§ 6. Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Оскільки при прийнятті ЦК не ставилась мета дати у ньому ви­черпний перелік договорів, у тому числі й у сфері інтелектуальної власності, то також на практиці учасники цивільних відносин уклада­ють і інші договори.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб’єктів авторського права і суміжних прав укладається між воло­дільцем майнових авторських чи суміжних прав і організацією колек­тивного управління. Найбільш повно на сьогодні функцію останнього виконує Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України.

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб’єктів авторського права чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше, погоджувати з особами, які використовують об’ єкти авторського права чи суміжних прав, роз­мір винагороди під час укладення договору; по-друге, укладати договори із зацікавленими особами про використання прав, переданих в управління; по-третє, збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об’ єктів авторського права чи суміжних прав суб’єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють; по-четверте, вчиняти інші дії, передбачені чинним за­конодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, у тому числі звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повно­важень та доручення цих суб’єктів (ст. 49 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»¹).

Договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інте­лектуальної власності — це цивільно-правовий договір, що уклада­ється між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв ’язку з виконанням трудового договору результати твор­чої діяльності.

У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового до­говору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інте­лектуальної власності на об’ єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалося, сторонам доцільно у договорі більш детально врегу­лювати свої права на такі об’єкти. Пояснюється це тим, що засто­сування загального правила про спільні права на службовий об’ єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об’ єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть до­сягти загальної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об’єкт має права тільки один суб’єкт. Це спрощує процес реалі­зації прав.

Суб’єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, договори між співавторами, договори між співвласниками охоронного до­кумента (патенту чи свідоцтва) тощо. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного законодавства України.

^[1] Досить вдалий приклад стосовно цього навів Бернард Шоу: «Якщо у вас є яблу­ко і у мене є яблуко і якщо ми поміняємося цими яблуками, то у вас і у мене залиша­ється по одному яблуку. Якщо у вас є ідея і у мене є ідея і ми поміняємося ідеями, то у кожного з нас буде по дві ідеї».

^[2] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. / за відп. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - Т. ІІ. - С. 299 (авт. - А. Р. Домбругова).

^[3] Цивільне право України [Текст] : підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової.-   К. : Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 2 - С. 253.

^[4] У зв’язку з цим сумнівною є точка зору, що виключні права інтелектуальної власності можуть бути подаровані за договором дарування (див.: Гражданское право [Текст] : в 4 т. : учебник / В. В. Витрянский и др. ; отв. ред. Е. А. Суханов. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2008. Т. 4: Обязательственное право. - С. 12).

^[5] Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охоро­ни інтелектуальної власності [Текст] : Закон України від 22.05.2003 // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 35. - Ст. 271.

^[6] Офіц. вісн. України. - 2001. - № 32. - Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11.07.2001 р.

^[7] Незважаючи на зазначені положення ЦК, на практиці на сьогодні існує можли­вість реєстрації лише ліцензійних договорів та договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності в Державному департаменті інтелектуальної власності України.

^[8] Прототипом у патентному праві називають об’єкт техніки (пристрій, речовину або процес (спосіб)), найбільш близький за кількістю ознак, які збігаються, з об’єктом заявки, на захист якого вона подана.

