§ 3. Злочини, які посягають на безпеку руху та експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Стаття має три частини. У частині 1 подано опис об ’єктивної сто­рони складу злочину. Це порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У примітці до цієї статті перераховані транспортні засоби, на яких може бути вчинений цей злочин. До них належать усі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Серед автомобілів є вантажні і легкові, машини спеціального при­значення — санітарні, пожежні, спортивні, автокрани, навантажувачі, вишки, поливальні, а також автобуси. Трактори — це гусеничні або колісні самохідні машини, призначені для перевезення вантажів, а та­кож виконання різноманітних робіт — сільськогосподарських, буді­вельних, лісових тощо. Інші самохідні машини призначені для буді­вельних, дорожніх, сільськогосподарських та інших робіт — грейдери, комбайни, бульдозери, крани, екскаватори і т. д. Трамваї і тролейбуси (пасажирські, вантажні, колієукладальні, ремонтні, спеціального об­слуговування) належать до міського електротранспорту і їх рух здій­снюється відповідно до Правил дорожнього руху. Мотоцикли і мото­ролери (дорожні, спортивні, спеціального призначення) можуть бути з боковим причепом та без нього. Вони повинні мати двигун з робочим обсягом 50 куб. см і більше. Сюди також слід віднести мотоколяски та інші транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не переви­щує 400 кг^[1]. До інших механічних транспортних засобів, які приво­дяться в рух за допомогою двигуна, належать різного роду всюдиходи, аеросани, амфібії й інші, крім мопедів, тобто двоколісних транспортних засобів, які мають двигун з робочим обсягом до 50 куб. см.

Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і на­слідками.

Діяння (дія чи бездіяльність) полягає в порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту.

Порушення правил безпеки руху може полягати в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об’їзду перешкод, проїзду пере­хресть, користування світловими приладами, буксирування, а також їзди з причепом і т.д. Порушення правил експлуатації може полягати в недотриманні водієм технічних умов експлуатації, у порушенні по­рядку перевезення пасажирів, у неправильному завантаженні, укла­данні і закріпленні вантажів. За статтею 286 КК кваліфікуються лише такі порушення правил експлуатації, які пов’язані з безпекою руху транспортних засобів. Тому не можуть кваліфікуватися за цією статтею порушення таких правил експлуатації, що не пов’ язані з безпекою руху. Це, наприклад, порушення термінів технічного обслуговування тран­спорту або недотримання вимог при застосуванні видів паливно- мастильних та інших матеріалів тощо. Порушення вимог законодавства про охорону праці, а також порушення правил безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних, сільськогосподарських, будівельних та інших робіт не підпадає під ознаки ст. 286 КК.

Потрібно розрізняти транспортні засоби, які призначені тільки для перевезення вантажів і пасажирів від інших самохідних машин (трак­тори, комбайни, бульдозери, грейдери і т.п.). Перші завжди рухаються згідно з Правилами дорожнього руху. Інші самохідні машини можуть використовуватися для перевезення вантажів, а також для виконання різних робіт (сільськогосподарських, дорожніх, будівельних та ін.). Якщо такі машини перебувають у транспортному стані, їхній рух здій­снюється відповідно до Правил дорожнього руху. Виконання такими машинами інших робіт у процесі руху регламентується іншими пра­вилами та інструкціями, порушення яких при певних умовах може кваліфікуватися за іншими статтями КК.

Відповідальність за ст. 286 КК диференційована залежно від тяжко­сті наслідків, які настали. У частині 1 йдеться про середньої тяжкості тілесні ушкодження, у ч. 2 — про тяжкі тілесні ушкодження або за­гибель потерпілого, у ч. 3 — про загибель декількох осіб.

Причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали, є обо­в’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину.

Суб’єктивна сторона даного злочину визначається складністю об’єктивної сторони. У зв’язку з цим психічне ставлення особи слід визначати як до факту порушення правил, так і до наслідків цього по­рушення. Порушення правил може бути вчинене з прямим умислом або зі злочинною недбалістю. До наслідків ставлення може бути тіль­ки необережним (злочинна самовпевненість або недбалість).

Суб’єктом злочину є особа, яка керує транспортним засобом і яка досягла 16-річного віку. Під час навчальної їзди в автомобілях з по­двійним керуванням суб’єктом злочину може бути визнаний інструк­тор, який навчає курсанта.

Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних за­собів або інше порушення правил їх експлуатації (ст. 287 КК). У диспозиції статті описані ознаки об’єктивної сторони складу зло­чину: випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних транспорт­них засобів, допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, або не має права на керування транспортним засобом, чи інше грубе порушення правил експлуатації транспорту, що убезпечують дорожній рух, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або його смерть.

