§ 6. Найм (оренда) транспортного засобу

За договором найму (оренди) транспортного засобу наймодавець передає або зобов’ язується передати наймачеві транспортний засіб у користування за плату на певний строк.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є відплатним. Він може бути консенсуальним або реальним.

Сторонами договору є наймодавець — фізична або юридична осо­ба, які є власниками транспортного засобу або мають майнові права на нього.

Наймачем може бути також юридична або фізична особа. У ви­падку, коли користування транспортним засобом пов’язано зі здійснен­ням перевезення (пасажирів, багажу, вантажу, пошти) наймачем ви­ступає юридична особа чи фізична особа-підприємець. У деяких ви­падках законом можуть встановлюватися певні вимоги до особи, яка є наймачем транспортного засобу. Наприклад, згідно зі ст. 5 Повітряного кодексу України (далі — ПК)¹ експлуатант — будь-яка юридична або фізична особа, котра займається діяльністю, пов’язаною з розроб­ленням, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіацій­ної техніки, повинна одержати від державного органу з питань серти­фікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Специфіка цього різновиду договору найму (оренди) обумовлюєть­ся його предметом, яким можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (ч. 1 ст. 798 ЦК).

Повітряне судно — це літальний апарат, що тримається в атмосфе­рі за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повіт­рям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимір­ному просторі.

Морським або річковим судном визнається самохідна чи несамо­хідна плавуча споруда, що використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промис­лу, розвідки і добування корисних копалин тощо.

До складу наземного самохідного транспорту входить автомобіль­ний транспортний засіб, тобто дорожній транспортний засіб, за допо­могою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомо­більними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій.

Предметом цього виду договору найму можуть бути також заліз­ничний рухомий склад (вагони, локомотиви, моторейковий транс­порт).

Специфіка транспортного засобу як об’єкта цивільних прав полягає в тому, що, по-перше, він є складним технічним приладом, викорис­тання якого потребує певних знань, кваліфікації та навичок. По-друге, діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортного засобу, розглядається як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), що обумовлює підвищення вимог до його володільця. По-третє, транспортний засіб за своїми властивостями належить до рухомих речей. Більше того, за своїм призначенням він саме викорис­товується для переміщення у просторі (разом з вантажем, пасажиром тощо), але у багатьох випадках на нього поширюється правовий режим нерухомої речі та відповідно встановлюються спеціальні правила щодо оформлення договорів.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 798 ЦК, можна стверджувати, що існує два види договору найму транспортного засобу. Перший — це саме договір найму транспортного засобу, коли управління ним здійсню­ється наймачем. Другий — договір найму транспортного засобу з екіпажем, що його обслуговує. За цим договором управління та технічна експлуатація транспортного засобу здійснюється особами, які перебувають у трудових відносинах з наймодавцем. Наприклад, згідно зі ст. 207 Кодексу торговельного мореплавства України¹ при фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов’язаний спо­рядити та укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати останнє протягом строку тайм-чартеру в морехідному стані, оплачу­вати його страхування і утримання суднового екіпажу. Цей вид до­говору поєднує елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг. Однак договір найму транспортного засобу з екіпа­жем врегульований у ЦК як пойменований договір. Тому він не вва­жається змішаним і до нього не застосовуються загальні норми про надання послуг.

У випадку коли транспортний засіб передається у найм з екіпажем, який його обслуговує, останній не припиняє трудових відносин з най- модавцем. Отже, екіпаж «організаційно» підпорядковується наймодав- цеві, який несе витрати на його утримання, зокрема виплата членам екіпажу заробітної плати, забезпечення спеціальним одягом тощо. Що ж стосується діяльності, яка випливає з призначення транспортного засобу, то у цих питаннях екіпаж підпорядковується наймачеві. Якщо розпорядження наймача щодо експлуатації транспортного засобу су­перечать умовам договору найму або умовам використання транспорт­ного засобу, а також якщо ці розпорядження можуть бути небезпечни­ми для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб, екіпаж від­мовляється від їх виконання. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 805 ЦК така відмова є не правом, а обов’язком екіпажу.

