§ 4. Самозахист суб’єктивних цивільних прав та інтересів

Самозахист є основною неюрисдикційною формою захисту суб’єктивного цивільного права й інтересу, які підлягають правовій охороні. Положеннями ч. 5 ст. 55 Конституції визначається право кож­ного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи. У приватноправовій сфері вказана конституційно- правова можливість знайшла конкретизацію і законодавче втілення у положеннях ст. 19 ЦК, що визначають право особи на здійснення самозахисту порушеного суб’єктивного цивільного права або інтересу, які належать їй або іншій особі. Виходячи з положень названої статті, право на самозахист слід розглядати як юридично визначену мож­ливість застосування особою у випадку порушення суб’єктивних цивільних прав та інтересів, належних їй або іншій особі, засобів протидії протиправним діям або бездіяльності правопорушника, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам сус­пільства і спрямовані на забезпечення реалізації дозволеної мож­ливої поведінки управомоченої особи, припинення правопорушен­ня і відновлення порушеної майнової і немайнової сфери. Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, що спричинені цим порушен­ням (ч. 2 ст. 19 ЦК). Спосіб самозахисту слід визначити як порядок здійснення протидії протиправним діям або бездіяльності правопоруш­ника, закріплений актами цивільного законодавства, положеннями договору або не визначений нормативно, який підлягає застосуванню особою відповідно до закріплених законодавством умов правомірнос­ті здійснення права на самозахист без звернення до відповідних юрис- дикційних органів. Способи здійснення самозахисту різноманітні. Одним із них у цивілістичній літературі визнають навіть знання^[10]. Разом з тим слід погодитись із висловленою Г. Свердликом і Е. Страунінгом думкою про те, що знання не можуть визнаватися засобом протидії, а підлягають розгляду як передумова, яка сприяє реалізації особою права на самозахист^[11]. Отже, обізнаність суб’єктів цивільних право­відносин із фактами, які мають значення для правильного обрання ними відповідних, адекватних характеру правопорушення засобів протидії, може визнаватися тільки однією з передумов забезпечення дієвості механізму реалізації права особи на самозахист. Обрання того чи іншого способу здійснення самозахисту належить особі, яка здій­снює протидію порушенню належних їй або іншій особі суб’єктивних цивільних прав та інтересів, які в цей момент вже порушені, або на­явною є загроза їх порушення у майбутньому.

Способи самозахисту можуть визначатися положеннями договору або актів цивільного законодавства, а також безпосередньо особою, яка реалізує право на самозахист. В останньому випадку названі спо­соби можуть і не мати нормативної визначеності на рівні положень актів цивільного законодавства або саморегулювання, а характер дій управомоченої особи, в яких втілюється їх реалізація, визначається нею самостійно. Обираючи спосіб самозахисту порушеного права або інтересу, особа здійснює право на захист на власний розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК). Цим обґрунтовується можливість застосування особою засобів протидії, які не знайшли закріплення ні в актах цивільного зако­нодавства, ні в положеннях договору (у випадках необхідності здій­снення права на самозахист при порушенні умов договірних зобов’язань). При цьому застосування особою засобів протидії при реалізації права на самозахист завжди повинно відповідати межам його здійснення, визначеним положеннями ч. 1 і ч. 2 ст. 19 ЦК. У випадку недотримання цього правила здійснення особою права на застосуван­ня засобів протидії протиправним діям правопорушника шляхом самозахисту може бути визнане неадекватним змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, спричиненим правопорушенням на­слідкам, а також суперечити моральним засадам суспільства або по­рушувати визначені законом заборони і вийти за межі правомірних дій. Застосування самозахисту як міри захисту порушеного права може здійснюватись як після порушення правопорушником суб’єктивного цивільного права, так і превентивно — з метою запобігти можливому настанню несприятливих для управомоченої особи наслідків.

Можливість застосування способу самозахисту, який має превентив­ний характер, визначена положеннями ст. 592 ЦК. Відповідно до поло­жень цієї статті заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’ язання, забезпеченого заставою у випадку здійснення таких неправомірних дій: передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним; порушення заставодавцем правил про заміну пред­мета застави; втрати предмета застави за обставин, за які заставодержа- тель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави. Невиконання заставодавцем вимоги заставодержателя про дострокове виконання забезпеченого заставою зобов’язання як міри самозахисту не позбавляє управомочену в розглядуваних правовідноси­нах особу можливості захистити порушене право шляхом звернення до суду, застосувавши таким чином своє право на судовий захист, яке на­лежить до юрисдикційних форм захисту. Згідно з ч. 2 зазначеної вище статті заставодержатель має право дострокового виконання зобов’язання і в інших випадках, встановлених договором.

