державної таємни­ці?

6. Що таке втрата документів, які містять державну таємни­цю?

7. Яка специфіка суб’єктивної сторони втрати документів, що містять державну таємницю?

8. Хто може бути суб’єктом втрати документів, що містять державну таємницю?

9. Що таке конфіденційна інформація як предмет злочину, передбаченого у ст. 330 КК?

10. Що таке недоторканність державного кордону?

11. У яких діях виявляється об’єктивна сторона незаконного переправлення осіб через державний кордон України?

12. З якого моменту незаконне переправлення осіб через дер­жавний кордон України вважається закінченим злочином?

13. Хто визнається виконавцем незаконного переправлення осіб через державний кордон України?

14. У чому виявляється об’ єктивна сторона порушення кордону, здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333 КК)?

15. Що є об’ єктом порушення правил міжнародних польотів?

16. Що є об’ єктом злочинів, які порушують порядок комплекту­вання Збройних Сил України?

 

---

^[1] Статтю 331 виключено з КК України згідно із Законом України № 1723 від 18 трав­ня 2004 р. // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 23. - Ст. 1545.

^[2] Про інформацію : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 65 (у ред. Закону від 11.05.2004 р.).

^[3] Офіц. вісн. України. - 1998. - № 48. - Ст. 1764.

^[4] Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 2. - Ст. 5.

^[5] Зібр. постанов Уряду України. - 1995. - № 4. - Ст. 92.

^[6] Стаття 333 у ред. Закону від 03.04.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 26. - Ст. 198.

^[7] Офіц. вісн. України. - 2004. - № 12. - Ст. 518.

^[8] Там само. - 2002. - № 16. - Ст. 342.

^[9] Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 27. - Ст. 221.

^[10] Офіц. вісн. України. - 2006. - № 17. - Ст. 1261.