§ 8. Юридична особа в римському приватному праві

Суб’єктом правовідносин може бути не тільки фізична особа (ок­рема людина), але й об’єднання осіб, які виступають в обігу як одне ціле.

Учення про юридичну особу тільки зародилось в Римі. У зв’язку з тим, що юридичні особи не набули великого значення з розвитком господарського життя Риму, римські юристи не розробили поняття юридичної особи як особливого суб’єкта, що протиставляється особі фізичній^[21]. Уже в Законах XII таблиць згадувались різні приватні кор­порації (universities або collegium) — релігійного характеру, професій­ні об’єднання ремісників тощо. У класичний період корпорація не вважалася власником майна. Воно було спільною власністю членів корпорації і не могло поділятися доти, поки існує корпорація. У разі припинення діяльності майно корпорації розподілялося між останнім складом її членів. Корпорація як така не могла виступати і в цивільно­му процесі.

Утім, римські юристи звертають увагу на те, що у деяких випадках майно належить не окремим громадянам (фізичним особам), а за­кріплюється за об’єднанням. Так, римський юрист Марціан зазначав, що театри, стадіони, що перебувають в общині, належать сукупності, а не окремим особам (D. 1. 8. 6. 1). Інший юрист Ульпіан проголошує: «У корпоративному об’єднанні не має значення для його існування, чи всі члени залишаються, чи залишається частина, чи весь склад змі­нюється на новий. Борги об’єднання не є боргами окремих його членів, і права об’єднання аж ніяк не належать окремим членам об’єднання» (D. 3. 4. 7. 1-2). Однак усі ці висловлювання лише визнавали за такими об’єднаннями певні права та обов’язки.

Проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськими общинами) права на самоуправління і господарську само­стійність, у своїх майнових відносинах вони мали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фі­зичних осіб. З часом така правоздатність визнається і за іншими кор­пораціями.

Наслідком тривалого розвитку ідеї юридичної особи було вироблен­ня римськими юристами певних ознак цього суб’єкта права. Корпорація виступала у приватноправових відносинах як самостійний єдиний суб’єкт нарівні з фізичними особами. Майно корпорації не належало її членам, а було відокремленою власністю корпорації. Вихід зі складу об’єднання окремих осіб не впливав на юридичний статус об’єднання. Корпорація мала право від свого імені вступати в будь-які цивільні правовідносини як з іншими корпораціями, так і з фізичними особами.

У республіканському Римі закріплювалася свобода створення при­ватних асоціацій із власними уставами. В епоху імператорів принцип свободи створення приватних об’єднань зазнає безлічі законодавчих обмежень, що було пов’язано із розповсюджуванням асоціацій, які під прикриттям дозволених цілей мали на меті таємні політичні завдання. Юлій Цезар, скориставшись пристойним приводом, розпустив всі корпорації, крім найдавніших. Август заборонив без дозволу імпера­тора утворювати будь-які корпорації, крім релігійних і деяких при­вілейованих (наприклад, поховальних товариств).

У Римі існували такі види юридичних осіб: державна, а згодом і імператорська скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї про­фесії — м’ясників, пекарів, ремісників, могильників тощо, а також різноманітні релігійні об’єднання.

Діяльність юридичної особи припинялась: у разі досягнення по­ставленої мети; якщо діяльність набувала незаконного характеру; унаслідок вибуття всіх її членів. Класичні юристи визнавали, що міні­мальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи, становила три особи.

^[1] Див.: Черниловский З. М. Лекции по римскому частному праву. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 53.

^[2] Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. - М.: БЕК, 2000. - С. 38.

^[3] Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. - М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. - С. 97-98.

^[4] Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. - М.: БЕК, 2000. - С. 36.

^[5] Див.: ГриммД. Д Лекции по догме римского права / Под ред. и с предисл. В. А. Том­синова. - М.: Зерцало, 2003. - С. 65-66.

^[6] У чинному цивільному законодавстві це питання вирішується інакше. Йдеться лише про охорону інтересів ненародженої дитини, а не про наявність у неї цивільної правоздатності ще до народження.

^[7] Для визначення цієї категорії в римському праві умовно використовується термін «дієздатність».

^[8] Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. - М.: БЕК, 2000. - С. 44.

^[9] Докладніше див. розд. 5 цього підручника.

^[10] Див.: Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. - М.: БЕК, 2000. - С. 47.

^[11] Див.: Новицкий И. Б. Римское частное право. - М., 1948. - С. 39.

^[12] Див. розд. 4 цього підручника.

^[13] В імені римського громадянина навіть була вказана назва тріби, у складі якої він голосує в народних зборах.

^[14] Див.: ДождевД. В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В. С. Нер- сесянца. - М.: ИНФРА М-НОРМА, 1997. - С. 240.

^[15] Див.: Новицкий И. Б. Римское частное право. - М., 1948. - С. 39.

^[16] Ця назва походила від назви закону, що надав їм цей статус.

^[17] Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. - М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. - С. 108.

^[18] Черниловский З. М. Лекции по римскому частному праву. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 51.

^[19] Там само.

^[20] Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. - М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. - С. 111.

^[21] Див.: Новицкий И. Б. Римское частное право. - М., 1948. - С. 45-46.