Прикладом закріплення способу самозахисту положеннями актів цивільного законодавства є притримання (ст. 594 ЦК). Право притри- мання як спосіб самозахисту підлягає розгляду як юридично визна­чена можливість управомоченої у зобов’ язальних правовідносинах особи притримати річ у себе до моменту належного виконання борж­ником його зобов’язання по її оплаті або відшкодуванню кредитору пов’язаних із нею витрат. Відповідно до ч. 2 названої статті притри- манням речі можуть забезпечуватись і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб здійснення самозахисту й умови його застосування можуть бути визначені і при здійсненні саморегулювання відносин у договірній сфері. Зокрема, як спосіб самозахисту підлягає розгляду визначена по­ложеннями договору можливість сторони в односторонньому порядку вимагати його розірвання у випадку невиконання або неналежного ви­конання контрагентом відповідних обов’язків, які становлять його зміст.

Крім цього, деякі способи самозахисту можуть мати правове зна­чення і для цивільно-правових відносин, хоча умови і межі їх застосу­вання, а також правові наслідки їх перевищення можуть визначатися іншими актами законодавства України. Зокрема, йдеться про крайню необхідність і необхідну оборону. Таким чином, матеріальні та про­цесуальні норми, які визначають способи, форми, засоби та процедуру захисту, а також закріплюють можливість самозахисту порушених суб’єктивних прав та інтересів суб’єктів цивільного права, спрямовані на забезпечення відновлення порушеної майнової та немайнової сфе­ри. У зв’язку з цим слід погодитись із висновком, що ці норми ста­новлять єдиний комплексний інститут правового захисту^[12].

^[1] Агарков, М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве [Текст] / М. М. Агарков // Изв. АН СССР. Отделение ^кономики и права. - 1946. - № 6. - С. 429; Грибанов, В. П. Осуществление и защита гражданских прав [Текст] / В. П. Грибанов. - М., 2000. - С. 40-64; Бару, М. О. О статье 1 Гражданского кодекса [Текст] / М. О. Бару // Сов. государство и право. - 1958. - № 7. - С. 117.

^[2] Див.: Гражданское право [Текст] : учебник. Ч. І. - Изд. 2-е, перераб. и доп. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М. : Проспект, 1997. - С. 275.

^[3] Див.: Брагинский, М. И. Договорное право [Текст] / М. И. Брагинский, В. В. Ви- трянский. Кн. 1. Общие положення. - Изд. 3-е стер., - М. : Статут, 2001. - С. 779.

^[4] Там само. - С. 780.

^[5] Див.: Гражданское право : учебник : в 3 т. Т. 1 / Е. Н. Абрамова, Н. Н. Аверченко, Ю. В. Байгушева [и др.] ; под ред. А. П. Сергеева. - М. : РГ-Пресс, 2009. - С. 542.

^[6] Відом. Верхов. Ради України. - 2010. - № 41-42, 43, 44-45. - Ст. 529.

^[7] Див.: Гражданское право [Текст] : учебник : в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : бЕк, 1998. - Т. 1. - С. 420-421.

^[8] Офіц. вісн. України.- 1999. - № 26. - Ст. 1241.

^[9] Про виконавче провадження [Текст] : ст. 3 : Закону України // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

^[10] Див.: Головкова, Н. Знание как способ самозащитьі [Текст] / Н. Головкова // Рос. газ. - 1997. - 4 апр. - № 67. - С. 10.

^[11] Свердлик, Г. Способи самозащитьі гражданских прав и их классификация [Текст] / Г. Свердлик, ^. Страунинг // Хоз-во и право. - 1999. - № 1 (264). - С. 37.

^[12] Див.: Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - Кн. 1. - С. 234.

Питання для самоконтролю

1. Поняття здійснення суб’єктивних цивільних прав.
2. Способи здійснення особою належних їй суб’єктивних ци­вільних прав.
3. Поняття зловживання суб’єктивним цивільним правом.
4. Порядок та межі здійснення суб’ єктивних цивільних прав. Захист суб’ єктивних цивільних прав у судовому порядку.
5. Виконання суб’єктивного цивільного обов’язку як дії зобов’язаної у правовідношенні сторони.
6. Межі виконання.
7. Кореспондентський зв’язок суб’єктивних цивільних прав та обов’язків.
8. Характеристика юрисдикційних форм захисту суб ’ єктивних цивільних прав та інтересів.
9. Загальний та спеціальний порядок захисту порушених суб’ єктивних цивільних прав.
10. Адміністративний порядок захисту суб ’ єктивних цивільних прав.
11. Поняття самозахисту.
12. Межі здійснення самозахисту.
13. Характеристика окремих способів самозахисту.
14. Необхідна оборона та крайня необхідність.
15. Оперативні санкції у здійсненні самозахисту.
16. Превентивність самозахисту та її значення.