§ 2. Договор прокату^[2]

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприєм­ницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 787 ЦК).

Підхід законодавця до назви цього договору в ринкових умовах свідчить про те, що мова вже йде не про договір побутового прокату, як це зазначалося у статтях 273-276 ЦК УРСР і котрий слугував одним з правових засобів задоволення побутових потреб лише фізичних осіб, а про договір прокату, предмет якого може використовуватися і для виробничих потреб, якщо це було обумовлено у договорі. А звідси наймачами можуть бути і юридичні особи, що займаються господар­ською діяльністю. До речі, хоча це і є новелою ЦК, у раніше чинному законодавстві на рівні підзаконних нормативно-правових актів визна­вався такий різновид договору майнового найму, як прокат технічних засобів. Зокрема, діяли Типові правила прокату приладів, устаткуван­ня та інших технічних засобів, затверджені постановою Держзбуту СРСР і Держарбітражу СРСР від 28 червня 1978 р.^[3]

Проте в сучасних умовах наймачі — юридичні особи або фізичні особи — підприємці не можуть використовувати предмет прокату для отримання прибутку.

Договір прокату традиційно сконструйований як самостійний вид договору найму (оренди), який містить такі відмінності від останньо­го, що це потребує спеціального регулювання. Це і пояснює появу § 2 глави 58 ЦК (статті 787 — 791). Отже, якщо інше не встановлено спе­ціальним законом, до відносин, що виникають на підставі цього до­говору, субсидіарно застосовуються загальні положення про найм (оренду).

До особливостей договору прокату слід віднести те, що, на відміну від договору найму (оренди), він є договором приєднання (ч. 2 ст. 787 ЦК). Це означає: якщо особливості укладення та виконання договору найму (оренди) окремих видів майна можуть встановлюватися тільки ЦК та іншим законом (статті 759, 787 ЦК), то наймодавець може передбачи­ти типові умови договору прокату, а наймач для укладення цього до­говору лише приєднується до запропонованих пропозицій у цілому і не може висувати свої вимоги до умов договору (ч. 1 ст. 634 ЦК). Типові умови договору не можуть порушувати прав наймачів, встанов­лених законом. Зокрема, типові умови не можуть містити заборони для наймача відмовитися від договору в будь-який час або, навпаки, нада­ти йому право на укладення договору піднайму тощо. Якщо ж наймач позбавляється прав, яких йому надано законом, або договір містить інші умови, явно обтяжливі для нього, договір на вимогу наймача може бути змінений або розірваний. При цьому наймач має довести, що він, виходячи зі своїх інтересів, не прийняв би цих умов за наявності у ньо­го можливості брати участь в їх визначенні у договорі.

До введення в дію нового ЦК договори побутового прокату укла­далися на підставі затверджених Кабінетом Міністрів України, мініс­терствами або відомствами типових договорів або інших правил (на­приклад, на підставі Порядку надання у тимчасове користування гро­мадянам предметів культурно-побутового призначення та господар­ського вжитку, затвердженого наказом Укрсоюзсервісу від 16 грудня 1999 р.^[4] На сьогодні вони повинні бути приведені у відповідність з но­вим ЦК.

Договір прокату також визначається як публічний договір (ч. 3 ст. 787 ЦК), що створює наймачам додаткові гарантії захисту їх інтере- сів^[5]. Це означає, що наймодавець взяв на себе обов’язок здійснювати підприємницьку діяльність з передання речей у найм кожному, хто до нього звертається. Тобто відповідно до закону (ст. 633 ЦК) він не має права надавати переваги одному наймачеві перед іншим щодо укла­дення цього договору, не має права відмовитися від укладення догово­ру прокату за наявності у нього можливостей надання наймачеві від­повідних речей у найм. У разі необгрунтованої відмови наймодавець має відшкодувати збитки, завдані наймачу такою відмовою. Умови договору прокату як публічного договору встановлюються однаковими для всіх наймачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Якщо актами цивільного законодавства встановлені певні правила, то вони обов’язкові для сторін при укладенні і виконанні договору про­кату. Якщо договір міститиме умови, які ущемляють права наймача, вони є нікчемними.

Договір прокату є двостороннім, оскільки кожна із його сторін має права і несе обов’язки щодо одна однієї. Цей договір є оплатним, бо наймач користується переданою у найм річчю за плату, яка встанов­люється за тарифами наймодавця. Договір прокату може бути як ре­альним, так і консенсуальним. Якщо наймодавець передає наймачеві річ у момент укладення договору — це реальний договір. Якщо ж сто­рони досягли узгодження за всіма істотними умовами договору, перед­бачивши передачу речі у майбутньому, то це — консенсуальний до­говір, у якому момент вступу договору в силу не пов’ язується з пере- данням речі наймачу. Ця передача повинна розглядатися як виконання укладеного договору прокату з боку наймодавця ^[6].

ЦК не висуває окремих вимог до форми договору прокату. Тому, виходячи із загальних правил, що містяться у ст. 636 ЦК, слід дійти висновку, що він може бути укладений у будь-якій формі, якщо інше не буде передбачено у типових умовах договору прокату.

Характеризуючи договір прокату, слід зазначити, що для нього не­достатньо однієї передачі речі у найм, тобто у користування за плату на певний строк. Особливість цього договору полягає у тому, що річ передається за правилом для використання з метою задоволення по­бутових потреб, хоча, як вже вказувалося, сторони можуть обумовити у договорі її використання для виробничих потреб.

Характерною ознакою договору прокату є його предмет, яким може бути лише рухома річ^[7], тобто неспоживна, індивідуально визначена, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб (ч.1 ст. 788 ЦК). Виходячи саме з цього, як наймачі частіше за все ви­ступають фізичні особи, які, укладаючи договір, задовольняють свої потреби у культурно-побутових предметах та предметах домашнього вжитку. Це може бути побутова техніка, радіо- і телевізійна апаратура, обладнання, прилади тощо.

Наймодавцем за цим договором може виступати тільки суб’єкт підприємницької діяльності^[8], найчастіше — спеціальні юридичні особи, хоча не виключено, що ними можуть бути і фізичні особи-підпри- ємці. Саме це робить необхідним ввести додаткові гарантії для найма­чів, що досягається шляхом визнання даного договору публічним, через можливість захисту прав наймачів на підставі норм Закону Укра­їни «Про захист прав споживачів», а також конструювання цього до­говору як договору приєднання.

Договір прокату може укладатися тільки на визначений строк (ч. 1 ст. 787 ЦК).

Права та обов’язки сторін. ЦК дуже стисло зазначив ті особливі права та обов’язки, які мають сторони договору прокату. Їх, безумовно, більше, що може знайти свій відбиток у типових умовах договору.

Наймодавець у договорі прокату несе обов’язки і має права такі, як і наймодавець у договорі найму (оренди)¹, але, що стосується капі­тального і поточного ремонту речі, то він їх здійснює за свій рахунок, якщо не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача (ч. 3 ст. 791 ЦК). Наймодавець встановлює тарифи на оплату за прокат речі (ст. 789 ЦК).

Що стосується прав та обов’язків наймача, то вони в цілому тотож­ні правам та обов’язкам наймача у договорі найму (оренди). Але, ви­ходячи з того, що за загальним правилом предмет прокату може ви­користовуватися для задоволення побутових потреб, наймач не має права на укладення договору піднайму (ч.1 ст. 791 ЦК), не має пере­важного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем (ч. 2 ст. 791 ЦК). Між тим наймач має право відмовитися від договору про­кату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час. При цьому плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшу­ється до тривалості фактичного користування нею (ст. 790 ЦК).