У КК законодавець назвав види транспортних засобів, на яких може вчинятися цей злочин (примітка до ст. 286 КК).

Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і на­слідками.

Діяння (дія або бездіяльність) характеризується випуском в екс­плуатацію технічно несправних транспортних засобів, тобто дозволом на виїзд у рейс чи поїздку транспортного засобу, що має несправності гальмової системи, кермового керування, зовнішніх світлових приладів, склоочисників, коліс тощо.

Допуск до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції. Керу­вання — це безпосереднє виконання особою функцій водія під час руху, тобто коли особа, сівши за кермо, приводить транспортний засіб у рух.

Для кваліфікації злочину не має значення місце керування тран­спортним засобом — це може бути шлях, вулиця, місце стоянки авто­мобіля, двір, територія підприємства і т. д.

Допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування, має місце тоді, коли така особа взагалі не має по­свідчення водія, або позбавлена прав водія, або не має відповідного дозволу (категорії) для керування певним видом транспорту.

Інше грубе порушення правил експлуатації транспорту може ви­ражатися в порушенні режиму роботи водіїв, у невиконанні інших вимог, які забезпечують безпеку експлуатації транспорту, у випуску в рейс із тяжкими умовами руху водіїв, кваліфікація яких не відповідає підвищеним вимогам, у невиконанні вимог щодо регулярного медич­ного огляду водіїв.

Наслідками злочину є середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкоджен­ня, загибель однієї і більше осіб. Встановлення причинного зв ’язку в цьому злочині має деяку складність, оскільки має опосередкований характер. Шкідливі наслідки спричиняються не безпосередньо винним, а діянням іншої особи — водієм транспортного засобу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується складною формою вини. Завідомість, яка зазначена в диспозиції статті стосовно діяння, означає, що особі відомо про безумовну, явну технічну несправність транспортного засобу, про інші грубі порушення правил експлуатації, які забезпечують безпеку руху. Усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своєї поведінки і діючи таким чином, винний бажає вчинити вказане у статті діяння.

Психічне ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків виражається в необережності (злочинна самовпевненість або недба­лість).

Суб ’єктом злочину є службові особи підприємств і організацій, які відповідають за технічний стан і експлуатацію транспортних засобів (головний інженер, інженер з безпеки руху транспорту, начальник колони, механік гаража або маршруту), водії, за якими закріплений транспортний засіб, що належить різним організаціям чи фізичним особам, а також власники транспортних засобів.

Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпе­чення дорожнього руху (ст. 288 КК). У диспозиції статті злочин ви­кладено як порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убез­печення дорожнього руху, вчинене особою, відповідальною за будівни­цтво, реконструкцію, ремонт чи утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, або особою, яка виконує такі роботи, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження або смерть.

З об ’єктивноїсторони злочин характеризується трьома ознаками: а) діянням (дія або бездіяльність); б) наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

Діяння полягає в порушенні правил, норм і стандартів при будів­ництві, реконструкції, ремонті або утримуванні автомобільних доріг. Наслідками даного злочину можуть бути середньої тяжкості тілесні ушкодження, тяжке тілесне ушкодження, смерть потерпілого.

Причинний зв’язок у цьому злочині має, як правило, опосередко­ваний характер.

Суб’єктивна сторона розглянутого злочину визначається склад­ністю його об’єктивної сторони. Вина до порушення правил, норм і стандартів може бути як умисною (прямий умисел), так і необереж­ною (злочинна недбалість). Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків може виражатися тільки в необережності (зло­чинна самовпевненість або недбалість).

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку, відповідаль­на за будівництво, реконструкцію, ремонт, утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів та інших дорожніх споруд, а також особа, яка виконує такі роботи.

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК). Стаття містить чотири частини і примітку. У частині 1 ст. 289 КК зло­чин визначено як незаконне заволодіння транспортним засобом. Пере­лік транспортних засобів, які є предметом злочину, подано в примітці до ст. 286 КК.

Відповідно до примітки ст. 289 КК під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Вилучення транспортного засобу може здійснюватися шляхом за­пуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб.

Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, шляхом об­ману або зловживання довірою. Воно може мати місце під час руху транспортного засобу, коли винний установлює контроль і примушує водія виконувати його розпорядження і рухатися в зазначеному на­прямку. Заволодіння має протиправний характер. Це означає, що вин­ний не має права на використання транспортного засобу для поїздки на ньому. Протиправність відсутня у випадках, коли поїздка на тран­спортному засобі відбувається в стані крайньої необхідності, напри­клад, для доставки важкохворого в лікарню або для усунення небез­пеки, яка виникла внаслідок пожежі, повені і т. ін.

