§ 2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону

Безпосереднім об ’єктом цих злочинів є суспільні відносини з охо­рони суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордонів. Правовою основою відповідальності за ці злочини є ст. 2 Конституції

України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.^[4]: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, пові­тряного простору».

Для захисту державного кордону від незаконного його перетинан­ня Кабінетом Міністрів України встановлюються певні правила^[5].

 

Незаконне переправлення осіб через державний кордон Укра­їни (ст. 332 КК). Відповідно до ч. 1 ст. 332 КК об’єктивна сторона цього злочину виявляється в: 1) організації незаконного переправлен­ня осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3)   сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація — це розробка планів незаконного переміщення, ви­значення його місця, часу, способів; підшукування співучасників, фі­нансування незаконного переміщення тощо. Керівництво — це актив­на діяльність із забезпечення самого переміщення: розстановка учас­ників, розподіл та визначення їх обов’язків під час переміщення, від­дання певних команд тощо. Сприяння — це допомога у здійсненні переміщення: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочинної ді­яльності з незаконного переправлення осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама орга­нізаційна діяльність, незалежно від того, чи вдалося переправлення, чи ні, а також керівництво або сприяння цій діяльності розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються виконавцями злочину.

Із суб ’єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Як правило, для цього злочину характерні корисливі мотиви і мета.

Суб ’єкт — будь-яка особа, яка досягла до вчинення злочину 16 років.

Якщо такі дії вчиняються службовою особою з використанням своїх службових обов’язків, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК.

У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (статті 28, 32 КК).

 

Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333 КК)^[6]. Диспозиція ч. 1 ст. 333 КК є бланкетною. Тому для розкриття об’ єктивних та суб’єктивних ознак цього злочину слід звертатися до певних нормативних актів, основними з яких є: Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20 лютого 2003 р.^[7] та положення «Про державну службу експортного контролю», затвердже­не Президентом України 17 квітня 2002 р.^[8]

На підставі цих нормативних актів Державною службою експорт­ного контролю розробляються окремі положення, інструкції щодо порядку здійснення міжнародних передач конкретних товарів, що під­лягають державному експортному контролю.

Об ’єктом цього злочину виступають відносини національної без­пеки України, її міжнародного авторитету у сфері дотримання між­народних зобов’ язань щодо нерозповсюдження зброї масового зни­щення, недопущення її використання у терористичних та в інших протиправних цілях. Додатковим об’єктом є недоторканність держав­ного кордону України.

Обов ’язковою ознакою злочину є його предмет — товари, що під­лягають державному експортному контролю.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призна­чення та подвійного використання» такими товарами є: 1) товари військового призначення; 2) товари подвійного використання.

До товарів військового призначення належать: вироби військового призначення — озброєння, боєприпаси, вій­ськова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використан­ня зазначених виробів; послуги військового призначення — надання іноземним юридичним чи фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі по­середницьких (брокерських), у сфері розроблення, виробництва, будів­ництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів чи технологій військового призначення, а також надання зазначеним юридичним особам іноземної держави чи її пред­ставникам або іноземцям послуг із фінансування таких робіт; технології військового призначення — спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), яка необхідна для розроблення, виробництва або використання виробів військового призначення та надання послуг військового призначення. Ця інформація може надаватися у формі технічних даних або технічної допомоги:

технічні дані — проекти, плани, креслення, схеми, діаграми, моде­лі, формули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та ін­струкції, розміщені на папері або інших, у тому числі й електронних, носіях інформації;

технічна допомога — проведення інструктажів, надання консуль­тацій, здійснення заходів з метою підвищення кваліфікації, навчання, практичного освоєння методів роботи;

базові технології — технології, які визначають принцип роботи і використання техніки, та елементи технологій, без яких військова техніка не може бути створена і використана.

До товарів подвійного призначення належать: окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забез­печення і технологій, спеціально не призначені для військового вико­ристання, а також роботи і послуги, пов’язані з ними, які, крім цивіль­ного призначення, можуть бути використані з військовою або терорис­тичною метою чи для розроблення, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біоло­гічних та токсичних препаратів.

