§ 5. Особливі засоби преторського захисту

У сфері захисту порушених прав у розпорядженні претора, крім системи позовів, були також інші процесуальні засоби у вигляді актів адміністративної влади — інтердиктів (interdicta). Вони мали форму наказу чи заборони, що були обов’язковими для виконання. Претор видавав інтердикти в разі, якщо за заявою зацікавленої особи необхід­но було негайно відреагувати на порушення права або попередити його. Усі інтердикти, якими користувався у своїй практиці претор, заноси­лись ним до свого едикту.

Залежно від мети інтердикти класифікуються на:

1)   інтердикти про пред’явлення (exhibitoria), які містили наказ надати речі або особу;

2)  інтердикти про повернення (restitutoria), що наказували повер­нути певну річ;

3)  заборонні інтердикти (prohibitoria), які приписували утриму­ватись від певної поведінки^[17].

Інтердикт виносився після короткого розслідування скарги і мав негайно виконуватись особами, яким він адресувався. Проте, якщо виявлялося, що він був необґрунтований, особа мала право оскаржити інтердикт до суду. У такому разі інтердиктне провадження переходило в судове. Якщо суд задовольняв позов, то інтердикт припиняв свою дію. А в разі підтвердження підстав інтердикту в суді, особа, яка його оскаржила, сплачувала штраф.

Іншим засобом швидкого впливу на конфліктуючі сторони був наказ претора одній із них дати обіцянку в урочистій обстановці — стипуляцію (stipulatio praetoria), яка б гарантувала існуюче право.

Особливим процесуальним інструментом претора була реституція (restitutio) — відновлення особи в попередній юридичній ситуації. Застосовувалась реституція з метою скасування юридичної сили дії, яка за своєю суттю була несправедливою і завдавала шкоди. Таким чином, претором скасовувалось рішення суду, яке він вважав таким, що прийняте всупереч виданій формулі, з порушенням права або прин­ципів справедливості. Сторони в цьому разі поверталися в попередній стан, тобто такий, в якому вони перебували до суду. Судове рішення відмінялось, і це давало право розпочати новий процес. Реституція також застосовувалася для визнання недійсною угоди, яка була укла­дена під впливом обману чи насильства, а також особою молодше 25 років на невигідних для неї умовах, якщо такі угоди завдали значної шкоди. Реституція передбачала анулювання угоди і повернення сторо­нами всього, що вони отримали на її виконання (товар, гроші).

Окремими засобами захисту в адміністративному порядку було введення у володіння будь-якою річчю зацікавленої особи на її про­хання. Це могло статися або з метою примусового виконання рішення суду, або для охорони майна, або з метою допустити до володіння фактичного спадкоємця, чиє право не могло бути засноване на ms civile.

^[1] Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. - М.: БЕК, 2000. - С. 95-96; Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Перетерского - М.: Юристь, 2004. - С. 51, 53.

^[2] Див.: НовицкийИ. Б. Римское право. - М.: Издат. т-во «ТЕИС», 1994. - С. 33.

^[3] Див.: Бартошек М. Римское право: Понятия, терминьї, определения: Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1989. - С. 308.

^[4] Див.: НовицкийИ. Б. Римское право. - М.: Издат. т-во «ТЕИС», 1994. - С. 33.

^[5] Див.: Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для юрид. вузов и фак. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. - М.: НОРМА - ИНФРА М, 1999. - С. 184.

^[6] Орач Є. М, Тищик Б. Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 98; Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И. Б. Новицкого и проф. И. С. Перетерского. - М.: Юристь, 2004. - С. 56; Черниловс- кий З. М. Лекции по римскому частному праву. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 7.

^[7] Див.: Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для юрид. вузов и фак. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. - М.: НОРМА - ИНФРА М, 1999. - С.  186.

^[9] Див.: НовицкийИ. Б. Римское право. - М.: Издат. т-во «ТЕИС», 1994. - С. 35.

^[10] Див.: Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для юрид. вузов и фак. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. - С. 197.

^[11] Докладніше див. §3 цього розділу.

^[12] Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. - М.: БЕК, 2000. - С. 104.

^[13] Давньоримські претори для опису формул позовів традиційно застосовували модельне визначення учасників процесу: Авл Агерій (А. А.) - позивач, Нумерій Нігідій (Н. Н.) - відповідач, Октавій - суддя.

^[14] Див.: Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для юрид. вузов и фак. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999. - С. 249.

^[15] Докладніше див. розд. 8 цього підручника.

^[16] Фікція - це те, що не існує, не відповідає дійсності.

^[17] Чиларж К. Ф. Учебник институций римского права / Под ред. проф. В. А. Юш- кевича. - М.: Печатня А. Снегиревой, 1906. - С. 89-90.