§ 5. Правове положення вільновідпущеників

Вільновідпущеник (libertini) — це відпущений на свободу раб. За загальним правилом він формально набував правового статусу сво­го господаря, що відпустив його на свободу (звільнив із рабства). Однак правоздатність вільновідпущеника не збігалася із правоздатні­стю тієї категорії, правового положення якої він набував. Він не міг укласти шлюб з вільнонародженою римською громадянкою аж до по­чатку принципату, а шлюб вільновідпущеника з особою сенаторського звання заборонявся до юстиніанівського періоду. У сфері публічних відносин вільновідпущеник обмежувався у праві служити в римських легіонах, а в I ст. н. е. втратив право і брати участь у народних зборах.

Навіть після звільнення з рабства у вільновідпущеника залишали­ся певні обов’язки перед колишнім господарем. Вважалося, що віль­новідпущеник був зобов’язаний володарю своїм громадянським жит­тям, як син зобов’язаний батькові фізичним життям. Відносини між вільновідпущеником (клієнтом) і його колишнім господарем (патро­ном) називались патронатом. Фактично ці відносини були подальшою експлуатацією колишнього раба.

Вільновідпущеник був зобов’язаний надавати патрону всілякі осо­бисті послуги, а в разі потреби — аліментувати не тільки колишнього патрона, а і його дітей та батьків. Вважалося неприпустимим висунення вільновідпущеником звинувачення проти патрона, що абсолютно по­збавляло його судового захисту від свавілля колишнього господаря. Навіть після смерті вільновідпущеника його майно успадковував патрон.

Статус libertini поширювався тільки на саму особу, звільнену з рабства. її нащадки вже вважалися вільнонародженими (ingenui).