Закінченим злочин визнається з моменту запуску двигуна і почат­ку руху або після початку буксирування без запуску двигуна. Проник­нення в гараж чи у транспортний засіб, спроба запустити двигун по­винні розглядатися як замах на заволодіння транспортним засобом. Якщо заволодіння транспортним засобом вчинюється під час руху, то закінченим цей злочин є з моменту встановлення контролю над тран­спортним засобом.

Суб’єктивна сторона злочину виражається тільки в прямому умис­лі. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнен­ня транспортного засобу, для доставки вантажу, для того щоб доїхати до певного місця або просто покататися і т. п.

Суб ’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, є особа, яка до­сягла 16-річного віку, а злочинів, передбачених частинами 2 та 3 цієї статті, — 14-річного віку. Судова практика не визнає суб’єктом цього злочину членів сім’ї власника транспортного засобу, водіїв, за якими такий засіб закріплений, а також службових осіб, наділених повнова­женнями щодо користування чи експлуатації транспортних засобів.

У частині 2 ст. 289 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або по­єднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчи­нені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.

Відповідно до другого абзацу примітки ст. 289 КК під повтор­ністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчини­ла незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, перед­бачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 КК. Не має зна­чення, чи були ці злочини закінченими, чи один з них був замахом або готуванням до злочину, притягувалася ця особа до кримінальної відповідальності за перший злочин чи ні. Неодноразові спроби вчинити цей злочин, якщо це відбувається в одному місці з невели­ким проміжком часу між спробами, не є повторним заволодінням транспортним засобом.

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у тих випадках, коли дві і більше особи заздалегідь до­мовились про спільне його вчинення незалежно від того, хто з них керував транспортним засобом. Домовленість повинна бути до почат­ку вилучення транспортного засобу. Особи, які беруть участь у вчи­ненні цього злочину, повинні визнаватися співвиконавцями, тобто вони спільним діянням заволодівають транспортним засобом. Не підлягають кримінальній відповідальності особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним здійснювали поїздку на цьому транспортному засобі.

Характеристику насильства або погрози його застосування подано в § 1 даного розділу.

Заволодіння транспортним засобом із проникненням у приміщен­ня або інше сховище означає вторгнення в приміщення або інше схо­вище з метою заволодіння транспортним засобом. Воно може здійсню­ватися таємно, відкрито, з подоланням перешкод чи опору потерпіло­го, шляхом обману або підкупу людей усупереч волі особи, яка охоро­няє транспортні засоби.

Приміщення — це різного роду будівлі, споруди, призначені для розміщення транспортних засобів або іншого майна. Інше сховище — це призначені для постійного або тимчасового збереження (стоянки) транспортних засобів ділянки території, які обладнані огорожею, на­вісом, іншими технічними засобами чи забезпечені охороною.

Дії, які завдали значної матеріальної шкоди потерпілому, перед­бачені ч. 2 ст. 289 КК як кваліфікуюча ознака. Відповідно до п. 3 при­мітки до цієї статті, матеріальну шкоду слід визнавати значною в разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні право­порушення на транспорті», реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втра­ти, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого пору­шеного права.

Частина 3 ст. 289 КК встановлює більш сувору відповідальність за заволодіння транспортним засобом організованою групою, або яке поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпі­лого, або з погрозою застосування такого насильства (див. § 1 цього розділу), або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди. Що сто­сується останньої обставини, то відповідно до п. 3 примітки до цієї статті — це заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 4 цієї статті передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила дії, перед­бачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до по­терпілого чи погрозою застосування такого насильства). При цьому особа повинна добровільно заявити про це правоохоронним органам, повернути транспортний засіб власнику та повністю відшкодувати завдані збитки. Таке звільнення може здійснювати тільки суд.

Знищення, підробка або заміна номерів, вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290 КК). У диспозиції статті об’єктивна сторона описана як знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, номерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без дозволу від­повідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером тран­спортного засобу.

Безпосереднім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують порядок реєстрації транспортних засобів, вірогідність номерів їхніх основних частин і агрегатів. Предметом є двигун, кузов, шасі чи номерна панель, на яких заводським способом позначені но­мери. При реєстрації транспортних засобів ці номери заносяться у тех­нічний паспорт, завдяки чому цей засіб може бути ідентифіковано. При знищенні номерів прибираються всі цифри чи букви з агрегату, а при підробці змінюється одна чи кілька цифр або букв.

Суб’єктивна сторона злочину виражається в прямому умислі.

Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16 років.