Списки конкретних видів цих товарів розробляються Державною службою експортного контролю та затверджуються Кабінетом Міні­стрів України.

Для міжнародної передачі таких товарів необхідний дозвіл Дер­жавної служби експортного контролю України.

Об’єктивна сторона злочину виражається в порушенні встанов­леного порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підляга­ють державному експортному контролю.

Під міжнародними передачами товарів розуміють такі дії, як екс­порт, імпорт, реекспорт, тимчасове вивезення предметів за межі Укра­їни або тимчасове ввезення їх на її територію, транзит товарів терито­рією України тощо. Діяння можуть бути вчиненні як на території України, так і за її межами. Наприклад, це може бути продаж або пе­редача товарів в Україні посольству чи представникові будь-якої юри­дичної особи іноземної держави.

Порушення правил міжнародних передач можуть виявлятися в тому, що товари не пройшли державного експортного контролю, або суб’єкти не одержали дозволу цього контролю, висновку або документа про гарантії, або одержали дозвіл незаконно, шляхом подання підроблених документів, умисно приховали відомості, які мають значення для отримання дозволу, отримали дозвіл шляхом зловживання службовим становищем тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії або безді­яльності, якими порушується порядок міжнародних передач визначе­них товарів (формальний склад злочину).

Суб’єктивна сторона — прямий умисел, за якого особа усвідом­лює, що здійснює міжнародну передачу товарів військового або по­двійного призначення, які підлягають державному експортному конт­ролю, з порушенням встановленого порядку такої передачі, і бажає це зробити.

Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Частіше вони є корисливими, але можуть бути й іншими: помста, за­здрість.

Суб’єкт злочину — загальний — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як особа, яка взагалі не має права здійсню­вати міжнародні передачі зазначених товарів, так і особа, яка має право на заняття такою діяльністю, але порушує встановлений порядок.

Частина 2 ст. 333 КК як кваліфікуючі ознаки передбачає вчинення особою такого самого діяння повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 28 та ст. 32 КК).

 

Порушення правил міжнародних польотів (ст. 334 КК). Дис­позиція ст. 334 КК є бланкетною, тому для аналізу ознак цього зло­чину слід звернутися до статей Повітряного кодексу (ПК) України, зокрема статей 57, 58 ПК, що передбачають норми і правила здійснен­ня міжнародних польотів. Відповідно до ст. 57 ПК України під між­народними польотами розуміються польоти, пов’ язані з перетинанням повітряними судами державного кордону України та іншої держави.

Об ’єкт — недоторканність повітряних кордонів України. Стаття 1 ПК України передбачає, що «Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною тери­торії України». Повітряним простором України визнається частина повітряної сфери над суходолом і водною територією, в тому числі і над її територіальними водами.

Об’єктивна сторона цього злочину може полягати в таких діяннях: 1) вліт в Україну без відповідного дозволу; 2) виліт з України без від­повідного дозволу; 3) недодержання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів, ешелонів.

Якщо це регулярні польоти, то вони повинні здійснюватися на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод.

Для нерегулярних польотів потрібний спеціальний дозвіл. Пере­літ через державний кордон повітряного судна повинен здійснюва­тися по спеціально виділених коридорах, повітряних трасах, обме­жених за висотою та шириною, забезпечених аеродромами, засобами навігації, контролем за рухом зазначеними у дозволі маршрутами, місцями посадки і ін., що складають структуру повітряного простору (статті 9, 58 ПК).

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення цих діянь незалежно від настання наслідків (формальний склад злочину). Якщо такі діяння були пов’язані з порушенням правил безпеки руху або екс­плуатації повітряного транспорту або правил повітряних польотів, кваліфікація повинна бути за сукупністю статей 276 та 334 або статей 281 та 334 КК. Також за сукупністю злочинів повинна бути кваліфіка­ція у випадку порушення правил міжнародних польотів, пов’язаного з угоном повітряного судна (статті 334 та 228 КК).

Суб’єктивна сторона цього злочину може виражатися як в умислі, так і в необережності.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка керує повітряним судном, незалежно від його типу і його належності.