^[9] Стосовно правової характеристики договорів у сфері інтелектуальної діяльнос­ті не існує єдиної позиції. Зокрема, Е. П. Гаврилов вважає, що будь-які договори по розпорядженню нематеріальними об’єктами, в тому числі договори про відчуження виключного права та ліцензійні договори, не можуть бути реальними за своєю суттю, а завжди є консенсуальними (Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации (постатейний). Часть четвертая [Текст] / П. Гаврилов, О. А. Городов, С. П. Гришаев и др. - М. : ТК Велби, Проспект, 2007. - С. 30-31, 35). Така позиція пояснюється тим, що укладення зазначених договорів не може пов’ язуватися з пере­дачею майна і висловлюється, незважаючи на те, що ЦК Російської Федерації у визна­ченнях договорів використовує формулювання «передає або зобов’ язується передати» (стосовно договору про відчуження виключного права) чи «надає або зобов’язується надати» (стосовно ліцензійного договору). До того ж, відповідно до п. 4 ст. 1234 ЦК Російської Федерації, виключне право на результат інтелектуальної діяльності чи на засіб індивідуалізації переходить від правоволодільця до набувача в момент укладен­ня договору про відчуження виключного права, якщо за згодою сторін не передбачено інше. Якщо ж договір підлягає державній реєстрації, то право переходить до набувача в момент державної реєстрації договору. Отже, за загальним правилом, такий договір є реальним.Що стосується ЦК України, то зазначені договори сформульовані як реальні, оскільки у визначенні ліцензійного договору використано термін «надає», а договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності - «передає». Тому сам факт укладення договору означає, що з цього моменту контрагент набув зазна­чених договором прав. Такий підхід є цілком виправданим, оскільки знімає проблему доведення факту виконання договору правоволодільцем стосовно обов’язку наділити правами контрагента.

^[10] До цього часу законодавство України у сфері інтелектуальної власності не при­ведене у відповідність із ЦК. Зокрема, відповідно до ст. 32 Закону України «Про ав­торське право і суміжні права» передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключно- го права на використання твору.За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використову­вати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на викорис­тання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право ви­користовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.Оскільки в обох зазначених випадках мова йде про використання твору, то за своєю суттю ці договірні конструкції відповідно до ЦК є ліцензійними договорами. Різниця між ними полягає лише в тому, що у першому випадку буде виключна ліцен­зія, а у другому - невиключна.

^[11] Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36. Прийнятий 15.12.1993 р.

^[12] Законодавство Російської Федерації використовує дещо інший механізм захисту прав споживача. Відповідно до ч. 2 ст. 1489 ЦК Російської Федерації ліцензіар зобов’язаний забезпечити відповідність якості вироблених чи реалізованих ним това­рів, на яких він розмістив ліцензійний товарний знак, вимогам якості, встановлених ліцензіаром, а останній вправі здійснювати контроль за виконанням цієї умови. Однак за вимогами, що пред’ являються до ліцензіата як виробника товарів, ліцензіат і ліцен- зіар несуть солідарну відповідальність.

^[13] ЦК Російської Федерації в ч. 5 ст. 1234 передбачає додаткові гарантії захисту прав відчужувана. Так, у разі істотного порушення обов’язку виплатити правоволодільцю в установлений договором про відчуження виключного права строк винагороди за на­буття виключного права на результат інтелектуальної діяльності чи засіб індивідуаліза­ції попередній правоволоділець вправі вимагати в судовому порядку переводу на себе прав набувача виключного права і відшкодування збитків, якщо виключне право пере­йшло до його набувача. Якщо ж виключне право не перейшло до набувача, то при по­рушенні ним обов’язку виплатити в установлений договором строк винагороди за на­буття виключного права правоволоділець може відмовитися від договору в односторонньому порядку і вимагати відшкодування заподіяних цим збитків.

^[14] Офіц. вісн. України. - 2001. - № 32. - Ст. 1450. Закон діє в редакції від 11.07.2001 р.

^[15] Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36. Прийнятий 15.12.1993 р.

Питання для самоконтролю

1. Поняття та види договорів щодо розпорядження майонови- ми правами інтелектуальної власності.
2. Предмет договорів щодо розпорядження майновими права­ми інтелектуальної власності.
3. Сторони договорів щодо розпорядження майновими права­ми інтелектуальної власності.
4. Форма договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та їх державна реєстрація.
5. Поняття ліцензії на використання об’ єкта права інтелекту­альної власності.
6. Види ліцензій.
7. Поняття ліцензійного договору.
8. Зміст ліцензійного договору.
9. Особливості ліцензійного договору на торговельну марку.
10. Поняття договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
11. Випадки обов’язкової реєстрації договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.
12. Поняття договору про створення за замовленням і викорис­тання обєкта права інтелектуальної власності.