§ 3. Юрисдикційні форми захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів

Під формою захисту розуміється комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів із захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів^[5]. Розрізняють дві основні форми захисту — юрис- дикційну та неюрисдикційну. Порядок захисту порушених або оспо­рюваних суб’єктивних цивільних прав та інтересів, який здійснюється уповноваженими на те державними органами, належить до юрисдик- ційної форми захисту. Самозахист виступає неюрисдикційною формою захисту порушених суб’єктивних цивільних прав та інтересів.

Юрисдикційна форма захисту суб’єктивних цивільних прав по­лягає у здійсненні відповідних дій у межах визначеної законодавством компетенції судом, органом державної влади, органом влади Автоном­ної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, а також нотаріусом. У межах юрисдикційної форми захисту виділяють загаль­ний і спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом, захист цивільних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється в судовому порядку. Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене ст. 55 Конституції України. Згідно зі ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.^[6] судочинство здійснюється Консти­туційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конститу­ційний Суд України. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, до якої входять: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України. Суди загальної юрисдикції спеціалізують­ся на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністра­тивних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Основна маса цивільно-правових спорів розглядається районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами — місцевими загальними судами. Відповідно до ст. 22 Закону «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесу­альним законом до їх підсудності. А місцеві адміністративні суди роз­глядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.

Можливість звернутися до компетентних державних органів за за­хистом права — найважливіша складова належного управомоченій особі права на захист. І хоча забезпечувальну сторону права не можна зводити тільки до застосування мір державного примусу, варто визнати^[7], що використання управомоченою особою до реалізації свого права апарату державного примусу — важлива умова реальності і гарантова- ності цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Саме ці форми реа­лізації управомоченою особою права на захист є одними з основних.

Стаття 55 Конституції України закріплює право особи на звернен­ня за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, якщо були використані всі національні засоби правового захисту. Нині найбільш поширеними є випадки на­дання захисту порушених прав особи Європейським судом з прав людини, який діє на підставі Конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод від 04.11.1950 р.

Спеціальним порядком захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів вважається адміністративний порядок. Захист, здійснюваний шляхом звернення до вищого органу чи посадової осо­би, нетиповий для цивільного права і здійснюється лише у випадках, передбачених законом. Згідно зі ст. 17 ЦК такий захист цивільного права й інтересу здійснюється органом державної влади, органом вла­ди Автономної Республіки Крим і органом місцевого самоврядування. Адміністративний порядок захисту може виражатися в оскарженні дій і актів державних органів у вищестоящий стосовно них орган виконав­чої влади або ж у прийнятті державними органами, наділеними відпо­відними повноваженнями, рішень із використанням способів захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК, при дотриманні процедури, встановленої нормативними актами.

Таким чином, сторони цивільних правовідносин мають можливість вибору між судовим і адміністративним порядком захисту своїх прав. При цьому адміністративний порядок захисту цивільних прав засто­совується тільки у випадках, передбачених законом, і рішення, прий­няте в адміністративному порядку, може бути оскаржене у суді (ч. 3 ст. 17 ЦК). Згідно зі ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюєть­ся на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як засіб судового захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, як було зазначено раніше, виступає насамперед позов. По­зов — це звернена до суду вимога про відправлення правосуддя з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога про ви­конання його обов’язку або про визнання наявності або відсутності правовідношення — з другого.

У справах окремого провадження засобом судового захисту виступає заява, а засобом захисту в адміністративному порядку — скарга.

Захист цивільного права нотаріусом, передбачений ст. 18 ЦК, здій­снюється шляхом вчинення виконавчого напису на борговому доку­менті в порядку і випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. № 20/5 нотаріуси вчиняють виконавчі написи для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвер­джений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172^[8]. До таких документів насамперед належать нотаріально посвід­чені правочини, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене май­но. Наприклад, договори купівлі-продажу з розстроченням платежу, до­говори оренди, застави та ін. Для одержання виконавчого напису нотарі­усу подається оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Вчинений виконавчий напис нотаріуса підлягає виконанню Державною виконавчою службою, як і рішен­ня, ухвала чи постанова суду в цивільних справах^[9].

Таким чином, юрисдикційна форма захисту порушеного права та інтересу передбачає обов’язкове застосування особою певної проце­дури, визначеної положеннями цивільно-процесуального права. При цьому слід пам’ ятати, що право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви чи скарги, а й мож­ливість подання зустрічного позову чи заперечень проти позову. Сто­ронам також надається можливість користуватися іншими процесуаль­ними правами, зокрема вимагати винесення рішення та примусового його виконання. Кожна з цих процесуально-правових можливостей може бути реалізована сторонами за наявності відповідних передумов, у певних часових межах і в певній специфічній процедурній формі.