Якщо у договорі прямо не встановлено, що транспортний засіб передається наймачеві з екіпажем, вважається що у найм передається лише транспортний засіб (ч. 2 ст. 798 ЦК).

Зміст договору найму транспортного засобу становлять права та обов’язки його сторін. Обсяг обов’язків наймодавця залежить від того: є договір найму консенсуальним чи реальним, передається транспорт­ний засіб у найм з екіпажем чи без екіпажу. Наймодавець має найбіль­ший перелік обов’язків за консенсуальним договором найму транспортного засобу з екіпажем, а найменший — за реальним договором найму транспортного засобу без екіпажу^[19].

До основних обов’язків наймодавця належить надання наймачеві транспортного засобу в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню; страхування транспортного засобу; проведення за свій рахунок капітального ремонту зданого в найм транспортного засобу (якщо інше не передбачено договором)^[20].

У ЦК не встановлено особливої процедури передачі та повернення орендованих транспортних засобів. Вважаємо, що вони повинні оформ­люватися відповідними документами, зокрема актами приймання- передачі. Наймодавець зобов’ язаний передати наймачеві транспортний засіб у стані, що відповідає умовам договору та його призначенню. Для окремих видів транспортних засобів встановлюються загальні вимоги щодо нормального стану. Зокрема, ст. 20 Закону України «Про авто­мобільний транспорт» в редакції від 23 лютого 2006 р.^[21] визначає, що конструкція та технічний стан транспортних засобів, а також їх части­ни мають відповідати вимогам, порядок визначення яких установлює Кабінет Міністрів України.

При укладенні договору найму транспортного засобу, як правило, визначається його вартість, що впливає, зокрема, на обчислення роз­міру збитків, завданих втратою або пошкодженням зазначеного засобу. Вартість транспортного засобу можна визначити на підставі експертної оцінки, при проведенні якої враховується технічний стан, строк екс­плуатації, ступінь зношеності засобу тощо. Експертна оцінка вартос­ті транспортного засобу здійснюється ще до укладення договору найму.

Наймач зобов’язаний своєчасно вносити плату за користування транспортним засобом; користуватися ним згідно з призначенням останнього і умовами договору; підтримувати транспортний засіб у справному стані; нести витрати, пов’язані з його використанням; повернути транспортний засіб наймодавцеві після закінчення дії до­говору в тому стані, у якому він був отриманий, з урахуванням нор­мального зносу або у стані, застереженому в договорі.

Розмір плати за користування, а також порядок розрахунків за наданий у найм (оренду) транспортний засіб встановлюється за до­мовленістю сторін. У договорі може бути також зроблене застережен­ня про зміну розміру орендної плати у випадку виникнення певних обставин.

Наймач зобов’язаний користуватися транспортним засобом відпо­відно до його призначення. Він має право використовувати цей засіб для здійснення підприємницької діяльності, укладаючи від власного імені договори перевезення або інші договори відповідно до призна­чення транспортного засобу. При цьому згода наймодавця на укладен­ня договорів не вимагається. Це правило застосовується у тих випадках, коли у договорі найму визначено, що транспортний засіб передається для здійснення наймачем підприємницької діяльності. Якщо ж цільо­вим призначенням транспортного засобу є виключно використання його для власних потреб, укладення наймачем договорів перевезення без згоди наймодавця буде суперечити умовам договору.

Протягом дії договору найму тягар утримання транспортного за­собу переходить від наймодавця до наймача. Останній зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. За­безпечення цього справного стану здійснюється шляхом проведення технічного обслуговування і ремонту. Перелік операцій, що належать, зокрема, до технічного обслуговування і ремонту автотранспорту, встановлено Положенням про технічне обслуговування і ремонт до­рожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 30 березня 1998 р. № 102¹. За загальним правилом (ст. 776 ЦК) наймач зобов’язаний провадити тільки поточний ремонт транспортного засобу.

Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, також несе наймач. До таких витрат, зокрема, належать ті, що пов’язані з при­дбанням палива, запасних частин, призначених для ремонту транспорт­них засобів тощо. Наймач також зобов’язаний сплачувати податки та інші платежі, пов’ язані з використанням транспортного засобу.

Діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки. Отже, до осо­би, яка експлуатує транспортний засіб, пред’являються підвищені ви­моги щодо безпечного користування ним. Шкода, завдана іншій особі у зв’язку з використанням за договором найму транспортного засобу, відшкодовується наймачем (ч. 2 ст. 1187 ЦК) як особою, котра на відповідній правовій підставі (договір найму) ним володіє. При цьому наймач несе відповідальність за завдану шкоду, якщо не доведе, що її заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність наймача за збитки, завдані у зв’язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, виникає на загальних підставах, зокрема, при наявності його вини.

Обов’язки зі здійснення страхування розподіляються між наймо- давцем і наймачем залежно від об’ єкта страхування.

Згідно з пп. 8, 9, 32 ст. 7 Закону України «Про страхування»^[22] страху­вання відповідальності морського перевізника, власників наземних транспортних засобів, морського судновласника є видами обов’ язкового страхування в Україні. Експлуатація, зокрема автотранспортних засобів, здійснюється тільки за наявності страхового поліса, що є договором обов’ язкового страхування цивільно-правової відповідальності власни­ків транспортних засобів і підтверджує сплату страхового платежу.

У § 5 глави 58 ЦК не визначено, хто зі сторін договору найму тран­спортного засобу здійснює обов’язкове особисте страхування водіїв (екіпажу) від нещасних випадків. Вважаємо, що цей обов’язок покла­дається на того, чий екіпаж здійснює експлуатацію транспортного засобу. Отже, у разі укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем страхування здійснюється наймодавцем, а в інших випад­ках — наймачем.

Що ж стосується страхування транспортного засобу, то його здій­снює наймодавець.

Сторони можуть передбачити у договорі найму транспортного за­собу й інші права та обов’язки.

Форма договору найму транспортного засобу залежить від суб’єктного складу його сторін. Загальною вимогою є укладення до­говору найму транспортного засобу в письмовій формі. Недодержання письмового оформлення договору призводить до правових наслідків, передбачених у ст. 218 ЦК, а саме — не має наслідком його недійснос­ті. Заперечення однією із сторін факту укладення договору найму транспортного засобу може доводитися будь-якими доказами, перед­баченими ЦПК України, крім свідчень свідків. Якщо ж хоча б однією зі сторін договору найму транспортного засобу є фізична особа, до­говір підлягає нотаріальному посвідченню^[23].

Особливості найму певних видів транспортних засобів врегульо­вані транспортними статутами та кодексами, зокрема, ПК України^[24], Кодексом торговельного мореплавства України.

Згідно зі ст. 61 ПК найм (оренда) повітряних суден здійснюється на підставі договору чартеру. За договором чартеру (фрахтування по­вітряного судна) одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати ін­шій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи декіль­кох повітряних суден на один або декілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти чи для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Відносини, що випливають з договору фрахтування суден, регулю­ються розділом 6 Кодексу торговельного мореплавства України. Так, за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для переве­зення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплав­ства на певний час. Існує два різновиди договору фрахтування, а саме тайм-чартер (фрахтування судна з екіпажем) та бербоут-чартер (фрах­тування судна, що не укомплектоване екіпажем і не споряджене).

До відносин, що випливають з договору найму (оренди) транспорт­ного засобу, застосовуються загальні положення про найм (оренду), якщо інше не передбачено спеціальними нормами або умовами договору.